Стійка на голові - у кабінеті директора

     Одним з найкреативніших навчальних закладів країни є Тернопільський НВК «Школа-ліцей №6 імені Назарія Яремчука». Замість дзвоника тут лунає пісня «Червона Рута»,  дзвінкими дитячими голосами звучить звернення «Шановні вчителі! Діти запрошують вас на урок!».  У невеликому кабінеті директора  то оселяється «казкова рибка», яка змінює колір, коли хтось каже «грубі слова», то самі школярі «перетворюються» на керівника закладу. Навіть лави у шкільних коридорах тут оригінальні. Наприклад,  є лавочка-велосипед,  яка «працює на гарному настрої». Але всі цікавинки у школі не тільки (і не стільки) для розваги.  Директор навчального закладу Олександр Остапчук  поставив за мету витіснити зі школи все примітивно-банальне і перетворити її на місце, де дитині цікаво й комфортно і куди вона зранку приходить із задоволенням. Про секрети організації такого простору Олександр Миколайович з радістю розповідає нашому виданню.  Хоча й постійно уточнює: «на жаль, коронавірус вніс корективи у наші плани».

Щоранку директор обов’язково виходить на поріг закладу, вітається з учителями та дітьми, бажає доброго ранку. Коли бачить «кисле» обличчя, жартує, запрошує до себе «на чай».  Втім, зайти до директора «просто так» може кожен учень. Поспілкуватися, розповісти  новини, спробувати  відгадати загадку. 

Нагорода за прочитану книжку

 Особливо подобається учням «Прейскурант заохочень», який придумав директор. Яскраво оформлене оголошення з малюнком бубликів одразу привертає увагу.  У ньому написано: «Відгадати загадку – 1 чупа-чупс; виконати українську народну пісню – 2 мандаринки; виконати стійку на голові – три мандаринки» тощо. За прочитану книжку – також нагорода.  І хоча із-за заходів безпеки бублики з відкритого доступу  придбали, але учні сподіваються, що після пандемії знову матимуть змогу чаювати з директором.

До речі, для того, щоб учні краще розуміли, чим займається директор, під час канікул (звісно, ще до «епохи коронавірусу») Олександр Остапчук запропонував вихованцям цікавий відпочинок – провести тиждень з директором. Учні приходили до його кабінету о 9-й  ранку і «вправлялися»  в управлінні школою.

 - Наша школа не  ділиться на адміністрацію та учнів, - розповідає співрозмовник. - Двері керівника закладу завжди відкриті. Ніяких годин прийому!

Директор переконаний: гарний настрій – запорука успіху. Хороший мікроклімат тут створюють за допомогою цілої системи «дрібничок» та правил. Наприклад, за допомогою  «дзеркала», на якому зображено обличчя Ейнштейна.   Під  ним підпис: «Підморгни і покажи язик Ейнштейну – день буде успішним».

 

         Шоколадка у вчительській шафі

 Звісно, не забувають у школі і про хороший настрій педагогів. У закладі діє особлива система мотивації. Зокрема, кращим педагогам, які бездоганно володіють предметом, користуються повагою дітей та батьків і «не носять каменя за пазухою» (останній пункт вимог пан Олександр вважає  дуже важливим, навчає молодих колег вибудовувати щирі, приязні відносини з колегами та учнями), присвоюють звання «Шкільний професор». Ідею «підглянули» у засновника ліцею «Гранд» Володимира Співаковського (на цьому Олександр Миколайович одразу наголошує, бо вважає, що авторство ідей завжди потрібно зазначати). На сьогодні в школі уже п’ятеро шкільних професорів.

Також директор облаштував спеціальну шафку, у якій є полички з прізвищем кожного вчителя. І за різні шкільні успіхи педагогу в шафку кладуть плитку шоколаду. Цю ідею директор також «підгледів» у Польщі. У одній з гімназій міста Любави є вчителька шафка з «комірками» для кожного вчителя. За успішно проведений скінд» (сучасне колективно-індивідуальне дійство) педагог отримує шоколадку.

Також для педагогів школи-ліцею передбачені стимул-картки «Який же я молодець!».  Їх можна отримати за  важливе заняття з підвищення кваліфікації (педагоги школи з радістю діляться досвідом з колегами), за щось, що, за словами директора, «прославляє школу» і корисне для її розвитку.  Стимул-карточка дає право продовжити літню відпустку на один день.

Окрім того, тут нагороджують учителів за те, що вони працюють у школі тривалий час. У дні професійних ювілеїв (10, 20, 30, 40 років) вони  отримують нагороди «За відданість справі».

Не дивно, що школу-ліцей № 6  педагоги люблять і цінують. Серед дев’яти десятків педагогів  десять – чоловіки.

 – Дуже добре, що у школі-ліцеї  працює чимало чоловіків, - каже пан Олександр. – Для дітей це важливо. До речі, це нормальні хлопці, які люблять школу і працюють лише тут (не суміщають з іншими роботами). Взагалі ж у нас багато молоді.

Окрім заохочень, у школі, звісно, є й вимоги, і чималі. Учителі цього закладу постійно навчаються, стежать за сучасними педагогічними «трендами», втілюють нові ідеї. Працівники, яких можна охарактеризувати словами «ми ходимо на роботу» тут просто не затримуються.

 

Замість лінійки – до лісу

 

Вже кілька років у цьому навчальному закладі не проводять лінійки на свято Першого вересня. Натомість 31 серпня о 18 годині вчителі та учні збираються у Кутківецькому лісі на «Родинне вогнище»: запалюють вогонь, спілкуються, ласують морозивом та шашликами. А останній дзвоник проводять на причалі місцевого ставу. Після короткої програми під пісню «Відпливають кораблі» випускники піднімаються на борт пароплава і рушають у веселу «мандрівку».

Ідею «скіндів» директор також «підгледів» у Польщі.  І вирішив, що кожен захід у школі має бути цікавим (за ідеї щодо їх організації тут винагороджують).  Кожен зі «скіндів» не повторюється більше 2-3 разів. Серед дійств, які найбільше сподобалися учням: конкурс «Хака» (так називають короткий енергійний танок народу майорі, який об’єднує рухи, пісні та бойові вигуки), бізнес-ідея «класний оберіг», оригінальні шкільні рекорди тощо. Серед шкільних рекордів, наприклад,  знаки «числа Пі», які запам’ятали учні,  кількість прочитаних віршів тощо.

 

Вдягнути фартух коваля

 Один з таких «скіндів» - карбування  монет. У минулому році під час свята Першого дзвоника директор вдягнув старовинного ковальського фартуха і… запропонував батькам першокласників викувати монети на спеціальному пресі.

Дійство виглядало феєрично: ошатно вбраний (як завжди, у білосніжній сорочці) керівник закладу легко підхопив шестикілограмовий молот і вдарив по «наковальні» із заготовкою.  За секунду уже дістав блискучу монету з емблемою школи. Вручив одному з першокласників і порадив зберігати до закінчення школи, пообіцявши, що монета обов’язково принесе удачу.

Потім до монетного пресу по черзі підходили батьки, кожен старався не осоромитися і «бив» по «наковальні» якнайсильніше.

Запитуємо: чи дорого коштує монетний прес і кому належить ідея кувати монети «на щастя»?

– Ідея прийшла під час спілкування з самими учнями, - розповідає Олександр Миколайович. – Я всіляко підтримую підприємницьку активність школярів, вважаю, що вони обов’язково мають навчитися у школі азам підприємництва. Ми з’ясували, скільки коштує такий прес, порахували, чи окупиться. Потім вивчили, як працює, зібрали кошти.  Витратили п’ять тисяч, а заробили вже – вісім. (Монети з емблемою школи можна придбати на сувеніри).

Можливості того, як заробити гроші, у школі-ліцеї обговорюють під час засідань учнівського самоврядування та на бізнес-обідах.  Для того, щоб ідею взяли «в роботу», вона має бути пізнавальна, практична та ефектна.

 Кожен клас має свій напрямок роботи. Наприклад, «Клас здорового харчування» вигадав бізнес-ідею: продавати на перерві чаї. Назви  креативні: «Чай для 12 балів», «Чай для 11 балів» тощо. І посміялися, і гроші (аж тисячу гривень) заробили.

-  Зі ста ідей приживається одна-дві, - зізнається Олександр Миколайович. -  Але самоврядування потрібне – щоб діти відчували, що «не ними керують, а з ними керують» і що до їхнього голосу дослухаються. А ще самоврядування допомагає виховувати лідерів. Ми дуже тішимося, що наші випускники мають харизму і, вступаючи до різних університетів, стають старостами груп, лідерами студентського самоврядування.

 

«Перепустка» до наступного класу

 Щопонеділка тут проводять «гутірки». Школярі розповідають про  різні життєві ситуації, звітують за проектами, над яким працює клас.  Учні п’ятих, шостих, сьомих та восьмих класів мають «скласти» кейс, захистити його перед батьками, друзями та вчителями  і отримати «перепустку» до наступного класу. До кейсів входять ситуації з навколишнього світу, діти працюють над ними, шукають вихід. Для молодших учнів теми можуть бути жартівливі. Наприклад: «Баба Яга отримала Нобелівську премію за реактивні польоти. Що  доброго вона б зробила, якби навчалася у шостій школі?».

Кейси – лише один з чотирьох «китів», на яких базується навчання в школі-ліцеї. Окрім них, тут практикують квести, комплексно-хвильові уроки та  перевернутий клас.

Ідею комплексно-хвильових уроків ліцей запозичив у всесвітньо відомого диригента та педагога Михайла Казініка.

– Якщо коротко, то одна тема за системою комплектно-хвильових уроків має вивчатися на всіх уроках одразу, - пояснює Олександр Миколайович. - Наприклад, «Земля». На уроці математики вивчають один аспект теми, на уроках географії, історії, фізиці, музики чи малювання – інші.  Це дуже цікаво і корисно. Запровадити такий підхід було непросто, але ідея всім сподобалася. Ми готували теми «Повітря», «Земля», Мій будинок», «Гроші» тощо.

    Звісно, це не означає, що всі уроки мають бути з’єднаними. Але чимало тем у школі-ліцеї намагаються викладати саме так.

До речі, ще одна особливість комплексно-хвильових уроків – парадокс. Методика передбачає несподіваний початок уроку, який привертає увагу школярів.  Можна, наприклад, розповісти історію про вченого,  який ішов вулицею і несподівано зник. За декілька хвилин із-під землі пролунали звуки флейти.  Виявляється, це відомий хімік упав у неглибокий люк. Вчений переживав за музичний інструмент, який був з ним, і вирішив одразу його перевірити.  

Також автор методики радить учителям частіше жартувати на уроці. Таким чином діти «перемикаються» на позитив.

 

Клуб шостих шкіл

 У минулому році у цьому навчальному закладі створили «Клуб шостих шкіл і Ко». Запитуємо у Олександра Миколайовича: для чого потрібен такий клуб та хто до нього входить?

- Учителям та директорам шкіл не вистачає спілкування, - відповідає   директор. – Тому ми й створили  «Клуб шостих шкіл і Ко», який  допомагає налагодити  «горизонтальну» співпрацю.

Каже: об’єднання освітян в клуби, асоціації та спільноти дає можливість дізнатися, чим живуть освітяни з різних областей країни. Педагоги, що приїжджають з інших міст та регіонів, завжди піднімають настрій,   тримають «в тонусі». Окрім того, учителі ліцею отримують можливість подивитися на свої здобутки  «збоку», «звірити педагогічні годинники».

Спочатку до клубу при        ймали лише шості школи. Але іншим навчальним закладам ідея так сподобалася, що вони почали писати: що 12, наприклад, можна розшифрувати як «6 помножити на 2», 24 – «6 помножити на 4» і теж проситися до клубу.  Тому до назви додали слова «і Ко» (тобто – «і компанія» і почали приймати усіх.  На перше засідання у березні 2019 року приїхали більше 70 учасників з 22 міст. 

На першому засіданні клубу вчителі тернопільської школи продемонстрували новації школи, розповіли про себе. Гостям сподобалися оригінальні класні журнали, які економлять час на заповнення; щоденники (виготовлені у формі залікової книжки) та багато-багато іншого. Господарі свята  попросили учасників на наступних зібраннях розповісти про їхні нестандартні ідеї.  Наступну зустріч (у форматі Всеукраїнської конференції)  провели у жовтні 2019-го.

- Приїхали ще більше директорів та вчителів, - з посмішкою згадує пан Олександр. – Ми організували презентацію та продаж педагогічних ідей. Вчителі розповідали про свої педагогічні інновації, потім зал обирав ті, що найбільше сподобалися. До речі, усім педагогам з шостих шкіл ми подарували кепки з емблемою нашого ліцею, а вчителям та директорам з інших закладів – шкарпетки.  

У освітянських «торгах» взяли участь 75 педагогів. 17 з них представляли шості школи,  решта – навчальні заклади, які мають інші номери.  Одна педагогічна ідея коштувала 30 гривень. Перемогли у конференції ідея педагогічного блокнота Тетяни Головань із Тернопільської школи №24 та ідея історичного телемосту Дениса Георгадзе із 6-ї школи Чорноморська, що на Одещині.

До речі, на зібрані кошти виготовили кубки для переможців, але в майбутньому планують віддавати гроші.

Наступна зустріч клубу мала відбутися у березні 2020 року, але пандемія сплутала всі плани. Втім, у школі сподіваються, що хвороба мине, «карантинні обмеження»  закінчаться і можна буде знову зустрічатися і спілкуватися.

 - Такі зустрічі дуже корисні. – додає директор. - Люди отримують можливість на кілька днів «вирватися» зі звичного кола, познайомитися. Кожен регіон і кожна школа мають  свої особливості і роздивитися «обличчя» закладів дуже цікаво.

Вступити до асоціації просто – потрібно повідомити про своє бажання взяти участь у всеукраїнській конференції (іншими словами – засідання клубу), приїхати і приєднатися до його учасників.  

 

Мрії про… простір

Запитуємо у Олександра Миколайовича: якою є місія керівника сучасного навчального закладу? Ким він має бути – господарником чи педагогічним стратегом? А також – яка його зона відповідальності?

– Директор має бути менеджером, повинен генерувати ідеї, - відповідає пан Олександр. –  Звісно, у школі має бути  автономна бухгалтерія. Але автономність потрібна не тільки у фінансах, - потрібна свобода педагогічної думки.

      Олександр Миколайович зізнається: трохи заздрить колегам зі США,  де кожна школа велика, де біля навчальних закладів є землі, на яких можна облаштувати господарство чи майстерні. Школа, якою він керує, була збудована у 1960 році, тут вузькі коридори, низькі стелі. Окрім того, вона розрахована на 680 учнів, а навчається 1250. У закладі немає жодного вільного куточка! Навіть у підвалі старшокласники разом з вчителем облаштували кімнати екстремальних хімічних квестів і проводять дослідницькі заняття для молодших - зі світловими та  вогняними ефектами.

– Сьогодні ми мріємо про  спортивний та концертний зали, - додає співрозмовник. – Свої концерти поки що проводимо в будинку культури – до нас приходять півтори тисячі глядачів. Поки що не знаємо, як «розсунути» стіни школи, але, сподіваюся, що-небудь придумаємо.

Світлана ГАЛАТА 

№ 43 газети "Освіта України",

2 листопада 2020 року