БАРАНІВКА: ЗМІНИТИ ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ, ГРОМАДУ І МАЙБУТНЄ

Десять років тому в місті Баранівці, що на Житомирщині, панували мінорні настрої: закрився знаменитий порцеляновий завод, без роботи залишилися більше тисячі висококваліфікованих майстрів (зокрема, з розпису). На місці легендарного підприємства не з’явилося нічого нового: цехи стояли пусткою, територія швидко заростала кропивою. І молодь, і старші люди виїжджали з міста, майбутнє, здавалося, не обіцяло нічого доброго.

Можливо, так і залишилася б Баранівка «містом із колишньою славою», якби не реформа децентралізації і бажання місцевих активістів змінити ситуацію. Головний акцент у територіальній громаді вирішили зробити на роботі з молоддю. І не помилилися! Нині Баранівська ТГ – одна з найцікавіших і найінноваційніших громад у країні.

Зміни почалися три роки тому, коли стартував спільний проект територіальної громади, громадської організації «Інститут громадянського суспільства» і підприємства «Галекс-Агро» під назвою «Молодіжний кластер органічного бізнесу Баранівської міської ОТГ». Днями ініціатори та партнери проекту під час прес-конференції розповіли, що їм вдалося зробити та яке значення це має для Баранівки і держави в цілому. Зокрема, директор з питань науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук наголосив, що загальне зростання у країні починаються зі змін у певних точках (наприклад, ситуації в окремій родині, на конкретному підприємстві тощо). Завдяки реформі децентралізації ініціатива стає бажаною, ідеї – потрібними, готовність брати на себе відповідальність – цінною. Люди починають бачити нові можливості й говорити: «Чому б і ні?».

Досвід «глибинки» – до держстандарту

До реалізації проекту долучилося й Міністерство освіти і науки.

– Для МОН цей проект є дуже важливим, – зазначив начальник головного управління шкільної освіти міністерства Юрій Кононенко. – Завдяки йому вдалося доопрацювати Державний стандарт базової середньої освіти за напрямом «Технології», побачити, як теорія виглядає на практиці. Міністерство стало співорганізатором заходів у рамках проекту. Зокрема, у Баранівці в 2019 році було проведено засідання Координаційної ради міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, у 2021-му такий захід відбувся онлайн. Учасники проекту ділилися як позитивним, так і негативним досвідом. Особливо зацікавила педагогів із різних областей України практика коворкінгів, адже цей формат дає змогу використовувати обладнання вдень під час шкільних занять, а вечорами працювати на ньому всім охочим членам громади. Це – дуже вдале рішення, яке уже впроваджується в інших школах.

Баранівська ТГ стала пілотним майданчиком для апробації нового підходу до викладання трудового навчання, ефективної моделі співпраці бізнесу та громади і створення кооперативів.

Як «відштовхнутися від дна»?

Що ж саме відбувалося в Баранівці за ці три роки, як члени громади «пробивалися» до успіху? Ми запитали про це у самих учасників проекту.

Керівник проекту «Молодіжний кластер органічного бізнесу Баранівської міської ОТГ» Оксана Загорська розповіла, що реформа децентралізації тут не проходила гладенько. Після об’єднання Баранівки і 32 населених пунктів, здебільшого сіл, люди почували розгублено: бракувало робочих місць, були проблеми з наповненням бюджету.

– Ми повинні були терміново шукати відповіді на запитання, як розвивати територію, де працювати людям, як зупинити «відтік» молоді, – згадує пані Оксана. – Почали з розробки стратегії розвитку територіальної громади та пошуку партнерів.

У цей час дізналися про конкурс Інституту громадянського суспільства на кращу стратегію розвитку громади. Взяли участь і – перемогли!

Активісти зустрічалися з мешканцями населених пунктів, багато спілкувалися. Людей хвилювали втрата орієнтирів, відсутність роботи, невпевненість у завтрашньому дні. Поступово приходило розуміння, куди і як має рухатися громада. Відповіддю на цей запит стали стратегія її розвитку та  дорожня карта. У цих документах запланували системні зміни з покращення інфраструктури, підготовки кадрів, створення привабливих умов для бізнесу. Також вирішили налагоджувати утилізацію твердих відходів і будувати сонячну електростанцію.

– Коли складали стратегію, дізналися про конкурс у рамках ініціативи Європейського Союзу «Мери за економічне зростання», – продовжує розповідь Оксана Загорська. – Розробили концепцію проекту (щодо економічного розвитку), і в листопаді 2018 року дізналися, що перемогли. Громада отримала 795 тисяч євро! У лютому 2018-го проект почали реалізовувати.

Серед іншого – стали навчати членів громади створювати проекти з розвитку ТГ. Чотири проекти-переможці отримали фінансування з місцевого бюджету (хоча й не повне). Два з них уже реалізовано. Зокрема, створено комунальну установу «Агенція місцевого органічного розвитку», запрацював бізнес-інкубатор. Місцевих мешканців почали навчати, як можна «запустити» малий бізнес. Для зручної реалізації сільгосппродукції  вирішили заснувати торгово-тренінговий центр (він ще будується). На другому поверсі там розмістять консультаційний центр, де члени громади зможуть отримати поради щодо організації малого бізнесу. Для того, щоб люди не продавали молоко перекупникам «за копійки», збудували міні-сироварню, закупили сучасні лінії переробки, на яких можна виробляти сметану, йогурти, тверді сири тощо.

Акцент зробили на органічному виробництві. На початку проекту таких виробництв було два (Organic Milk і «Галекс-Агро»), нині – вісім. На новому обладнанні в «Галекс-Агро» за дуальною формою освіти навчалися 23 студенти Поліського національного університету. Молодь забезпечили житлом, платили гідну заробітну плату. Троє осіб залишилися працювати у Баранівці.

Майже з перших кроків у проекті активісти переконалися: дуже непросто залучити старших членів громади до підприємництва. Людям бракує навичок, вони бояться нового, змін, відповідальності. Навіть коли були створені умови для підприємництва – все одно не поспішали ними скористатися.

– Потрібно працювати саме з молоддю, причому ще у школі, – переконана Оксана Загорська. – Діти «із пуп’янка» повинні розвивати навички підприємливості. Тому ми започаткували курс «Підприємцем бути легко», і більш як півсотні старшокласників пройшли це навчання. Писали бізнес-проекти, підраховували можливі видатки та доходи. Також ми провели опитування в громаді, поцікавилися: чи потрібно вводити в школі курс із соціального підприємництва? Більш як шістдесят осіб відповіли: так! Тобто люди уже починають розуміти: після закінчення школи молодь не повинна сидіти і чекати, коли з’явиться робоче місце, а має започатковували власну справу.

Нині активісти громади сподіваються переконати місцеву владу і  почати викладати курс із соціального підприємництва у школі.

Також у закладах освіти громади запровадили експериментальну програму із трудового навчання. Створили Баранівський міжшкільний ресурсний центр, за кошти ЄС закупили машинки для шиття, оверлоку, вишивки, 3D-принтер (у центрі працюють кілька коворкінгів). При Полянківській школі встановили найсучаснішу теплицю на 125 квадратних метрів.

Допомога лікарні

– На жаль, у нас виникали складнощі з підвезенням дітей до МРЦ, – розповідає керівник проекту. – То пального бракувало, то інші проблеми заважали. Перед початком пандемії робота нарешті «закипіла», але карантинні обмеження знову зупинили процес. Сподіваюся, у майбутньому все налагодиться, і діти із сіл зможуть безпечно приїжджати в коворкінги.

Швейний коворкінг Баранівського МРЦ навіть став одним із переможців конкурсу «Підтримка об’єднаних територіальних громад у боротьбі з пандемією COVID-19» за підтримки Програми ULEAD з Європою. Центр виграв тендер на пошиття 8850 захисних масок, а на 3D-принтері виготовляли захисні щитки. Цими щитками забезпечили місцеву лікарню і швидку допомогу.

До речі, на навчання в Баранівський міжшкільний ресурсний центр направляють людей і з центру зайнятості. Члени громади набувають навичок роботи на сучасному обладнанні й потім можуть працевлаштуватися. МРЦ співпрацює також із багатофункціональним реабілітаційним центром, фахівці навчають дітей з особливими потребами майструвати (наприклад, виготовили дерев’яні листівки до Дня святого Валентина).

Втім, Оксана Загорська переконана: поки що у громаді, образно кажучи, «звели стіни, але залишилося звести перекриття і дах». Проект закінчився, однак роботи ще – непочатий край. Зокрема, потрібно працювати з людьми, які все ще є малоактивними і не мають знань із підприємництва.

– Багато місцевих мешканців не розуміють, що таке цільові кошти, – каже пані Оксана. – Не погоджуються з тим, що кошти проекту не можна витратити на ремонт доріг чи зарплати вчителям. Тому ми часто чули «зауваження» на кшталт «Бач, торгово-тренінговий центр будують, а дорога не ремонтована». Втім, я пишаюся тим, що вдалося зробити. Наші успішні проекти надихають людей, свідчать, що все можливо для тих, хто рухається уперед.

Попереду системи

Більш детально про роботу МРЦ і коворкінгів «Освіті України» розповів координатор III компоненту проекту Іван Савицький.

– Усі три роки роботи у проекті я почувався ніби на експериментальному полігоні: довелося налагоджувати нові процеси, збирати докупи різні документи – закони, постанови, положення, щоб задумане стало реальністю, – розповідає пан Іван. – І нам таки вдалося запустити роботу шкільних коворкінгів на базі МРЦ. Придбали сучасне обладнання відомих фірм для створення одягу, виробів із дерева та металу.

Він розповів, що Баранівка стала експериментальним полігоном для апробації кількох важливих речей. І передусім – апробації нової програми з трудового навчання.

– Я переконаний, що ця програма – одна з найкращих серед шкільних предметів, – каже співрозмовник. – До неї закладені дуже сучасні принципи, які до цього були випробувані на фінальних етапах Усеукраїнської учнівської олімпіади з трудового навчання. В основі нашого підходу – навчання не технологій, як це було у старій програмі, а об’єктного мислення. Сучасне трудове навчання – це не «кулінарка», «швейка», «столярка». У новій програмі акцент зроблено на створенні ціннісних для учня об’єктів. Під час праці дитина роздумує, проектує, виготовляє цікаву річ. А також – «захищає» свій проект, бере участь у обговоренні, розвиває критичне мислення.

Одна зі складових проекту – експериментальне впровадження відкритих шкільних коворкінгів. І в цьому Баранівка «йшла попереду системи». У липні 2018-го тут уже реєстрували МРЦ і створювали систему співпраці з навчальними закладами (хоча саме положення про діяльність міжшкільних ресурсних центрів було затверджено наказом МОН аж у листопаді).

– У чому була важливість такого центру для громади? – міркує Іван Савицький. – Ми проаналізували, як використовується обладнання в навчальних закладах ТГ, і зрозуміли, що воно «простоює»: застосовується лише під час уроків та роботи гуртків. Але при цьому для організації майстерні в кожну школу потрібно вкласти 300–500 тисяч. Для п’яти шкіл – це вже два мільйони. Тому ми створили міжшкільний ресурсний центр, який може обслуговувати до десяти шкіл, придбали сучасну техніку і запропонували на його базі проводити уроки трудового навчання, гуртки тощо. Це – економія і ресурсів, і фінансів. До речі, згідно з проектом мали започаткувати швейний, столярно-слюсарний і тепличний коворкінги, але зекономили на тендерах, залучили додаткове фінансування і створили ще й коворкінг із 3D-принтерами та «Шкільне телебачення».

У МРЦ такий порядок роботи: з 9-ї до 15-ї години проходять уроки трудового навчання, потім, до 17-ї, – заняття у гуртках, далі, до 21-ї, у майстернях може працювати будь-хто із членів громади. Для людей це важливо, адже голка і нитка є в кожному домі, швейна машинка – у багатьох, а от оверлок, машинка для вишивання чи столярний верстат – ні.

«Вогники в очах і метелики в душі»

Запитую у пана Івана: чи все із задуманого вдалося? Відповідає: зроблено дуже багато. Наприклад, одним із завдань проекту було створити спільноту, «магніт», який би «притягував» активну і творчу молодь. Для молодих людей читали лекції, проводили майстер-класи.

Діти змогли зробити чимало корисного. Наприклад, на замовлення відділу благоустрою міськради вирощували у теплиці рослини для озеленення міста (і заробили за свою працю гроші). Багато дівчат із громади навчилися шити на цих промислових машинках і почали підробляти на канікулах на швейній фабриці. А головне – з допомогою МРЦ діти отримали можливість самовизначитися, зокрема, чим вони хочуть займатися. Троє учнів, наприклад, уже вирішили, куди вступатимуть на навчання: один хлопець обрав операторський факультет, а двоє дівчат – журналістику.

Досягненням є і те, що чимало громад скористалися досвідом Баранівки і створили у себе МРЦ та коворкінги. Тобто проект став успішним для всієї України.

– На жаль, не завжди вдавалося «достукатися» саме до місцевої влади, – констатує Іван Савицький. – Чиновники дивилися наші презентації, слухали пояснення, але так до кінця й не зрозуміли, чому мають «няньчитися» із молоддю. Зате це зрозуміли в багатьох інших громадах. МРЦ – це потужний інструмент для того, щоб молодь залишалася в громадах.

Не до кінця вдалося налагодити відносини і з бізнесом. Є парадокс: під час опитування молоді люди говорили, що хочуть виїхати, бо нема роботи, а підприємці жалілися, що немає кваліфікованої робочої сили. Але ж на базі центру якраз і можна готувати кваліфіковані кадри! У цьому напрямі громаді ще потрібно працювати.

Не всі вчителі трудового навчання також виявилися готовими опановувати нові підходи.

 – Дуже вдячний тим, хто зацікавився, навчився і почав проводити уроки у МРЦ, – додає співрозмовник. – До речі, раджу громадам залучати до гурткової роботи не лише вчителів, а й місцевих майстрів, підприємців. Наприклад, теплицею у нас займається технічний працівник Полянківської школи Олена Скорбот. Дітям там дуже подобається, вони вирощують ананаси, банани, кактуси, квіти. Гурток 3D-моделювання взявся вести системний адміністратор Баранівської міськради Василь Назарчук (нині він директор МРЦ). Тому я завжди кажу: диплом про педагогічну освіту – це добре, але бажання працювати з дітьми – набагато важливіше. Мають бути «вогники в очах і метелики в душі».

На думку Івана Савицького, стандартні активності (бібліотека-гуртки) сьогодні навряд чи можуть задовольнити запити учнів. Але у багатьох громадах їх зацікавлюють лише цим і потім скаржаться: «Ой, діти не хочуть залишатися в селі».

– Школярам часто пропонують архаїчні речі, рудименти, – вважає пан Іван. – А потрібно запитати: чого вони насправді хочуть? Я переконаний – якщо дорослі не створять для дітей можливості розвитку у громадах, то ми й надалі плакатимемося, що молодь виїжджає за кордон…

 

Світлана ГАЛАТА

газета "Освіта України",  лютий 2021