Директор Липовецької школи Василь Авраменко: У нашої школи - українська душа

 Уже три роки (після ухвалення Закону “Про освіту”) директорів шкіл в Україні обирають на конкурсі.  Кандидати на посаду повинні мати не лише досвід, а й бачення подальшого розвитку навчального закладу. Саме так на посаду директора Липовецької ЗОШ № 1 імені В. Липківського на Вінничині прийшов двадцятивосьмирічний Василь Авраменко. У 2011 році він закінчив Вінницький педагогічний університет (інститут фізичного виховання і спорту), працював у сільській школі. Потім - захищав Україну на сході. Після мобілізації знову повернувся до школи.

     Нині, два роки після конкурсу і призначення на посаду директора, запитуємо у Василя Авраменка:  що вдалося змінити у навчальному закладі? А також - з якими труднощами зіткнувся молодий керівник? Які зміни планує у найближчому майбутньому?

 

    - Василю Петровичу, чому ви вирішили взяти участь у конкурсі на посаду директора школи?

     - Я працював на посаді вчителя фізичної культури і мав дуже багато задумок. Вирішив, що треба спробувати втілити їх у життя.

    - Яку концепцію розвитку школи ви представили під час конкурсу? Що саме хотіли здійснити?

    - Я представив цікаву концепцію, але мушу одразу сказати, що практика роботи на посаді директора вносить до неї корективи (сміється, - авт.).  Тому  змінюю плани в процесі роботи.

    Серед того, що я хотів запровадити: рівний досвід до освіти, підвищення якості освітніх послуг (прагнув внести нові елементи у процес викладання різних предметів, ділитися з колегами своїми успіхами і навчатися в них), вдосконалення системи виховної роботи, впровадження інклюзивної освіти. Ще один важливий напрямок розвитку школи пов’язаний зі шкільним самоврядуванням. На мою думку, цей напрямок роботи у багатьох школах - в ар’єргарді. Я задумався - чому діти не палають бажанням брати активну участь у житті школи? Може, вони надто “пірнули” у віртуальний світ гаджетів та соціальних мереж? Чи ми просто не вміємо залучити їх до шкільних активностей, не можемо встановити контакт між вчителем і учнем? Дуже хотів вдихнути нове життя в учнівське самоврядування.

    Ну й особливо важливий (я б сказав - “рідний”) для мене напрямок роботи - залучення учнів до спорту, до здорового способу життя. Якщо сказати коротко, то здоров’язберігаючі технології у школі - це не тільки участь у спортивних змаганнях та підготовка до них. У закладі навчається багато талановитих спортсменів, які займаються різними видами спорту, починаючи від ігрових і закінчуючи єдиноборствами. Серед них є навіть чемпіони світу та Європи.

    За два роки вдалося втілити чимало проектів, які пов’язані зі здоров’ям та здоров’язбережувальними технологіями. Один з останніх планували провести разом з Вінницькою академією неперервної освіти. На жаль, перешкодила пандемія, але я впевнений, що вона все ж закінчиться і ми здійснимо задумане.

    - Про який проект мова? 

    - Хочемо створити експериментальний клас, який би працював за трохи іншою освітньою програмою. Зокрема, в учнів має бути більше годин  фізичної культури. (У школярів, які займаються спортом, дуже багато часу йде на тренування і, відповідно, на навчання його залишається менше). Плануємо запросити у цей клас дітей, які займаються у спортивних гуртках, секціях, клубах, дослідити, який у них стан здоров’я та навчальні успіхи. І, серед іншого, розвіяти міф, що якщо дитина займається спортом, то вона погано навчається. Я переконаний, що люди, які займаються спортом - талановиті, розумні, патріотичні. Просто кожен обирає для себе власні пріоритети: хтось хоче проводити наукові дослідження, хтось - досягати спортивних вершин та стати тренером... Жоден з цих шляхів не є “кращим” чи “гіршим”, більш престижним чи менш престижним. Усі важливі, всі потребують таланту, наполегливості та багато-багато праці.

    - Що для вас виявилося найскладнішим на посаді директора?  З якими труднощами зіткнулися?

    - Новою була сама школа (я працював в інших навчальних закладах), потрібно було адаптуватися, знайти взаєморозуміння з колективом. Надзвичайно вдячний колегам за підтримку. Незважаючи на те, що я був одним з наймолодших директорів  (на момент перемоги в конкурсі мав 28 років), вони підтримали мої ідеї і щодня допомагають.

    У нас працюють чудові вчителі, які добре знають свою справу, люблять дітей. Я переконаний, що колектив - це найцінніший капітал у кожному навчальному закладі. Якщо є команда, то вдасться здійснити найкрутіші проекти, зробити ремонт, облаштувати освітнє середовище. 

    - Як змінилася школа за два роки? Що вдалося зробити?

    - Усі зміни у закладі - результат спільної роботи нашої команди. Вдалося багато чого зробити з “господарської” частини. Наприклад, придбано та встановлено електроплити у харчоблоці, морозильну камеру, стільці, парти, два мультимедійні комплекси, газовий котел, споруджено дитячий майданчик, проведено ремонт спортзалів, каналізації, внутрішніх вбиралень, огороджено територію, оновлено фойє, перекрито дах тощо.

    Нещодавно ми стали опорним закладом і в найближчому майбутньому сподіваємося втілити в життя чимало цікавих проектів щодо облаштування освітнього середовища.

    За два роки збільшилася також кількість учнів у закладі. Коли я прийшов на посаду, їх було 320, нині - 370. Це говорить про те, що заклад стає популярним, нам довіряють і школярі, і батьки. До речі, до закладу  приходять уже онуки тих, хто закінчив цей заклад багато років тому. Дуже приємно, коли вони підходять, розповідають свої історії. Ця школа багато чого мене навчила, досвід роботи тут - безцінний.

    Про нашу роботу найкраще “говорять” успіхи  учнів. А вони дуже хороші.  Маємо чудову волейбольну команду, непогані досягнення з футболу. Наші учні брали участь у Міжнародному математичному конкурсі «Кенгуру», змаганнях «Гринвіч», «Майстер усного рахунку», математичній інтелектуальній грі «Занзібар», в 33-му Міжнародному чемпіонаті з розв’язання логічних математичних задач. У цьому ж переліку й участь у Міжнародному мовно-літературному конкурсі учнівської і студентської молоді ім. Тараса Шевченка, Міжнародному конкурсі з української мови ім. Петра Яцика. 

     Хочу також сказати, що наш заклад має власні цінності та власну філософію.

    - Які це цінності?

    - Школа носить ім’я Василя Липківського. Це була надзвичайна людина, перший митрополит Української православної автокефальної церкви. Василь Липківський активно розбудував духовне життя в України, боровся за те, щоб службу в храмах проводили українською і церковні книги видавали також українською. Не раз сидів в’язниці, був звільнений з посади настоятеля парафії, але від своїх переконань не відступився.  У 1937 році Липківського розстріляли… 

    На жаль, в Україні мало знають, що він зробив для освіти (зокрема, у Липовецькому повіті Київської губернії). Учні нашого закладу досліджують його життя та праці і пишаються, що школа носить його ім’я.

    У нас працюють і навчаються люди,  яким важлива українська мова, які вболівають за долю нашої країни. Я б сказав, що у нашої школи - українська душа.

    - Ви є засновником дитячого спортивного клубу, “пропагандистом” здорового способу життя. Скажіть - чому цей напрямок роботи для вас важливий?

    - Справді, у 2013 році я заснував дитячий спортивний клуб “Оріон”, який сьогодні є одним з найбільших клубів Вінниччини. До карантину там займалося майже півтори сотні дітей. Сьогодні він також працює,  з дотриманням усіх вимог безпеки.

    Спорт та фізичне виховання дуже важливі. Це об’єднує  громаду, родини, людям важливо діяти разом.   Наприклад, ми без будь-яких державних коштів зуміли побудувати два  спортзали - з сучасним інвентарем, тренажерними залами, опаленням, кімнатами відпочинку. На першому місці у нас єдиноборства, маємо окремі “ударний” та “бійцівський” зали. Усе це робилося руками батьків та за кошти спонсорів. Спільна праця об’єднує людей, створює спільноту.

    Хочу додати, що робота клубу спрямована не на заробляння коштів, а на те, щоб відкривати таланти і розвивати їх. Я радий, що за сім років ми виростили багатьох успішних спортсменів, у нас є і  майстри спорту, і призери Європи та світу.

    Радію, що чимало наших випускників (і школи, і спортивного клубу) обирають фах військових, прагнуть захищати Україну. Сподіваюся, що вони беруть з мене приклад (я воював на сході країни у 2015-2016 роках). 

    - У вашій біографії є й волонтерська робота, і служба у Збройних силах. Як цей досвід допомагає вам сьогодні?

     - Це дуже непроста для мене тема. На війні я дуже багато чого переосмислив. Що таке Батьківщина? Що таке дружба? Хто такі побратими? Відповіді на ці запитання приходили поступово,  і є для мене дуже важливими. Я навчився розуміти, що головне, а що вторинне, цінувати взаємовиручку.

    - Якою ви бачите школу через декілька років? Що хочете зробити?

     - На мою думку, школа має бути закладом, до якого хочуть іти діти. А щоб діти хотіли сюди йти, маємо створити відповідні умови (і на уроках, і на перервах). Ми не повинні економити на дітях (маю на увазі і кошти, і сили). Якщо  докладатимемо всіх зусиль, то діти ростимуть патріотами, цінуватимуть працю вчителя, матимуть успіхи у навчанні. Сподіваюся, нам це потроху вдається.

Спілкувалася Світлана ГАЛАТА