ШКОЛА НА ЛІНІЇ ВОГНЮ

       Діти з містечка Красногорівка Мар’янівського району на Донеччині нині готуються до новорічних свят. Пишуть листи дідові Морозу, прикрашають ялинки. Їх у населеному пункті ще й сьогодні багато хто встановлює у підвалі – позиції бойовиків зовсім недалеко і містечко часто обстрілюють. Після останнього обстрілу у Красногорівці ще й досі немає світла і тепла (зруйновано лінію електропередач). Але навчання школярів триває.
На уроки всі школярі містечка – їх 380 – приходять до загальноосвітнього навчального закладу №5 – його будівля постраждала найменше. Лише в одному з класів під час обстрілу обвалився шматочок стелі. А найголовніше – тут тепло, у школі працює електрогенератор на солярці. До речі, пошук пального – постійна турбота цього «шкільного вулика». Коли палива бракує, сидять у верхньому одязі. Але явка на уроки у школі, мабуть, найвища в усій країні. Батьки просять, щоб діти залишалися в школі і після уроків, бо тут тепло, а вдома – холодно…

ЗИМА У ПІДВАЛАХ

Минулу зиму навчання у Красногорівці не проводили – поблизу містечка йшли запеклі бої, люди, хто міг, виїхали, інші рятувалися у сховищах. Першого вересня, коли відновились заняття, діти зізнавалися: дуже раді урокам, учителям і можливості спілкуватися з друзями.Нині у вцілілій будівлі навчаються «школами» – учні кожної з п’яти ЗОШ містечка – окремо.– Минулу зиму діти просто просиділи у підвалах, – розповідає виконувач обов’язків директора школи №1 Олена Бардак. – У січні і лютому тут були страшні обстріли… Пам’ятаю – на вулиці мороз, світла немає… Намагалися давати завдання дистанційно – по телефону чи через батьків, коли не було зв’язку. Лише у травні діти вийшли на навчання в одну зі шкіл міста. Дивилася на них і не впізнавала – за одну зиму дуже подорослішали…

КНИЖКИ З ОСКОЛКАМИ

Восени цього року районний відділ освіти ухвалив рішення – всі школи міста навчаються в будівлі школи №5. Уроки проводять у дві зміни. Молодша школа починає навчання о 10.30, старша – об 11.30.Найскладніше у місті учням з мікрорайону «Сонячний», який знаходиться на околиці. До війни вони навчалися в школі №1. Це була одна з найпрестижніших шкіл міста, яка нещодавно відзначила своє 25­річчя. Її вихованці пере­магали в олімпіадах і спортивних змаганнях, вступали до найпрестижніших університетів країни. Нині за кількасот метрів від «Сонячного», у сусідній Старо­михайлівці – позиції бойовиків. Саме звідти Красногорівку постійно обстрілюють. Майже всі будинки мікрорайону пошкоджені.– Нашу школу бойовики розбомбили під час відступу наприкінці липня 2014 року, – продовжує Олена Олексіївна. – Снаряд влучив у дах над спортзалом, пробив діру на кілька поверхів і «залетів» у їдальню. Добре, хоч дітей у будівлі не було.

Про довоєнне життя закладу вона розповідає з гордістю. Каже: це була чудова сучасна школа. Чотириповерхова будівля, розрахована більш як на тисячу двісті учнів, до початку збройного конфлікту тут навчалися майже п’ятсот дітей. У школі – два спортзали, спальні для «першачків». Поруч – сквер з ялинками, спортмайданчик. Школа була осередком культури і для мікрорайону «Сонячний» і для сусіднього «Східного». Але і навчальні, і культурні плани з початком воєнних дій розбилися на друзки.Після бомбардування у навчальних класах залишилися книжки, у яких замість закладок – осколки, а на стендах ще й досі біліють оголошення про вікторини та спортивні змагання. Колись доглянуте шкільне подвір’я з квітниками й акуратними доріжками «переорали» танки.

СНІДАНОК НА «БУРЖУЙЦІ»

Нині з півтисячі учнів школи у місті лишилися шістдесят. Учителів – шістнадцять.Олена Бардак їздить на заняття з сусіднього Курахового, де немає ні газу, ні води, ні електрики. Вчительський колектив її школи – справжні подвижники. Вони опановують мистецтво топити буржуйки, перевіряють зошити при свічках та гасових лампах, їжу часто готують просто на вогнищі. Але до дітей завжди приходять з посмішкою, роблять усе, щоб «діти війни» не відставали у знаннях від однолітків з інших міст України.…Українську мову у школі викладає вчитель вищої категорії (хоч має право не працювати за віком) Ніна Малапура. Діти, у яких вона викладає, здають ЗНО так, що легко вступають навіть до КНУ імені Тараса Шевченка і Києво­Могилянської академії. Ще одна вчителька української – Ірина Клепакова – влаштовує вистави з дев’ятикласниками. На уроках вони читають художні твори, потім придумують костюми і декорації. До пізньої ночі у її класі горить світло і лунає сміх.Учителька молодших класів Олена Скринник опалює своє житло «буржуйкою», на ній же готує їжу. Але в клас до найменших завжди приходить з посмішкою, на дитячі запитання «Що буде далі?» відповідає: «Все буде добре!». Третьокласники і четвертокласники займаються в одному приміщенні. Вчителька пише на дошці зліва завдання для одних і справа – для інших. Є й шестеро «першачків». До них у школі особливе ставлення. Дехто з них мав піти до першого класу ще рік тому, але замість цифр і літер «вивчав» у підвалах азбуку виживання.Їдальню розділили шафами і в ній теж проводять уроки. Інколи історію і музику – водночас. Але до подібних збігів тут ставляться з гумором. Кажуть: не страшно, буде у нас музична історія. Головне, щоб музика була переможною.

ЗАМОВЛЯЄМО… ЗОШИТ

До речі, одна із педагогів школи №1, яка нині працює в Києві, організувала проект «Від дитини до дитини» і розповідає школярам столичних шкіл, як навчаються діти у її місті. Як починається їх ранок (без води, тепла і світла), як розбитими вулицями вони дістаються до школи, радіють теплу, які подарунки замовляють на Новий рік і Різдво. Каже: школярі з Красногорівки радіють найменшому: кольоровим олівцям, ручкам. Коли приїжджають волонтери, просять привезти… зошити і валянки. Нещодавно на турнірі «Веселі старти» школі подарували м’ячі і «скакалки». Нині це найулюбленіша розвага усіх учнів.
До речі, перед святом Миколая у дітей запитали – про які подарунки вони мріють. Усі, зокрема і першокласники, відповіли: мріють про мир. Багато хто додавав: хочу повернутися у свою школу.
Утім, цукерки на свято школярі все ж отримали. Директор запитала у батьків, чи купуватимуть вони солодощі дітям. Ті відповіли: ні, грошей немає. Тоді вчителі зібрали гроші з власних зарплат і купили цукерки.
Нині вчителі очікують на мультимедійну дошку – її пообіцяли привезти волонтери. Встановити її сподіваються уже в будівлі свого навчального закладу, у «Сонячному». До школи №1 щодня приходять працівники закладу. Вони прибирають скло, штукатурку, цеглу. Вибиті вікна закрили дошками, дірку в даху – плівкою. Заново збирають шкільну бібліотеку. Переконані: попри все, обов’язково відбудують свою школу.
Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"



 № 52 від 28 грудня 2015 року.