ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ: НОВА ФОРМУЛА

Із 2020 року система фінансування й управління закладами вищої освіти починає змінюватися. Що ж потрібно знати викладачам та студентам ЗВО, аби скористатися новими можливостями, і на які ризики зважати, щоб не опинитися в ар’єргарді? До чого мають бути готові ректори, правила обрання яких також зміняться? Під час форуму, присвяченого реформі вищої освіти, і керівники Міністерства освіти, і науки, і ректори університетів спробували дати відповіді на ці запитання.

Форум відкрила міністр освіти і науки Ганна Новосад. Вона зазначила:  якість вищої освіти в Україні поки що не відповідає очікуванням ані роботодавців, ані самих студентів.

– «Демократичні ініціативи» кілька років тому проводили дослідження, котре показало, що 70 відсотків респондентів вважають якість вищої освіти середньою, низькою чи дуже низькою, – розповіла міністр. – На жаль, ці цифри актуальні й сьогодні.

Про якість освіти свідчить і статистика ринку праці. У 2019 році 50 відсотків офіційно зареєстрованих безробітних склали люди з вищою освітою, і лише 30 – із професійною. 40 відсотків роботодавців переконані, що випускники ЗВО мають суттєві прогалини у навичках, особливо у soft skills. Близько 40 відсотків студентів вважають, що зміст освітніх програм не відповідає потребам ринку праці.

На думку міністра, однією з основних причин цієї ситуації є те, що стимули і «правила гри» у вищій освіті гальмують рух уперед. Зокрема, система фінансування і управління не дає заслуженої винагороди кращим викладачам.

– Ми маємо чітке бачення, якою має бути система вищої освіти через п’ять років, – продовжила Ганна Новосад. – По-перше, вона повинна стати інструментом для досягнення цілей та розкриття талантів кожного студента і студентки, а не для отримання документа про отримання вищої освіти. По-друге, університет має бути простором довіри і зростання. Поки що бізнес не довіряє ні нам, ні випускникам. Це повинно змінитися.

Першим кроком на шляху до створення нової системи вищої освіти, на думку міністра, має бути зміна фінансування та управління закладами вищої освіти. Принцип змін простий: ресурси повинні отримати найкращі заклади.

– Маємо відійти від зрівнялівки, – наголосила міністр. – Кращі ЗВО отримають більше ресурсів. Цей принцип стосуватиметься і викладачів. Ми відмовляємося від практики, коли викладач, який вкладає у роботу дуже багато, отримує стільки ж грошей, скільки і той, хто не вкладає практично нічого.

Фінансування, «прив’язане» до кількості студентів, давно застаріло. Чисельність студентів за останні десять років зменшилася майже вдвічі, і викладач просто не може дозволити собі поставити двійку, оскільки після відрахування студента за неуспішність коштів у ЗВО стане ще менше. Зважаючи на скрутну фінансову ситуацію і слабку матеріально-технічну базу багатьох вишів, навіть хороші викладачі не завжди мають можливість займатися дослідницькою діяльністю.

– Основна ідея реформи фінансування вишів – спрямувати гроші у кращі заклади, які оцінюватимуться за конкретними показниками, – звернулася до ректорів Ганна Новосад. – Нам потрібно зробити те, що було давно обіцяно: надати вам справжню фінансову автономію, яка буде тісно пов’язана з вашою відповідальністю як менеджерів. Тому ще однією новацією буде система KPI (ключових показників ефективності) щодо ректорів. Рішення про старт цієї системи буде ухвалено в січні-лютому.

Не варто «зачерпувати» всіх

Детальніше про те, як упроваджуватиметься нова формула фінансування, розповів профільний заступник міністра освіти і науки Єгор Стадний.

– У мене частенько запитують: ви впевнені, що готові до старту реформи? – з посмішкою каже він. – Відповідаю: так, ми готові.

Змінити те, що працює неефективно, на думку Єгора Стадного, цілком можливо. За його словами, сьогоднішня мережа ЗВО «розрослася» у 2005–2007 роках, коли до університетів прийшли абітурієнти, які народилися в роки демографічного підйому. Чотирнадцять років тому в Україні було понад 2,3 мільйона студентів! Сьогодні їх лише 1 мільйон 300 тисяч. Мережа має хронічний недобір студентів, «тягне» невиправдані суми за комунальні послуги, зарплати адміністративно-управлінського персоналу тощо.

– Коли кількість випускників зменшилася, університетам стало тісно, – продовжив доповідь заступник міністра. – Ми почали «зачерпувати» вступною кампанією тих, хто не дотягує до рівня опанування програм вищої школи, – на це штовхала система фінансування.

Викладачі, відповідно, отримали проблему «як навчити слабших?». Іншими словами, вони змушені підлаштовуватися під значний відсоток абітурієнтів-«двієчників». І такі «слабкі» студенти закінчують ЗВО і виходять на ринок праці, тож не дивно, що бізнес реагує недовірою і критикою, зауважив заступник міністра. І розповів, що таку систему з початку нового року почнуть змінювати.

Більші отримають більше

Фінансування закладів складатиметься з кількох компонентів. По-перше, кожен ЗВО автоматично отримає 80 відсотків від бюджету 2019 року. На це піде 12 мільярдів із 16, відведених на фінансування вищої освіти. А чотири мільярди розподілять між найкращими університетами за чотирма параметрами. За словами Єгора Стадного, ці параметри умовно діляться на політичні й ті, що визначають якість.

Політичні – це злободенні індикатори. Сюди входить, наприклад, масштаб університету. Що більшим є ЗВО, то більше додаткового фінансування отримає (знову-таки, це пояснюється економічною доцільністю). Такий підхід, на думку заступника міністра, стимулюватиме менші заклади приєднуватися до більших.

– Раніше ми намагалися об’єднувати університети за допомогою адміністративних важелів, – пояснює він. – Надалі робитимемо це економічними. Проте нікого «ламати через коліно» і примушувати об’єднуватися не будемо. Упевнений: сьогодні всі розуміють, що часто таке об’єднання є необхідним. Коли говорять, що хтось просто хоче «поглинути» маленький заклад, то це – дуже помилкове трактування. Приклади об’єднання свідчать: університети, котрі приєднали до себе менші ЗВО, мають набагато більші витрати. Окрім того, це порятунок кращих викладачів, науковців із менш потужного закладу від 8стагнації.

Рух інвестицій

Наступний компонент фінансування – регіональний коефіцієнт. Під час вступу він збільшує вступний бал абітурієнта. У формулі8 регіональний коефіцієнт збільшує обсяг фінансування університету. Для Києва це 1, для Харкова і Львова – 1,03. Для інших регіонів – 1,07.

– За кілька місяців я побував у багатьох закладах, розташованих у багатьох містах, – розповідає Єгор Стадний. – Іще раз переконався, що внаслідок попередньої системи фінансування «тканина» вищої освіти тоншала і перетворювалася на «нитку» – від Харкова до Києва і Львова, саме ці міста воліють обирати абітурієнти. Тому треба відновити справедливість, адже ми говоримо, що інвестиції мають заходити не тільки до цих трьох міст.

Наступний показник – контингент. На підготовку інженера, природничника буде виділятися більше коштів, ніж на підготовку правника, історика чи гуманітарія. (Тут доповідач попросив гуманітаріїв не ображатися, наголосив, що має історичну освіту і чітко знає, скільки університет витратив на його підготовку. А, скажімо, на підготовку інженера потрібно більше коштів.) Ще один аргумент такого фінансового рішення – дати змогу технічним закладам зберегти свій профіль і не «дрейфувати» в бік економічних та гуманітарних спеціальностей.

Виміряти працевлаштування

До групи якості входять такі показники, як працевлаштування випускників, обсяг коштів, що надходять з-поза бюджетних джерел на науку (в перерахунку на одного викладача) і позиції в міжнародних рейтингах.

Найбільше питань виникає щодо працевлаштування. За словами Єгора Стадного, в Україні цей показник поки що вимірюють за застарілими мірками. Він одразу заспокоїв ректорів: ніхто не вимагатиме з університетів довідки про працевлаштування випускників. У найближчому майбутньому бази даних ЄДЕБО, Податкової і Пенсійного фонду планують об’єднати, і дані братимуть звідти. Показник працевлаштування вимірюватимуть не одразу після випуску, а через два-три роки. Зайнятість «аби-де» враховувати не будуть – лише на посадах, що вимагають кваліфікації вищої освіти. Зайнятість випускників вимірюватиметься за групами класифікатора професій.

Дуже важливим стане показник обсягу надходжень, які університет залучає на дослідження з-поза бюджетних джерел. Логіка проста: якщо міжнародні фонди чи меценати дають закладу гроші на дослідження, значить, його репутація та кадровий потенціал є солідними, тож такому індикатору варто довіряти.

Кошти всередині

Відмова від зрівнялівки означає також відмову від фінансування «під одну гребінку» всіх викладачів університету. Єгор Стадний переконаний: усередині ЗВО ці кошти мають бути скеровані до сильних викладачів, які й забезпечують хороші показники університету.

– Ланцюжок фінансування повинен іти від державної інституції до сильного ЗВО, а далі – до сильного персоналу, – пояснює заступник міністра. – Хто досягне кращих показників – отримає більше грошей. Більше грошей – отже, більше автономії й більше відповідальності.

Також у січні має бути ухвалена постанова про індикативну собівартість навчання. Іншими словами, мінімальна ціна контракту повинна бути співвимірною з державним фінансуванням на одного студента. Не можна демпінгувати і встановлювати нижчі ціни, аби привабити більше студентів.

– Демпінгуючи на вступній кампанії, ми самі собі «стріляємо в ногу», – переконаний Єгор Стадний. – Ми привчаємо суспільство, що освіта може бути дешевою. От і виходить, що для обивателя купити «євробляху» за сто тисяч – зрозуміліше, ніж заплатити сто тисяч за навчання дитини на бакалавраті.

Не варто переживати, що в результаті ЗВО втратять студентів-контрактників, переконаний заступник міністра. Треба пам’ятати про пільгові державні кредити й інформувати студентів про таку можливість. На жаль, у 2019 році державні кошти, передбачені на відповідні цілі, не були використані в повному обсязі.

Чи є небезпека?

Утім, нововведення, які набирають чинності з 1 січня, є недовершеними, доки не буде справжньої фінансової автономії університетів.

– Нинішня система сковує, не дає розвиватися, – продовжив виступ заступник міністра. – Тому ми плануємо предметно приступити до розмови, що кошти університету (спецфонд) є його вільними коштами. На жаль, поки що вони за першим сигналом можуть бути повернуті до державної казни. Коли чую, що ректорів порівнюють із феодалами, завжди запитую: ви знаєте, в яких умовах доводиться працювати керівникові, яку купу обмежень долати?

Наприклад, керівники ЗВО не можуть встановити нормальну ціну за гуртожиток, тому дотують ці витрати зі спецфонду. А якщо встановлюють – приходить перевірка, котра одразу ж запитує: а яке мали право?

Тому наступний крок реформи – покінчити із практикою втручання у фінансові витрати ЗВО. Власні кошти університету мають бути виведені з регламенту Бюджетного кодексу. Але при цьому потрібно зберегти статус неприбутковості й тарифні пільги. Ще один потрібний крок, за словами посадовця, – вирішення на законодавчому рівні питання штатного розпису: заклади мають самостійно вирішувати питання наповнення штату, оплати і преміювання.

– Я прочитав не одне положення про преміювання у ЗВО і бачу, що там, де немає можливості преміювати, тарифна сітка знищує всю диференціацію між працівниками. На одному тарифному окладі працюють професори і з чудовими результатами, і з посередніми, – пояснив заступник міністра. – Тому, як мінімум, мусить бути розширення рамок тарифної сітки для однієї посади.

Нині ж завдання університетів – уважно проаналізувати можливості, котрі надає фінансова автономія, зрозуміти, як саме краще рухатися.

Єгор Стадний каже: у нього часто запитують, чи не боїться він, що у режимі автономії «розквітне» нецільове використання коштів? На такі  запитання він відповідає, що прогресивні й сильні керівники очікують реформу з нетерпінням. І коли отримають додаткові можливості, то через кілька років заклади зміняться на краще. До речі, за словами фахівця, давно час спростити процедури списання майна. Сьогодні для того, аби списати комп’ютер 2002 року (майже музейний експонат), потрібно запрошувати спеціальну комісію і складати висновок. Також варто скасовувати погодження оренди на кожен кіоск чи банкомат на території університету. Проте кошти за оренду повинні залишатися в ЗВО.

Освіта дорослих

Ще одна новація реформи – створення до кінця 2020 року умов державного фінансування освіти дорослих. Саме ця освіта, на думку заступника міністра, є «місточком» між старим ринком праці й новим.

– Старий ринок праці має чимало безробітних, новий – багато вакансій, додає фахівець. – І друга вища освіта, і підвищення кваліфікації повинні бути на гнучких засадах. Можливо, варто запровадити ваучерну систему, адже доросла людина досить чітко усвідомлює, що саме їй потрібно.

До речі, до вразливих категорій, які потребують додаткової освіти, можуть зарахувати і жінок, що виходять із декретної відпустки. За час догляду за дитиною вони трохи відстають від змін в обраній професії і потребують допомоги.

Ключові показники ефективності

З певним острахом очікують керівники ЗВО запровадження ключових показників ефективності їхньої роботи. Між тим, на думку Єгора Стадного, боятися цього не варто. Адже коли кандидати йдуть на вибори, вони мають програми, планують, чого хочуть досягнути. Ось ці плани та показники і варто включати в контракт.

Посилять і наглядові ради – до них увійдуть представники бізнесу. Втім, якщо університет не має змоги створити потужну раду, вона може бути сформована на регіональному рівні.

– Якщо ми ставимо перед ректорами вимоги та певні ключові показники, то вони повинні мати карт-бланш на формування власної команди, – додає заступник міністра. – Переконаний, що саме керівник має ухвалювати найважливіші рішення. Я також не розумію, чому ректор повинен звітувати перед зборами трудового колективу. Часто це звіт перед людьми, які не хочуть виходити із зони комфорту, які «скриплять», коли хтось пропонує незвичні рішення. Якщо ми хочемо, щоб заклади були динамічними, щоб ректор ухвалював непопулярні рішення, від звітування краще відходити.

Кадровий резерв

Нині й у міністерстві, й в уряді відчувається кадровий «голод». Аби готувати кадри, які мислять по-новому і готові реалізовувати нові ідеї, МОН планує організувати навчальні школи кадрового резерву. Така школа має бути, як мінімум, одна в області. Під час навчання управлінцям середньої ланки ЗВО пояснюватимуть, які можливості надає реформа, як будувати стратегію взаємодії зі стейкхолдерами, як шукати партнерів, розпоряджатися ресурсами тощо.

– Усі зміни, що починаються в системі вищої освіти, мають викладацькоцентричну модель, – додає Єгор Стадний. – Наша мета – щоб в одній аудиторії зустрілися вмотивований студент і вмотивований викладач. Упевнений, усі разом ми це зробимо.

Світлана ГАЛАТА