НА ПІВДЕННОМУ ПОЛЮСІ ПЛАНЕТИ

Науковий комітет з антарктичних досліджень (SCAR) днями оголосив прізвища вчених, які отримали гранти на новаторські дослідження в Антарктиці. Серед восьми переможців є і представниця України, співробітниця відділу біології та екології Національного антарктичного наукового центру, учасниця цьогорічної експедиції в Антарктику Марія ПАВЛОВСЬКА.

Чому для України і світу важливе вивчення Південного полюсу, яка мета наукової роботи і, найважливіше, – чому Антарктика цікава для молодої дослідниці?

– Пані Маріє, як ви зацікавилися дослідженнями в Антарктиці?

– Морські дослідження цікавили мене ще під час навчання в Києво­-Могилянській академії. Потім працювала в Українському науковому центрі екології моря (він знаходиться в Одесі), брала участь у міжнародному проекті з моніторингу Чорного моря. Ці знан­ня й методики стали у пригоді, коли рік тому прийшла працювати до Національного антарктичного наукового центру.

– Ви закінчили і Києво-­Могилянську академію, й Університет Уппсали у Швеції. Що дало вам навчання за кордоном?

– У Києво­-Могилянській академії заохочували студентів подаватися на різні міжнародні програми. Казали: ви зможете, «не святі горшки ліплять». Тому я наважилася й подала заявку на участь в освітній програмі «Всесвітні студії». Перемога у конкурсі дала можливість навчатися на магістерській програмі у Швеції.
Лабораторії університету Уппсали мають найсучасніше обладнання, і це складно переоцінити. В українських наукових лабораторіях до студентів часто ставляться недовірливо, неохоче залучають до роботи. У Швеції ж навпаки – ти можеш використовувати будь-­яке обладнання, співпрацювати з найкращими науковцями. Усі відкриті й охоче діляться досвідом. Завдяки навчанню у Швеції я звикла до взаємоповаги, де не важливо, чи є у тебе статус і науковий ступінь. Студент поважає професора не тому, що той його «начальник», а через те, що вони колеги. І студентів поважають також.

– Як ви потрапили до Антарктики? Коли вирішили, що хочете поїхати в експедицію?

– Я прагнула зробити дослідження щодо цвітіння фітопланктону, вивчити, як впливають на нього бактерії та віруси. Разом колегами Євгенією Прекрасною й Артемом Джулаєм ми написали спільний проект і подали його до антарктичного центру.
До речі, для науковця є два шляхи потрапити в Антарктиду. По­-перше, є група «зимівників» – 12 людей, – яка перебуває на станції рік, а по­-друге – група «сезонників», котра проводить там дослідження під час антарктичного літа. Першу групу обирають за відкритим конкурсом, її учасники виконують завдання із забезпечення роботи станції та моніторингові дослідження. До другої потрапляють ті, хто подає якісні наукові проекти, що відповідають пріоритетам українських і світових полярних досліджень.
Наш із колегами проект визнали перспективним, і ми потрапили до сезонного загону. Я страшенно зраділа. Спочатку навіть не вірила, думала: цього просто не може бути.

– Що, крім реактивів та наукових планів, ви взяли «у валізку» до Антарктики?

– Узяла книгу «Пісня льоду і вогню» англійською. За бортом пропливали айсберги, а ми жартували: «Зима близько!». Залишила книжку потім на станції. Також серед моїх речей був браслетик із намистин, який сплела для мене донька Дзвенислава.
У дорогу вирушили наприкінці січня 2019 року, повернулися в середині квітня. Вона тривала більше двох тижнів – спочатку ми прилетіли до Південної Америки, потім пливли на судні. Дуже довго переходили протоку Дрейка – штормило. Саме тоді зрозуміла, що таке «морська хвороба».
До станції прибули вранці. Був сильний туман, ми перевантажилися на «Зодіак» (гумовий човен, який використовують полярники) і майже «навпомацки» дісталися до «Академіка Вернадського».

– Яким було враження від станції?

– Спочатку вона здалася набагато більшою, ніж є насправді. Пам’ятаю думку: «Це най­дивовижніше, що могло зі мною трапитися». Подих захоп­лювало від айсбергів, монохромних кольорів. І дуже смішили пінгвіни, що, як курки, ходять біля станції.
Утім, на довге звикання часу не було, ми одразу почали працювати.

– Розкажіть, будь ласка, детальніше про вашу наукову роботу в Антарктиці.

– Я досліджувала біогеохімічну взаємодію антарктичних бактерій і мікроводоростей. Бактерії та фітопланктон становлять базову ланку харчових ланцюгів, іншими словами – основу харчової піраміди. Від того, як вони розвиваються, залежить «благополуччя» інших видів – криля, тюленів, китів тощо.
Бактерії та одноклітинні водорості розщеплюють сполуки, які потім перетворюються на парникові гази. Від їх діяльності залежить газообмін між океаном та атмосферою.
Полюси Землі – Арктика й Антарктика – є «пульсом» змін клімату. Саме там можна найперше зауважити зміни, які потім «дістануться» й до інших континентів. Наприклад, коли відбувається стрімке танення льодовиків, це впливає на опріснення води в океані.

– Як проходили дослідження на станції?

– Раз на тиждень ми брали зразки, а потім опрацьовували інформацію. Погода в Антарктиці дуже швидко змінюється: бувало, що звечора готували все для виходу, вранці прокидалися – а за вікном так хурделило, що вийти надвір було неможливо. До техніки безпеки на станції дуже уважно ставляться, тому в погану погоду пливти за зразками категорично заборонено.
До речі, ми доставили чимало нового обладнання на станцію. Встановили, наприклад, витяжну шафу для роботи з хімічними речовинами. Також привезли центрифуги, помпи, дозатори. Сьогодні там є майже все необхідне обладнання для якісного відбору матеріалу для подальших біологічних досліджень.
Тобто станція модернізується, і рівень досліджень, відповідно, підвищується.

– А яка погода була в, образно кажучи, ідеальний день?

– Ідеально – це коли море спокійне і не нанесло криги. До наших точок відбору (їх було шість) потрібно було пливти на гумовому човні. Якщо якусь ділянку заносило льодом, то навіть у сонячний день потрапити туди було неможливо.
Ми працювали в Антарктиці влітку. Вдень там було плюс 5, вночі мінус 5 градусів за Цельсієм. Чудова погода для досліджень.

– Після тривалої перерви цьогоріч в Антарктиці побували жінки-науковиці. Чи це вплинуло на розподіл обов’язків?

– На станції ти передусім дослідник незалежно від статі. Сніданок кожен готує сам, обід був обов’язком кухаря. До речі, він дуже втомлювався: готував і для «зимівників», і для «сезонників».

– Днями ви отримали престижний грант від Наукового комітету з антарктичних досліджень. Що це буде за робота?

– Я вивчаю біогеохімічну взаємодію антарктичних бактерій та мікроводоростей. Працюватиму в лабораторії морської мікро­біології в інноваційному центрі Макса Планка у Німеччині.
Перед тим, як поїхати у січні до Антарктики, ми з колегами склали програму­-мінімум (котру можна виконати за кошти українського бюджету). Коли подавалася на цей грант, написала програму­-максимум. Планую продовжити роботу над темою, але на більш глибокому рівні.
До речі, німецькі вчені працюють переважно в Арктиці, що на іншому полюсі Землі. Тому в нас буде змога порівняти процеси на різних полюсах планети. Це – просто фантастична перспектива.

– Чи хотіли б повернутися на станцію «Академік Вернадський»?

– Так, цікаво було б простежити зміни в довготривалій перспективі, проаналізувати тенденції. У мене залишилося дуже хороше враження про поїздку. На станції працювала дружна команда, яка підстраховувала в усьому. Звісно, я сумувала за близькими, зате стільки історій привезла потім своїй доньці! Буває, і зараз замість казки на ніч вона просить розповісти про Антарктику. Про те, як доводилося переступати через пінгвінів, про кита, про тюленів, які гріються на сонечку. Сподіваюся, що ще повернуся в Антарктику і продовжу дослідження.

 Спілкувалася Світлана ГАЛАТА
№ 45 від 11 листопада 2019 року.