Днями учні Львівської середньої загальноосвітньої школи східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан», жителі міста і вчителі з різних регіонів країни із хвилюванням стежили за онлайн-марафоном, під час якого директор закладу Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ 12 годин безперервно виконував шомен учі катаною (рубання самурайським мечем). Із десятої ранку до марафону приєднувалися найкращі освітяни країни, економісти, музиканти, змінювалися ведучі у студії, а директор не полишав меча. І лише о десятій вечора сенсей відклав катану і показав гостям студії свої руки. Запитуємо в Олександра Олеговича, що допомогло йому протриматися, яка мета марафону та як живеться авторській школі?
Руки почали боліти після третьої години марафону, розповідає сенсей. А
наприкінці вже було дуже важко.
– Але я знав, що за мене вболівають учні, й не міг їх підвести, – каже директор
школи.
– Пане Олександре, чому ви вирішили
провести такий марафон?
– У нашій школі принципово не збирають грошей із батьків на ремонти, штори,
подарунки вчителям чи навіть туалетний папір. Але будівля закладу справді
потребує ремонту – їй майже двісті років, древні вікна «випада-ють» назовні, є
тріщини у стінах, проблеми із проводкою. Фінансування, яке виділяє управління
освіти, недостатньо. Тому ми вирішили провести марафон і спробувати зібрати
кошти самотужки.
Спершу захід готували учителі, активісти, інструктори бойових мистецтв, але
дуже швидко до нас почали долучатися друзі з різних міст і країн. Коли вийшли в
ефір, приємно було бачити, як стрімко збільшується кількість глядачів: спочатку
їх були десятки, потім сотні, тисячі… У коментарях люди писали слова підтримки,
розповідали про школу, про те, як добре тут дітям, запитували, як прийти до нас
на навчання.
Зібрали майже сто тисяч гривень. Загалом же потрібно близько трьохсот, тому
збір продовжимо.
– Скільки років ви очолюєте школу? З
яким планом (ідеєю, мрією) прийшли сюди працювати?
– Я очолив її чотири роки тому, саме тоді навчальний заклад став авторською
школою східних мов та бойових мистецтв. До цього це була загальноосвітня школа
№35 із російською мовою викладання. На той момент у ній лишалося 130 учнів. Не
було п’ятого, дев’ятого класів… Незважаючи на те, що заклад розташований у
центрі, ніхто не хотів віддавати сюди дітей. Можна сказати, що нам дісталася не
так школа, як приміщення. А воно велике – 3500 м2 – і дуже занедбане.
Ми написали авторську навчальну програму, створили повністю нову концепцію,
аналогів якої немає ні в Україні, ні в Європі. Спершу було чимало складнощів
(утім, їх і сьогодні вистачає). Але очі бояться, а руки – роблять. Почали
працювати, і заклад швидко став популярним, класи наповнилися. З 1 вересня
цього року тут здобуватимуть знання 400 дітей.
За чотири роки нам вдалося створити школу, навчання у якій і цікаве, і
результативне. Учителі (на жаль, вони отримують дуже невелику заробітну плату)
викладають сучасно та якісно. Намагаюся залучити до роботи якомога більше
молодих педагогів. Мої заступники – педагог-сходознавець Валентина Крижановська
і доктор наук, викладач Українського католицького університету Оксана
Бандровська – молоді люди. Для української освіти життєво важливо, щоб у галузь
прийшли працювати люди з новими ідеями, які не бояться змін.
Уже сьогодні можу сказати, що ми створили школу, яку не прогулюють. І – рідше
хворіють. Ще до коронавірусу, під час епідемій грипу, в багатьох львівських
школах уроки не відвідували 30–40 відсотків учнів, а у нас – приблизно 7–10.
Діти приходять до нас і у вихідні, і під час канікул – двері закладу відчинені
до пізнього вечора. Школярі займаються в гуртках та секціях, спілкуються.
У нас викладають китайську, японську, англійську і польську мови. Заняття з
бойових мистецтв (айкідо йошинкан, дзю-дзюцу, кендо, кунгфу) ведуть інструктори
та наставники дуже високого рівня. При прийомі учнів до школи ми пояснюємо, що
ці мистецтва – не просто фізкультура, а й філософія, котра навчає, що у житті,
як і в бою, перемагає сильний духом.
– Чим ви «приваблюєте» до школи
фахівців?
– Я вдячний усім, хто прийшов до нас працювати. Звісно, головним аргументом
їхнього вибору стала не заробітна плата. У проекті «Будокан» беруть участь
люди, котрим справді цікаво взаємодіяти з дітьми, які хочуть щось зробити.
Багато з них трудяться як освітні волонтери. Звісно, так не може тривати вічно,
із зарплатами в галузі потрібно щось робити.
Дуже хочу, щоб авторських шкіл у нашій країні більшало. Прагну, щоб навчальні
заклади України мали своє обличчя! Це – вишукано, цікаво і просто круто.
Нещодавно, до речі, ми звернулися до МОН із пропозицією створити на Львівщині
експериментальний регіон, де впродовж року молодих, ініціативних людей,
інноваторів у освіті готували б до роботи на посаді директора чи заступника. За
рік підготовки майбутні управлінці мають побувати на стажуванні в Польщі,
Естонії, Фінляндії, Канаді. І, повернувшись, написати програму – яку школу
кожен із них хоче створити. Потім їм треба дати можливість утілити ці програми
в життя.
Ці авторські школи не повинні бути схожі одна на одну! В одних на першому плані
будуть бойові мистецтва, в інших – біологія, садівництво, екологія, математика.
Головне, щоб навчальний заклад був неповторний, мав свою «фішку».
Думаю, одна із проблем української освіти – забагато чиновників та структур
управління. На їх утримання йдуть чималі кошти, але реальної допомоги закладам
– значно менше.
– Розкажіть детальніше про особливості закладу.
– Ми створюємо атмосферу довіри, де дитину поважають і люблять. Серед
особливостей школи – інтегрований курс фізичної культури «Тіловиховання на
основі методик східних бойових мистецтв», щоденні регулярні заняття з японських
та китайських бойових мистецтв для учнів від 1 до 11 класу.
Також у нас проводяться інтегровані, перевернуті, кейсові уроки.
Ще одна особливість закладу – відсутність «лінійок». Старий формат шкільних
урочистостей із «лінійками» і тривалими промовами нам нецікавий.
– Які у вас плани на майбутнє? Іншими
словами – програми мінімум і максимум?
– Найперше – треба дозбирати кошти і хутенько зробити ремонт. До вересня не
так і багато часу, а роботи – непочатий край.
Наступний крок – придумати щось цікаве до першого вересня, щоб діти запам’ятали
цей рік не лише як «великий період коронавірусу і карантину».
Після загального ремонту продовжимо облаштування Гобіт-холу. Проект
«Дитячо-юнацький простір смачного та корисного дозвілля «Hobbit's hole», який
ми подали на Бюджет участі міста Львова і виграли, нагадує декорації до книг
фантаста Джона Толкіна про гобітів. Під час уроків там діятиме їдальня, а після
занять – учнівська бібліотека, коворкінг і туристичний портал для дітей.
Ще один проект-переможець бюджету участі, котрий також очікує на закінчення
ремонту, – «Міжшкільна міська обсерваторія AstroLviv». Автор проекту –
Валентина Крижановська. За задумом, обсерваторія має стати самоокупною. Вхід
туди буде платним, але подивитися на зірки чи супутник зможе кожен львів’янин.
Для учнів така обсерваторія – це можливість брати участь у справжніх наукових
дослідженнях.
Упевнений, що у нашої школи – величезний потенціал і хороше майбутнє.
Спілкувалася Світлана ГАЛАТА,
№ 23 від 8 червня 2020 року.
ДО ШКОЛИ – ЗІ СВІТУ БОЙОВИХ МИСТЕЦТВ
Олександр Козловський закінчив Львівський державний університет імені Івана
Франка за спеціальністю «Історик-сходознавець». Айкідо почав займатися у 1993
році. 1997-го заснував Академію Айкібудзюцу у Львові. 1-й дан Айкідо Йосінкан
Олександр Олегович отримав у 2000 році від Утади сенсея (Канада), 2-й – у
2002-му від Теради сенсея (Японія). 3-й – у 2004 році від Теради сенсея
(Японія). 4-й дан – 2009-го від Ясухіси Шіоди Канчо (Японія). 5-й – від Пайе
сенсея (Японія) у 2017 році.
2016 року закінчив факультет перепідготовки, післядипломної та заочної освіти у
Львівському державному університеті фізичної культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар