Формула щастя

    У нашому суспільстві останніми роками все частіше можна почути дискусії на тему щастя. Сучасні філософи, журналісти і представники інших професій міркують: що таке щастя для українців? А також – як «налаштувати» себе так, щоб помічати не тільки невдачі, а й радісні моменти?

    А що думають про щастя науковці? Чи можна виміряти рівень щастя конкретної людини? Чим міряти – «лінійкою» чи «штангенциркулем»? Чому одні люди часто посміхаються, а інші – постійно незадоволені? На ці запитання під час онлайн-зустрічі «Молекулярні механізми щастя» спробував дати відповідь український учений-генетик, завідувач відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології імені Олександра Богомольця Національної академії наук України Віктор ДОСЕНКО.

Вижити – це вже удача

    Віктор Євгенович нагадав, що секрет щастя хвилює людство уже тисячі років. Греки називали це відчуття eudaimonia, що означає «добро» і «дух». Латиняни дали свій термін – fortuna (удача). Тобто, якщо людині пощастило вижити, незважаючи на всі катаклізми, це вже була удача. Англосакси говорили, що це hap' (випадок, шанс). Український термін «щастя» означає психоемоційний стан цілковитого задоволення життям. 

    – Лінгвісти й історики «розшифровують» цей термін як «бути із частиною чогось» («с частью»), – каже пан Віктор. – Тобто людині діставалася частина поля чи ферми, і це було щастя. Якщо проаналізувати всі ці історичні терміни, то базове розуміння щастя для будь-кого означало бути живим і нагодованим. 

    Утім, наукове визначення цього поняття трохи інше. За словами дослідника, щастя – це назва родини емоційних станів, як-от: радість, задоволення, добробут (коли є родина, їжа для дітей і безпека), ейфорія, тріумф.

    Першим науковцем, який почав досліджувати щастя, був Абрагам Маслоу (1908–1970 рр.). Батьки вченого народилися у Києві, потім емігрували до Америки. Його піраміда потреб (піраміда Маслоу) відома кожному науковцю. 

    Абрагам Маслоу був нещасливим у дитинстві. Мати поводилася з хлопчиком жорстоко, одного разу навіть убила кошеня, яке він приніс додому. У спогадах учений пише: «Я був самотнім та нещасним, виріс у бібліотеках серед книжок, без друзів». Але всупереч нещасливому дитинству саме Маслоу заклав підвалини позитивної психології. Іншими словами – «відштовхнувся» від нещастя і зумів стати щасливим. Дослідник говорив: люди почуваються нещасними, бо просто не знають, що таке справжня біда. Саме він перший у науковому світі заявив: вивчати треба щасливих людей, а не психопатології. (До цього психічні захворювання і відхилення досліджували багато наукових шкіл, а щастя – ніхто.)

    Маслоу зображує щастя у вигляді піраміди. Вона і нині допомагає людям знайти шлях (дороговказ) до емоційного задоволення. На нижньому (базовому рівні) потреб містяться фізіологічні параметри – дихання, їжа, сон. І це цілком виправдано, адже важко бути щасливим, якщо немає кисню, води та їжі. 

    Наступний рівень – безпека (здоров'я, майна, майбутнього). Вище – кохання і приналежність. Це друзі, родина, подружня близькість. Далі – повага (гідність, упевненість, досягнення успіху, взаємоповага з іншими). І на самому вершечку піраміди – самовираження, творчість, інтелект.

    – Ця піраміда дає нам підказку, пораду шукати щастя і в біологічному, і в соціальному аспектах, а краще – і там, і там, – продовжує розповідь науковець. – Тобто маємо сім джерел радості: їжа, любов, діяльність, батьківська любов, розуміння, інтелект, творчість. І я переконаний, що діяльність, творчість, розуміння та інтелект – найнадійніші шляхи до щастя.

    В останні роки та десятиліття учені всерйоз узялися за вивчення цього відчуття у тварин і людей. З’явилися навіть наукові журнали, які спеціалізуються саме на цій темі. Один із таких часописів – Journal of Happiness Studies. А міжнародна асоціація Word Happiness Report досліджує рівень щастя у різних країнах. Щороку видається аналітичний звіт, у якому аналізуєтться, хто в цьому році на планеті найщасливіший.

    Дослідження тварин і людей підтверджують – відчуття щастя та задоволення у тварин і людей схожі. Ми реагуємо з допомогою тих самих відділів мозку та нейромедіаторів, що і тварини. І завдяки вивченню мозку та реакцій тварин можна дізнатися, що ж таке щастя людини?

    У третьому тисячолітті з’явилося медичне обладнання, яке дозволяє неінвазивно, без проникнення в черепну коробку, визначити активність певних зон мозку. Звісно, вчені одразу скористалися можливістю «виміряти рівень радості». Досліджували мозок пацюків, макак (а від макаки до людини, як відомо, лише один крок еволюції). З допомогою спеціального обладнання почали вивчати і реакції Homo sapiens. Чимало таких дослідів підтвердили: рівень щастя змінюється залежно від того, що робить людина чи тварина у конкретний момент.

– Під час роботи думки вчених, як і завжди, розійшлися, – посміхається Віктор Досенко. – Одні вважають, що за щастя відповідають певні ділянки мозку, так звані «зони щастя». Інші – що до відчуття радості й задоволення веде активація різних зон мозку. 

Успадкувати радість

    Чи не якнайдалі у вивченні цього відчуття просунулися японські вчені. У 2015 році вони провели експеримент, під час якого з використанням різних картинок та фільмів викликали у людей різні емоції. Учасникові дослідження у процесі споглядання робили МРТ, яке й фіксувало активність певних ділянок мозку. З допомогою отриманих даних учені створили «картинку», на якій видно, що бузковий колір happiness з'являється одразу в декількох таких зонах. Але певні зони мозку залучені до процесу «творення щастя» більше, ніж інші.

    Завдяки МРТ японські вчені встановили, що емоційні компоненти щастя асоційовані з об’ємом прекунеус (це відділ мозку, який називають «відповідальним за радість»). Рівень задоволеності добробутом пов’язаний із правою інсулою (частиною кори) головного мозку, а задоволення життям – із об'ємом правої гіпокампальної звивини та лівою частиною прекунеус.

    – Із 2015 року ми наближаємося до об’єктивного вимірювання щастя. Можливо, у найближчому майбутньому можна буде точно оцінити, щаслива людина чи ні. І якщо вона стверджує «Все чудово!», лікар зможе заперечити: «Ні, у вас надто маленький обсяг гіпокампальної звивини!» – жартує Віктор Досенко. 

    Отже, винна генетика? Від тата і мами нам дістається не лише колір очей, а й щастя? Невже й справді еволюція несправедлива, і хтось із допомогою певного набору ДНК народився «для щастя», а хтось – «для нещастя»?

    Учений каже: певною мірою це так. Недаремно своє дослідження японські вчені опублікували під назвою «Народжений бути щасливим?». Але  під час дискусій, присвячених цій праці (у наукових колах здійнялася чимала буча), науковці наголошували: людина здатна сама «покращити показники» прекунеусу. Зокрема – зайнятися медитацією, йогою. У тих, хто засвоїв ці практики, рівень задоволеності життям був суттєво вищим.

    Учені з інших країн також не залишилися осторонь «топової» теми. Вони проаналізували сотні пар близнюків та їхні родини, і в результаті складних досліджень прийшли до висновку: так, щастя «закладається» генетично. Тобто частина людей мають вроджену схильність відчувати радість. Але залишається відкритим питання реалізації – не всі «народжені щасливими» справді стануть такими. (І навпаки, люди з меншими вродженими «здібностями» до щастя цілком можуть розвинути в собі це відчуття.)

    – Виникає запитання: може, варто сприяти парам, які вже є щасливими, і хай у світі народжується більше саме таких дітей? Нещасних же й так чимало, – продовжує вчений. – Але еволюція відповідає на це достатньо просто: потрібні різні люди! Певні особи матимуть перевагу за одних умов, інші – за інших. Можливо, менш щасливі люди краще працюють, докладають зусиль до створення винаходів, які поліпшують життя людства. 

Розмір має значення

    Наукових досліджень на тему «успадкованого щастя» проведено чимало. Вчені з’ясовують, які саме комбінації генів можуть створити генетичне підґрунтя для щастя. Й отримують дуже цікаві результати. Наприклад, ген рецептора дофаміну допомагає отримувати задоволення (залежно від структури таких рецепторів люди відчувають більше або менше радості). Це ж стосується дії серотоніну, норадреналіну, ендорфіну та мелатоніну. 

– Наведу приклад із серотоніновим транспортером (його ще називають «гормоном радості»), – каже Віктор Євгенович. – Він закодований у шістнадцятій хромосомі. В одних людей цей транспортер «короткий», у інших – «довший». Звісно, в останніх транспорт серотоніну відбувається краще і вони почуваються радіснішими.

    Утім, еволюція передбачила чимало «замість». Людям, яким не пощастило з рецепторами серотоніну, часто щастить із рецепторами дофаміну чи норадреналіну. І вони також відчувають радість, захоплення й ейфорію. 

    Для відчуття щастя важливі також і так звані канабіноїдні рецептори. Вони сприймають як внутрішні «сигнали» організму, котрі викликають задоволення, так і зовнішні (на жаль, саме так намагаються стати щасливими люди з наркотичними залежностями). Люди, у яких ці рецептори менші, під час опитувань говорили про себе як про менш щасливих.  

   Важлива роль у відчутті щастя і медіальної префронтальної кори. Як визначили японські вчені, ця ділянка активується при переживанні щастя. Її розмір, до речі, залежить від розміру канабіноїдних рецепторів. 

    Цікавим є й дослідження моноаміноксидази, яке також провели японські вчені. Воно показало, що цей білок розщеплює нейромедіатори. Залежно від генотипу людини розщеплення нейромедіаторів відбуватиметься з різною швидкістю.

    – У цьому питанні пощастило жінкам, – каже вчений. – Невідомо чому – але саме у представниць прекрасної статі розщеплення нейромедіаторів відбувається повільніше, і вони знаходять більше підстав бути щасливими.

    Віктор Досенко розповів і про дослідження американських учених, надруковане в журналі «Молекулярна психіатрія». Каже: науковці намагаються повернути психіатрію в «сім’ю» природничих наук. 

    – Психіатрія і психологія на якомусь етапі почали декларувати свою окремішність та відмінність методів, – зазначає пан Віктор. – Мовляв, гени, нейрони й молекули тут ні до чого. А от і «до того»! Сучасні психіатри сьогодні активно застосовують методи природничих наук.

    Американські дослідники провели експеримент, під час якого показували людям позитивні, нейтральні та негативні картинки і робили МРТ. Потім за допомогою «знімків» томографії аналізували, як реагують на ці зображення різні частини мозку. Зробили також генетичний аналіз. Виявили, що певні мікромолекули РНК є «диригентами» експресії інших генів. (До речі, українські вчені, зокрема в інституті, де працює Віктор Досенко, також вивчали ці мікромолекули і дійшли схожих висновків.) 

    – Отже, у медіальній префронтальній корі знайшли мікромолекули РНК і довели, що вони корелюють з активністю зони мозку під назвою nucleus accumbens (тобто – поясна кора) та мигдалиною. Nucleus accumbens чимало вчених називають «центром задоволення» в мозку, – пояснює Віктор Євгенович. – Залежно від генотипу людини його розмір буває різним, і що більшим він є, то щасливішою почувається людина. 

«Чарівна кнопка»

    Nucleus accumbens досліджували і на зрізі мозку щура. Ця ділянка пов'язана з вентральною областю покришки (Ventral tegmental area) та зоною медіальної префронтальної кори. Разом вони створюють «трикутник», активність зон якого викликає у тварин відчуття щастя, задоволення, радості.

   – До розуміння цього факту вчені йшли довго, – продовжує розповідь Віктор Євгенович. – Наприклад, ще в 50-ті роки провели експеримент із пацюком: йому ввели в ці зони мозку електроди, і коли він тиснув на спеціальний важіль у клітці, ланцюг електродів «замикався», тваринка відчувала ейфорію. Експеримент показав, що щурик забував про все на світі, лише знову й знову тиснув на «кнопку щастя».

    До речі, люди все ж відрізняються від інших живих істот. Під час еволюції відбулися певні антропогенні мутації, і нині геном людини відрізняється від геному найближчих «родичів» – шимпанзе, горил тощо. Цих антропогенних мутацій небагато, вчені нарахували їх близько тридцяти. Зміни відбулися в білках (рецепторах), які працюють саме в «трикутнику щастя». Тобто можна сказати, що людина на генетичному рівні постійно шукає нових задоволень. 

    – Ми надзвичайно чутливі до задоволення і прагнемо ще більшого, – зазначає вчений. – А звідки приходить «доза» щастя – з вентральної покришки чи внутрішньовенно, для деяких людей, на жаль, не важливо. Тобто ми, люди, значно більше від тварин прагнемо задоволення і страждаємо, коли його немає. Саме тому так багато мешканців благополучних країн, які мають їжу, житло, роботу, стабільність, скаржаться психологам на відсутність щастя.

    Ця необхідність відчувати щастя є і пасткою, і перевагою людства. Учений переконаний, що чимало зусиль, які просували прогрес, належать цим не надто задоволеним людям, які прагнули стати щасливішими чи зробити добро для інших. Іншими словами, вся наша цивілізація завдячує своїм поступом саме шукачам щастя.

Що робити, якщо «гени проти»

    Якщо ми успадкували здатність бути нещасливими, то чи можна це змінити? Наука епігенетика дає однозначну відповідь: так! Ця наука вивчає зміни фенотипу, які не пов'язані зі змінами в послідовності ДНК. 

    – Завдяки епігенетиці ми можемо дізнатися, скільки нам потрібно дофамінових транспортерів чи серотоніну саме зараз, – пояснює Віктор Євгенович. – У діапазоні між повним «мовчанням» гена та його максимальною активністю є дуже багато моментів, які визначаються епігенетичними мітками. 

    Одна з найпростіших міток – ДНК-метилювання. Цю метильну групу молекул використовують клітини, щоб зробити ген більш активним чи «вимкнути» його.

Наприклад, дослідження показали, що в лейкоцитах крові по-різному метильовані (чи деметильовані) певні гени. І це впливає на психоемоційний стан людей. Учені нині не знають, як зсідання крові чи інтерферон-гамма пов'язані зі щастям. Але вже мають хороші новини: можна метилювати (активувати) свої гени щастя.

Пломбір як «пігулка радості»

    Дороговказом до щасливого світовідчуття є й піраміда Маслоу, про яку ми вже згадували вище. Зокрема – не забувати про сім джерел радості, які визначив учений. 

    – Смачна їжа – універсальний механізм задоволення, – каже пан Віктор. – Ви знаєте людину, яка почувалася б глибоко нещасною після вишуканого обіду? Я – ні. 

    Звісно, вчені активно шукають, як покращити відчуття щастя з допомогою змін у раціоні харчування. Науковці з Австралії, наприклад, провели експеримент, під час якого добровольці перейшли на вегетаріанську дієту. Певний час вони харчувалися лише овочами та фруктами. Аналіз відчуттів цих людей підтвердив: рівень задоволеності життям під час такого харчування значно підвищився. 

    Були й кумедні дослідження: наприклад, група дослідників проаналізувала активність зон щастя у мозку під час споживання морозива. І  виявила, що морозиво також збільшує відчуття радості й задоволення.

Україна і світова мапа радості

    Створена навіть світова мапа щастя! У списку найщасливіших країн на першому місці Фінляндія, потім Норвегія, Данія, Ісландія, Швейцарія. Звісно, це – стабільні європейські країни, у яких треба добре постаратися, щоб почуватися нещасним. Але на 51-му місці – Румунія, на 62-му – Парагвай, на 69-му – Гондурас, на 72-му – Пакистан. Україна – на 132-му місці.

    – Що не так з українцями? – дивується Віктор Євгенович. – Невже ми більш голодні, ніж пакистанці? Часто можна бачити, як за столом, наминаючи ковбаску чи вуджене м’ясо, українці бідкаються, як «тяжко» жити. Не дивно, що наша країна аж на 132-му місці. На мою думку, про щастя нам потрібно говорити з ранку до ночі, пояснювати, скільки хорошого є в нашому житті. Українці – красиві, розумні, сучасні, але чомусь неадекватно нещасні. Ми ніби затуляємо рота своєму щастю: журба, страждання і зрада – «наше все». Це потрібно змінювати!

Як змінити «налаштування»

    На думку вченого, збільшити рівень щастя допоможуть, наприклад, фізичні вправи. Той, хто веде малорухливий спосіб життя, навряд чи стане щасливим, навіть, якщо успадкував «правильні» гени. 

    – Під час руху утворюється гормон іризин, який пов'язує м'язи, що скорочуються, з головним мозком. У нагороду за свої зусилля людина отримує хороший настрій, – зазначає пан Віктор. 

    Соціальні джерела щастя (діяльність і досягнення поставленої мети) – окреме джерело задоволення. Спільна діяльність, відчуття приналежності до потрібної справи та творчість дають людям таке відчуття. Ці соціальні сенси для «культивування радості є набагато важливішими за біологічні. Адже з віком базові джерела радості (їжа та бажання фізичної близькості) «міліють». 

    – Базові джерела радості – не безкінечні, – каже вчений. – Із віком і їжа, і близькість перестають радувати. Гормональні зміни також сприяють тому, що ріка щастя перетворюється на тоненьке джерельце. 

    І, якщо не відкрити додаткових джерел радості, людина може поповнити лави нещасних. 

    – Потрібно знайти й «відкоркувати» соціальні джерела щастя, – переконаний Віктор Досенко. – Важлива справа, творчість, спілкування з однодумцями – усе це додасть радості у будь-якому віці, незважаючи на гени. Причин бути незадоволеними – багато. Але не більше, ніж причин стати задоволеними! Тому давайте змінювати свої «налаштування» і тренуватися бути щасливими. 

Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"

         № 49, грудень 2020