Якість освіти у вищій школі прямо пов’язана з академічною доброчесністю. Це розуміють наукові спільноти у всьому світі, тому вибудовують системи сприяння доброчесності, перевіряють наукові дослідження.
Про це у “Школі якості” Національного агентства із забезпечення якості освіти розповіли викладач Сумського державного університету Артем Артюхов та представник онлайн-сервісу Unicheck Україна Андрій Сідляренко.
Артем Артюхов одразу уточнив: його розповідь базується на “польових спостереженнях та дослідженнях” плагіату. За роки боротьби з крадіжками та вибудовування культури доброчесності в університеті таких спостережень накопичилося ого-го скільки.
Без поблажок для статусу
- Розповім, як вибудовували систему сприяння доброчесності в нашому закладі та “озброювалися” проти проявів плагіату, - наголосив Артем Євгенович. - Ми дуже серйозно ставимося до крадіжок. Поблажок немає нікому - ні студентам, ні професорсько-викладацькому складу. Наукова доброчесність, образно кажучи, “прапор” університету”.
Артем Артюхов розповідає: у нього часто запитують - навіщо боротися доброчесністю, якщо порушення не впливають на якість освіти? Наприклад: у посібнику “забули” процитувати справжнього автора дослідження, але студенти ж усе одно отримають знання! Але це не так. Світова наукова спільнота давно переконалася: наслідком недоброчесності є погіршення результатів навчання, зіпсовані відносини між науковцями, підрив довіри до досліджень, втрата ресурсів. Тобто це і матеріальні, і іміджеві втрати. Тому питання “Навіщо?” навіть не повинно виникати.
Українське законодавство за останні роки суттєво просунулося у питанні визначення плагіату. Так стаття 42 Закону “Про освіту” дає визначення академічної доброчесності та каже, що вважається її порушенням. Порушенням, зокрема, є академічний плагіат; самоплагіат; фабрикація (вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі або наукових дослідженнях); фальсифікація (свідома зміна даних); списування; хабарництво тощо.
- На жаль, у цьому переліку немає гострайтингу (написання наукових робіт на замовлення) та інших практик, - зазначає пан Артем. - Тому раджу керуватися і міжнародними документами. Наприклад, кодекси академічної честі (academic honor codes) ухвалені в багатьох університетах світу.
Ще одна проблема - неузгодженість між законодавчими актами. Наприклад, Закон України “Про авторське право і суміжні права” визначає плагіат як дослівне відтворення тексту. А Закон “Про освіту” каже, що академічний плагіат - оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.
- Тобто перший закон захищає лише форму, - наголошує Артем Євгенович. - Виходить, що якщо ми змінимо порядок слів у тексті, це вже не крадіжка? Але ж думки у роботі все одно лишаться чужі… І людина, думки якої вкрали, постраждає від недоброчесності.
Сумський університет: погляд зсередини
Артем Артюхов очолює групу зі сприяння академічній доброчесності в Сумському державному університеті. Каже: система дотримання чесності складається з 5 елементів (блоків). Перший - нормативна база, яка описує конкретні механізми попередження недоброчесності, виявлення крадіжок та порядок розгляду справ. Другий - інформаційна база. Це певний набір інструментів з популяризації доброчесності, глосарій, набір пам'яток тощо. Третій - структурні підрозділи та комісії, які організовують заходи на рівні університету, факультетів та кафедр. Це комісія з етики, комісія з доброчесності, факультетські комісії. Є також кафедральна комісія, яка розглядає випадки недоброчесності й ухвалює рішення що робити з порушниками. Ці комісії можуть працювати постійно, а можуть створюватися при потребі. Четвертий елемент системи - інструменти впровадження. П’ятий - інструменти контролю. Це засоби для перевірки робіт щодо плагіату, опитування, які дозволяють відстежувати - чи розвивається в закладі культура академічної доброчесності, чи існує лише на папері.
Пан Артем розповів учасникам “школи якості”, як саме діє ця система у ЗВО.
- Головне завдання нормативної бази - унеможливити недоброчесність та надати інструменти для вирішення питання, якщо плагіат знайдено, - пояснив він.
За словами викладача, нормативну базу можна сформувати досить швидко. Але варто пам'ятати: головне - щоб ці норми діяли, а не існували лише на папері (наприклад, для демонстрації експертам НАЗЯВО). Нормативні документи мають бути дієвими, справедливими і не давати нікому поблажок. (Такі поблажки у СумДУ неможливі. Артем Артюхов розповів, що влітку у ЗВО скликали засідання комісії, яка розглянула питання про ознаки плагіату у роботі одного з науковців. Дослідника попередили про неприпустимість такої ситуації в майбутньому).
До нормативної бази СумДУ входить, зокрема, Положення про групу сприяння академічній доброчесності. Воно визначає основні завдання та функції групи та механізми управління процесом. Наприклад, організацію рецензування статей у науковому журналі університету, перевірку доповідей для конференцій. А також передбачає алгоритми дій для структур університету. Наприклад, відділ інтелектуальної власності має визначити, чи є новизна у пропонованих технологічних чи інших рішеннях.
- Я знаю випадки, коли дисертаційні роботи захищалися на базі патентів інших людей, - розповідає Артем Артюхов. - Це було не в нашому ЗВО, але саме нас просили допомогти вирішити - що робити у цьому випадку.
Основним документом СумДу (який теж входить до нормативної бази ЗВО) є Кодекс академічної доброчесності. За словами пана Артема, це не інструмент покарання, а інструмент популяризації, приклад еталонної поведінки. Кодекс допомагає студентам та науковцям вишу ставати кращими.
Ще один важливий документ ЗВО - Положення про академічну доброчесність та етику академічних взаємовідносин. Це короткий опис системи сприяння дотримання доброчесності, управління якістю освіти на загально-університетському та локальному рівні.
- Постійно виникають ситуації на які потрібно реагувати, - продовжує розповідь Артем Артюхов. - Наприклад, студент списав. Чи потрібно збирати загально-університетську комісію з етики (до якої входять представники кожного інституту і факультету, два проректори, керівники служб, представники юридичного відділу та профспілок)? Чи у цьому випадку достатньо створити локальну комісію на факультеті? Що робити, коли плагіат виявлено в науковій роботі викладача? Усе це прописано в положенні.
Документ також дає відповідь: хто має клопотати про покарання за порушення, якщо винуватець має науковий ступінь чи звання. Останнє питання, до речі, є контраверсійним. Закон “Про освіту” не деталізує, хто ухвалює рішення про покарання за плагіат. У багатьох ЗВО, а словами пана Артема, вважать, що рішення про позбавлення наукового ступеню чи звання за плагіат може ухвалити сам університет (після рішення комісії з етики вишу). Насправді це не так.
- Позбавляти вченого звання чи наукового ступеню може той, хто його дав, - уточнює Артем Євгенович. - А ЗВО має право клопотати через вчену раду про позбавлення звання чи ступеню перед Міністерством освіти і науки, Національним агентством забезпечення якості освіти чи іншими структурами.
До нормативної бази ЗВО входить і методична інструкція щодо перевірки академічних текстів на наявність запозичень. Вона передбачає порядок перевірки, визначає технології та програмні засоби.
Але й тут треба пильнувати. За словами пана Артема, вчасто-густо його колеги переконані, що плагіат виявляє спеціальна програма. Але програмний засіб не виявляє плагіат - він лише допомагає перевірити унікальність тексту. Якщо правильно процитувати наукові роботи інших вчених, то програма покаже зменшення унікальності. Але ж не не плагіат! Остаточне рішення - чи відповідає робота вимогам доброчесності, має ухвалити фахівець, людина, яка добре орієнтується у потрібній галузі.
Залучити студентів
І, звісно, всі зусилля будуть марними, якщо до боротьби з плагіатом не залучити студентів.
- Без участі здобувачів освіти культуру доброчесності в університеті не збудуєш, - переконаний викладач. - Скільки б ми не писали книжок і не складали методичок, - якщо немає відгуку студентської спільноти, все буде марно.
Саме тому в СумДу створена студентська агенція співдії якості освіти. Вона долучається до усіх заходів з розбудови культури доброчесності.
До речі, студенти є й учасниками Декларації про дотримання академічної доброчесності у ЗВО. Звісно, юридичної сили документ не має, але визначає згоду учасників дотримуватися певних правил.
“Ти мені, я тобі” більше не буде
Звісно, на систему забезпечення доброчесності у ЗВО обов'язково звертають увагу експерти НАЗЯВО при акредитації освітніх програм. Артем Артюхов є членом Національного агентства із забезпечення якості освіти, тому це питання знає досконало.
- Експерти, які нині працюють з ЗВО, сьогодні не ті, що раніше, - каже він. - Всі ми знаємо, що раніше діяли домовленості “ти до мене, я до тебе”, а “експертні зауваження” писали заздалегідь самі викладачі кафедр. “Експертизу” проводили за один день, бувало, що один експерт “працював” у різних містах одночасно.
Сьогодні ж мова йде не про санкції щодо недосконалих програм, а про консультаційну допомогу. Методичні рекомендації НАЗЯВО рекомендують експертам звертати увагу на такі елементи забезпечення академічної доброчесності: політику ЗВО, внутрішню нормативну базу; технічні й програмні засоби тощо.
У рекомендаціях визначено, що дотримання доброчесності не зводиться до наявності документів та рекомендацій. Це - інституційна культура.
- Відчути, “визначити” цю культуру можна лише після спілкування зі стейкхолдерами ЗВО, як внутрішніми, так і зовнішніми, - міркує Артем Євгенович. - Звісно, експерт перевірить набір документів, але набагато важливіше - чи користуються цими документами та нормативними актами у виші. Важливо пам'ятати, що це має бути саме культура доброчесності. Ми не можемо, як відомий літературний персонаж, громадянин Корейко, “чесно працювати” з 8 до 17, а після роботи переносити з однієї схованки до іншої валізки з грошима.
“Не маєте часу на публікацію? Тоді ми йдемо до вас!”
Прикладів “спокус” та порушень щодо академічної доброчесності, на жаль, поки що чимало.
Одне з таких порушень - бізнес щодо написання наукових, курсових та дипломних робіт. Інтернет буквально рясніє пропозиціями на кшталт: “ Не маєте часу на публікацію? Тоді ми йдемо до вас! СпОкус, все буде Скопус!”. “Наукові заробітчани” пропонують співавторство, написання статей тощо. Готові навіть “вирішити питання” з розміщенням такої статті в квартелі наукового журналу (у різних квартелях різна цитованість і, відповідно, різна ціна.
- Такі пропозиції надходили й мені, - додає пан Артем. - Звісно, відмовився. У минулому році сім разів проходив рецензування публікації у науковому журналі. Це було складно, зате й результат відповідний.
Існують навіть “магазини статей”. Але викладач застерігає: якщо “скупитися” в такому магазині, це матиме руйнівні наслідки для кар'єри та репутації. Бажання “прокачати індекс Гірша” є похвальним, але робити це треба так, щоб не втратити своє наукове обличчя.
- А зовсім недавно трапився абсолютно кричущий випадок, - розповідає викладач. - На мою електронну пошту надійшов лист у якому, на перший погляд, людина запитувала, як опублікувати статтю в науковому журналі. Запитала, як краще спілкуватися з редакційною колегією та як краще діяти, щоб досягти успіху. Я вже почав обдумувати щиру відповідь, а потім угледів останній абзац. Автор листа попросив включити його (звісно, за винагороду) у співавтори моєї статті, яка скоро має бути надрукована. Це нахабство і неповага!
Також пан Артем не радить колегам друкуватися у другосортних журналах. У наукових колах їх називають “мурзілками”. Розповів, що якось для експерименту подав статтю у журнал новозеландського університету. Вона була прийнята до публікації за 24 години.
Ще один приклад поганої роботи - публікація, яка вийшла в одному з наукових журналів. На перший погляд, у дослідницькій статті все в порядку: текст, посилання на джерела. Але: перший у списку автор працює у неіснуючому університеті. Обсяг “рев’ю” - дуже маленький, воно складається з 168 слів (це один великий абзац). І всі 212 публікацій, на які посилаються дослідники, належать…. автору, що працює в неіснуючому університеті.
- Така стаття коштує приблизно 40 тисяч гривень, - каже пан Артем. - Раджу бути обачними і не гнатися за кількістю.
Фірм, які пропонують “допомогу” з публікаціями, чимало. В українському законодавстві, на жаль, поки що немає статті, яка б дозволяла притягнути таких “заробітчан” до кримінальної відповідальності. А ось у Європі такі речі не вибачають. Нещодавно, наприклад, людина, яка очолювала схожу фірму в Польщі, отримала величезний штраф та умовне ув'язнення.
Невигадані історії
Артем Артюхов акцентував увагу учасників школи на тому, як не треба робити, наприклад, під час самооцінювання в університеті.
Каже: інколи експерти НАЗЯВО у звітах з самооцінювання та іншій документації ЗВО бачать “шедеври” місцевої бюрократії. У одному з вишів, наприклад, написали “У разі виявлення 41 відсотку плагіату робота не оцінюється і повертається здобувачу на доопрацювання”.
- Цікаво, як вони рахуть ці відсотки - усміхається пан Артем. - І що робити, коли у роботі 40 відсотків плагіату?
У іншому університеті експерти агентства побачили таке визначення: “На плагіат перевіряються 10 відсотків бакалаврських робіт, які обираються шляхом жеребкування”. “Серед магістерських перевіряємо 50 відсотків робіт”.
- Це означає, комусь “пощастило” і він “проскочив”. А що робити з недоброчесними роботами, які не потрапили в ці відсотки?, - запитує викладач. - Спокійно розміщувати на репозитаріях? А якщо там є плагіат? Реагувати на крадіжки потрібно вчасно.
Спірною є й таке місце з нормативної бази одного з ЗВО: “Не прийнятним вважається рівень унікальності тексту менше 50 відсотків”. А якщо автор цитує роботи? Або - якщо це математичні визначення? Тому не варто рахувати відсотки унікальності, якщо програмне забезпечення виявило “запозичення” (можливо, це просто цитата) - залучати до справи фахівців.
Перевірять чи вкрадуть?
Про системи забезпечення академічної доброчесності в різних університетах України та про “підводні камені” програм з перевірки плагіату, з якими можуть зіштовхнутися науковці, розповів і представник онлайн-сервісу Unicheck Україна Андрій Сідляренко.
Unicheck створили українські спеціалісти, але спочатку він працював в університетах США та Європи. З 2015 року онлайн-сервіс діє і в нашій країні, його використовують у 200 українських ЗВО. До речі, ним користуються і фахівці Національного банку (для перевірки публікацій у профільному журналі), і Мала академія наук (перевіряють роботи, які надходять на конкурс).
- Доброчесними мать бути не тільки науковці, а й розробники програмного забезпечення, - наголошує пан Андрій. - Ви можете ввести в пошуковику слова “перевірка на плагіат” і серед перших десяти-двадцяти сервісів може не виявитися програм, яким варто довіряти.
Андрій Сідляренко порадив звернути увагу на ліцензійні умови. Зокрема, переконатися, що роботу не прочитають сторонні особи. Важливо, щоб наукові дані та статті, які ви перевіряєте, не “спливли” потім за авторством невідомих осіб. Іншими словами, є сервіси, які абсолютно не гарантують конфіденційність та безпеку роботи.
Університети по-різному організовують перевірку на плагіат. Наприклад, у положенні про перевірку магістерських робіт у Національному авіаційному університеті передбачено, що після автоматичної перевірки результати переглядають фахівці. Якщо висновок позитивний, роботу відправляють на розгляд ради випускової кафедри. І тільки після цього допускають до захисту.
В Українському католицькому університеті діє внутрішнє положення щодо роботи з академічними текстами. У ЗВО роботу завантажуть до репозитарію ще до отримання експертного висновку. А висновок перевірки на доброчесність прикріплюється до роботи як частина супровідних документів. Втім, якщо у роботі знаходять плагіат, вона отримує "нуль" балів і до захисту не допускається.
Пан Андрій скептично ставиться до пропозицій "дати можливість студенту доопрацювати роботу за кілька днів". Каже: якщо здобувач освіти за рік чи півроку не спромігся написати якісний текст, то кілька днів нічого не змінять.
Перевіряти, на його думку, потрібно не лише дипломні та наукові роботи, а й курсові. Саме серед цих робіт чимало таких, які були написані давним-давно і нині просто передаються з рук у руки. Викладачі "впізнають" такі роботи і без програмного забезпечення, але завжди краще залучити додаткові засоби перевірки.
Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"
№ 48, 2020
Немає коментарів:
Дописати коментар