ПОЗИВНИЙ – «ДИРЕКТОР»

     Теплого жовтневого дня 2015 року в невеликій сільській школі у Чаплинському районі на Херсонщині вчинився переполох. Народна «пошта» Хлібодарівки передала радісну новину: директор школи Василь Іванчак повернувся із зони АТО і зараз прийде до школи! Старшокласники несли на подвір’я музичну апаратуру, молодші школярі шикувалися в живий ланцюг. Коли Василь Дмитрович підійшов до НВК, його зустріли оплески і дружне «Слава Україні!».

     Хлібодарівка – село невелике, близько тисячі мешканців. Але на диво «живе», дружне і бойове. Активність хлібодарівців багато в чому визначає школа (нині це НВК, у якому 180 учнів і 40 дошкільнят). Дванадцять років тому заклад очолив Василь Іванчак, який став одним з наймолодших директорів у країні.

ЯК «ЗАБРАЛИ ХЛІБ» У ПЕРЕВІРЯЛЬНИКІВ

Відтоді невелика школа у глибинці постійно «на слуху» в освітян України. Кілька років тому тут – одними з перших (!) – почали запроваджувати електронні щоденник і документообіг, застосовувати ІКТ­технології, «підтягувати» англійську.
Прошу директора розповісти, чий був задум (або вказівка). Як сталося, що сільська школа випередила в новаціях навіть «просунуті» столичні навчальні заклади? Василь Дмитрович посміхається.

– Ніхто вказівок не давав, – каже він. – Це наша ідея. Вирішили, що час відходити під паперової рутини. Почали втілювати віртуальний документообіг у 2007 році. Cпочатку використовували електронну пошту, потім опанували «хмарні» сервіси. І нині вся інформація з управління закладом знаходиться у «хмарі». Кожен учитель також має власний віртуальний кабінет, у якому викладає плани занять, додатковий матеріал, дистанційні уроки тощо.

– Швидко з’ясувалося, що ми «забрали хліб» у перевіряльників, – продовжує Василь Дмитрович. – Раніше як було: то не тим кольором написано, то почерк поганий. А тут – будь ласка, заходь у «хмару» і дивися – все прозоро. 
Та й сам очільник НВК став менше «смикати» вчителів. Заходить у «хмарки», проглядає плани уроків, за потреби – дає поради. У школі панує атмо­сфера довіри, але всі знають, що в будь­який момент директор може перевірити всі доробки. 
Ці новації підтримали всі вчителі. Хоча спочатку зорієнтуватися у новаціях ІКТ сільським педагогам було непросто.

– У багатьох учителів удома не було інтернету, приходили вечорами до школи, разом навчалися, – згадує заступник директора з навчально-виховної роботи Оксана Барабаш. – Було дуже цікаво опановувати новий напрям. Така відкритість до всього нового є й сьогодні. Можна сказати, що це – візитна картка нашої школи.

ІТ­-ТЕРМІНИ В ЛЕКСИЦІ СІЛЬЧАН

Спочатку активістів було лише декілька. Вони ставили оцінки в онлайн­щоденнику, в електронному кабінеті викладали цікаві завдання. Учні дуже швидко переконали батьків, що інтернет – це не просто «круто», а й необхідно. У черзі біля сільського магазину можна було почути терміни з лексикону «просунутого» айтішника: завдання у «хмарі», онлайн­платформа, Net Школа, MySchool тощо.

– Інтернет провели вісім років тому, – продовжує розповідь Василь Іванчак. – Комп’ютери є в кожному класі, для учнів – безкоштовний Wi­Fi. Більше того, на шкільній території встановили вишку і тепер за допомогою ­Wi­Fi до Всесвітньої мережі може під’єднатися майже все село: нині у нас 95 відсотків будинків з інтернетом!

Сертифікатам учителів цієї невеличкої школи можуть позаздрити навіть колеги зі столиці. Наприклад, учитель англійської мови Лілія Павлюченко нещодавно отримала сертифікат Інституту англійської мови Університету штату Огайо. Навчалася, звісно, дистанційно. 
Василь Дмитрович наголошує: його як директора цікавить насамперед управління навчальним закладом. Запроваджені новації якраз і дають можливість оперативно відстежувати все, що відбувається у школі, й дуже швидко ухвалювати рішення щодо відвідування, навчання, виховного процесу тощо.

«РЕПЕТИТОРИ» БЕЗКОШТОВНО

Елементи дистанційного навчання, яке тільки починає з’являтися у школах України, для Хлібодарівки давно не є новинкою. Під час карантинів тут не втрачають жодного дня занять! 
«Дистанційка» у НВК розвивається за двома напрямами. Перший – саме на випадок карантину. На безкоштовній платформі Google педагоги викладають матеріали уроків і завдання. Учні опрацьовують тему і надсилають відповіді. 
Другий напрям «дистанційки» – участь учителів НВК у роботі Чаплинської районної школи «Обдарованість».

– Урок іде у вигляді вебінару, – продовжує розповідь Василь Іванчак. – Приєднатися до заняття одночасно можуть із півсотні учнів. І не тільки з нашого району! Щоб отримати доступ до матеріалів школи, достатньо один раз надіслати заявку. Аби підвищити рівень знань у дітей, в інших регіонах батьки винаймають репетиторів. А у нашому районі ці «репетитори» безкоштовні – записуйся до школи і навчайся. Потрібно лише бажання.

«КІКІМОРА» ДЛЯ ДИРЕКТОРА

Електронний документообіг особливо став у пригоді колективу Хлібодарівської школи, коли директора мобілізували захищати країну.
Повістка прийшла 4 серпня 2014 року. Скликати збори не було часу, і Василь Дмитрович повідомив про ситуацію лише заступників. Сказав: завжди на зв’язку, готовий дати пораду, допомогти з будь­яким питанням. Усю інформацію про роботу школи він, як і раніше, бачив у «хмарі». 6 серпня Василь Іванчак був уже у навчальній військовій частині, а з вересня – у 45­му окремому мотопіхотному батальйоні. Його призначили заступником командира взводу. Позивний отримав відповідний – «Директор».

– 4 вересня ми були вже в Донецькому аеропорту, – згадує Василь Дмитрович. – Моя військова спеціальність – снайпер, тому багато розповісти не можу – військова таємниця.

Кожна посилка зі школи ставала радістю не тільки для нього, а й для цілого взводу. Діти надсилали малюнки, писали листи, знімали відео. Коли директор натякнув, що йому потрібен маскувальний костюм «кікімора», вся школа стала до роботи. 
– З дому принесли шматочки тканини захисного кольору і після уроків почали працювати з ними, – згадує Оксана Барабаш. – Спочатку не дуже розуміли, як плести, але керівник гуртка «Умілі руки» Галина Панасюк не розгубилася і швидко намалювала схему. Менш ніж за тиждень маскувальний костюм був готовий.

Школу, директор якої поїхав служити в зону АТО, підтримали працівники відділу освіти, молоді та спорту Чаплинської районної державної адміністрації.
– Ми зібралися напередодні першого вересня і вирішили: будемо «тримати планку» роботи, – каже Оксана Барабаш. – Зрештою, на передовій набагато важче. Хіба не так?
Час від часу Василь Іванчак приїжджав у короткі відпустки. Звісно, одразу ішов до школи, а тут директора миттєво «обліп­лювали» учні.
– Думав, цікавитимуться, у скількох ворогів влучив, – пригадує він. – Але школярі запитували про інше: про настрої людей у зоні конфлікту, про те, коли закінчиться війна, про майбутнє окупованого регіону. Тобто ставили дорослі запитання. Що ж, у такі часи діти швидко дорослішають…
Запитую, що у своїй роботі Василь Дмитрович змінив після повернення із зони бойових дій. Каже: багато чого. За цей рік мав удосталь часу, щоб подумати, переосмислити свою діяльність. Вирішив: потрібно дати більше свободи вчителям. Адже вони мають достатню кваліфікацію, не раз доводили свою активність. 
– Переконуюся, що нова тактика – правильна, – каже директор. – Головне – щоб колеги чітко розуміли, чому вони діють так, а не інакше.
Василь Дмитрович викладає, крім іншого, предмет «Захист Вітчизни». Після повернення із зони АТО він суттєво змінив підхід до навчання.
– Передусім треба приділити увагу практичним навичкам, – переконаний педагог. – За чотирнадцять місяців я, наприклад, жодного разу не взяв до рук протигаз. А от уміння рити укриття і маскуватися виявилося вкрай необхідним. Тому додаю до уроків теми з тактичної оборони. Розповідаю і показую, що таке траншея, окоп. Діти мусять бути готові до всіх ситуацій. Вони також повинні знати, як працюють гвинтівка, автомат Калашникова, мати уявлення про гранату, міну, розтяжку. Але у школі, на жаль, немає навіть макетів зброї. Окрім того, потрібно більше фізичної підготовки. Ми часто жаліємо учнів, мовляв, не витримають навантаження. Але життя «жаліє» не завжди…

Цікавлюся у Василя Іванчака – чого йому як директорові не вистачає для того, щоб робота була результативнішою? Відповідає: по-перше, потрібно офіційно закріпити положення про електронне управління в школі. Адже поки що навчальний заклад працює як експериментальний. По-друге – має бути безкоштовний доступ до навчальних матеріалів і програм. Платні системи для звітності у нинішніх скрутних обставинах – теж не на часі, бо закладам і так доводиться рахувати кожну копійку.

Директор переконаний, що школа повинна отримати фінансову незалежність: тут і свій бухгалтер має бути, і питання преміювання колективу варто вирішувати саме «на місцях».

Світлана ГАЛАТА

Стаття опублікована в газеті  "Освіта України"
№ 12 від 28 березня 2016 року.