Учитель-«кіборг»

Педагог з Горлівки – один з легендарних захисників Донецького аеропорту. 

На зустріч зі студентами Києво-Могилянської академії Микола Воронін, який воює у зоні АТО, прийшов з невеликим наплічником. У ньому, як і у торбині класика української філософії Григорія Сковороди, – книжка й хлібина. А також – коліматорний приціл, кронштейн для кріплення оптики на зброю. Микола – один з освітян, які захищають ідеї, переконання та майбутнє країни зі зброєю в руках.

Києво-Могилянську академію Микола Воронін закінчив у 2002 році, згадує про неї із вдячністю. Каже: тут навчили вчитися, цікавитися всім і не здаватися. А ще – шукати сенс життя. Зізнається: до війни був космополітом, уважав, що світ має будуватися без будь-яких меж. Цінність кордонів і державності зрозумів уже після окупації Криму та введення військ на Донеччину та Луганщину. Хоча – теж не одразу. Довго сперечався з друзями з Могилянки – мовляв, Майдан не на часі.

Позивний «Сєпар»

Через це нерозуміння Микола навіть три дні був… сепаратистом! Розповідає: пішов на антимайдан до Донецької ОДА, де вимагали «почути Донбас». Уважно дивився, слухав.

– Там було страшенно брудно, – розповідає вчитель. – За три дні приміщення ОДА перетворилося на «вбиральню». «Ополченці» з обличчями кримінальних злодіїв улаштовували бійки, «розбірки». Зате всі слухали людей із ФСБ, які не афішували своїх імен.

Хто є хто Микола зрозумів уже через три години перебування в ОДА, але ще три дні знаходився серед сепаратистів. Увесь цей час він поширював інформацію через свою сторінку у Фейсбуці – де розміщена охорона, який з виходів відкритий, як краще «відбити» приміщення в антимайданівців. Аби краще було спостерігати, стояв регулювальником на вузькому проході за барикади. На третій день зрозумів: відбивати приміщення нема кому. Зняв балаклаву і пішов на донецький Майдан.

– Одразу зрозумів: це свої, – продовжує розповідь чоловік. – У ОДА зібралися люди, які прийшли руйнувати, а на Майдані – навпаки, ті, хто відстоює мир і майбутнє України. Привітні обличчя, багато дітей. Після трьох днів серед бруду, бійок і матюків дивно було бачити чистоту, ввічливість і порядок.

На згадку про три дні серед сепаратистів Миколі залишився позивний – «Сепар». У хвилини затишшя товариші з 79-ї окремої  аеромобільної бригади частенько просять: мовляв, Миколо, розкажи, як ти «Правому сектору» інформацію про Донецьку ОДА передавав...

На весь батальйон – один автомат

Майже одразу з мітингу Микола Воронін пішов добровольцем у батальйон «Донбас», який тільки почав формуватися. Розповідає: це був час, коли на весь батальйон був один автомат, три муляжі від автомата, палки і пляшки для коктейлів Молотова. У цей час газети «Новоросії» писали: батальйон «Донбас» «посипає» «Градами» міста і села.

– Стругав свою палку і молився, щоб сепаратисти про це не дізналися, – згадує боєць.

На війні він почав вірити в долю, адже в потрібний момент завжди отримував допомогу чи підтримку. Навіть у дрібницях!

– Однієї ночі стою на посту, – розповідає Микола. – Ніч, темно, насіння хочеться… Звісно, нема. Не проходить і п’яти хвилин – їде дядько, зупиняється, каже: нате, хлопці, насіння! І так – щоразу. В якийсь момент зрозумів: це знак, тож я все роблю правильно.

Про те, що вчитель із Горлівки воює в добровольчому батальйоні, дуже скоро дізналися терористи. Довелося терміново вивозити родину в безпечне місце.

Найважливіші речі Микола Воронін зрозумів саме в ці, перші місяці боротьби. Прості, не надто заможні люди допомагали військовим, підтримували добрим словом.

– Я вдячний війні за справжню дружбу і за свою країну, яку нарешті знайшов, – каже Микола. – Ми живемо в країні героїв. Волонтери не менш мужні, ніж військові. Наша країна переможе саме завдяки таким людям.

Служба у батальйоні «Донбас» багато чому навчила. Майже без зброї, хитрістю чи сміливістю захоплювали цілі населені пункти. Не раз потрапляли у засідки. Один з таких епізодів переконав: іти на домовленості з терористами не можна!

– Біля Карлівки передовий загін (розвідка) батальйону «Донбас» їхав виконувати завдання, і цей маршрут хтось «здав», – розповідає Микола. – Проти наших хлопців кинули весь батальйон «Восток». Бій тривав понад чотири години – проти нас були БРТи, важка зброя, снайпери. Ми намагалися витягнути хлопців, потім зрозуміли, що своїми силами зробити це не вдасться, стали відходити. І один старший боєць (позивний «Дєд») сам-один утримував цілий батальйон «Восток». Він загинув, аби вижили хлопці з батальйону. Справжній герой!

Пізніше дізналися: один з розвідників, позивний «Федір», був поранений. Йому запропонували здатися: мовляв, виходь, будемо лікувати, залишишся живий. Вийшов, але слова ніхто не дотримався – його відразу стратили.

Захист аеропорту

Із серпня Микола Воронін служить у 79-й окремій аеромобільній бригаді. Наприкінці жовтня його зміна тиждень захищала Донецький аеропорт. Розповідає: кожен боєць, який потрапляв до аеропорту, ставав героєм.

– Наша зміна відстояла дуже круто, – з гордістю каже чоловік. – Заїхали вдень, а перший бій стався ввечері. Було це так. Сепаратисти наступали з боку церкви, мені як учителю фізики і математики доручили корегувати вогонь артилерійської батареї. Запитую: як корегувати?! Відповідають: розберешся на місці. Добре, що в мене на планшеті була програма з артилерійськими координатами. За кілька хвилин я вже впевнено передавав: «Азимут, відстань, квадрат».

Коли дійшла справа до ближнього бою – відстрілювалися з другого поверху. Ніч, нічого не видко. Боєць із позивним «Фідель» стріляв з кулемета Калашникова, а я коригував вогонь (тому, хто стріляє, мало що видно). Дали жару!

Про те, як відбили атаку, написав на своїй сторінці на Фейсбуці. Переконаний: люди повинні знати про те, що відбувається на фронті. На території терористів журналісти Lifenews бігають, знімають. А з нашого боку – суцільна темна пляма.

– Тому одразу почав писати у ФБ: у нас іде бій, прошу молитви і підтримки, – пояснює Микола. – І люди підтримують! За Конституцією ж у нас найголовніший командувач – народ. Тому я звітував народові. Звісно, бойові позиції чи плани не розкривав. На жаль, таку відкритість не підтримали й планшет у мене забрали.

Під час бойової зміни в аеропорту Микола прославився тим, що «захопив» третій поверх. Каже: вночі було чути, що наверху хтось ходить. Наступного дня пішли в розвідку і в одному з «рукавів» знайшли «кубло» терористів – гранати, набої, їжу. Доповіли командирові, той наказав: замінувати й відходити. З такою стратегією Микола Воронін згоден не був, вважав, що поверх потрібно захопити і влаштувати там вогневу точку. Тому написав у Фейсбуці: знайшов схованку сепаратистів, поставив «розтяжки». Після цього всі телеканали передали новину: «кіборги» захопили третій поверх. Від керівництва знову перепало на горіхи…

Зате після такого оголошення сепаратисти на третій поверх більше не йшли, боялися вибухівки.

Кури і пісні

Микола продовжує спілкуватися зі своїми учнями та їхніми батьками з Горлівки. Багатьох переконав виїхати з окупованої території. Вважає, що в зоні АТО мирним жителям залишатися не можна. І що всі розмови про «нема куди їхати» – дурниці. Тисячі людей не мали куди їхати, але знайшли ж. Переселенцям допомагає нині вся Україна. Розповідає, що «отруєння» російською пропагандою помітне, але не остаточне. Наслухавшись небилиць, мешканці сіл після звільнення українськими військовими, буває, ховають дітей і навіть… курей! Але на третій день починають вітатися із солдатами, а за тиждень уже й пригощають домашніми стравами.

Воювати до перемоги

Окрім прямих військових обов’язків, Микола Воронін «воює» інформаційно. Випускник Могилянки добре знає англійську, тому на своїй сторінці у ФБ розповідає про новини, спілкується з волонтерами з інших країн. Найсучасніші «натівські» берці з Нью-Йорка, які отримав підрозділ, – його заслуга.

Каже: для нього війна закінчиться тоді, коли Україна відновить територіальну цілісність. Прагне, щоб це відбулося якнайшвидше. Адже на «після війни» в учителя з Горлівки – великі плани. Він мріє відкрити дитячий будинок родинного типу, виховувати дітей-сиріт. Саме такий дім педагог почав будувати до війни. На жаль, та будівля була зруйнована під час обстрілу.  

Каже: «Раніше будував сам. Нині мені запропонує допомогу майже півкраїни!

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України»

2 лютого 2015 рік

В цій рубриці ви також можете прочитати:

Сигнал тривоги - шкільним дзвоником

Школа на кордоні

Позивний "Директор"

Курінь особливого призначення

Позивний "Кремінь"

Школа на лінії вогню

Долю бою вирішує піхота

Сонце, степ, яблука біля дороги, а навколо вибухають міни