Міжнародний
день жінок і дівчат у науці – чудова нагода, щоб поговорити з розумними
жінками, які досягли успіху в різних галузях, і спробувати відповісти на
запитання: як їм працюється та наскільки складно реалізувати
себе ?
Міжнародний
день жінок і дівчат у науці відзначається щорічно 11 лютого. Рішення про це у
2015 році ухвалила Генеральна Асамблея ООН. Також Асамблея ухвалила план
розвитку суспільства до 2030 року «Перетворення нашого світу: Порядок денний у
галузі сталого розвитку на період до 2030 року», головна мета якої – досягнення
якісних змін у процесі залучення жінок і дівчат у науку. Резолюція закликає
країни світу звернути увагу на те, що жінки та дівчата все ще стикаються з
обмеженнями у цій діяльності, визначити причини гендерного дисбалансу в області
науки, техніки та інновацій, а також організувати програми заходів по залученню
жінок і дівчат у наукову діяльність.
Днями
молоді дослідниці й досвідчені науковці зібралися в Малій академії наук, аби
розповісти про свій шлях, перепони, які доводиться долати, та плани на
майбутнє.
За
статистикою, яку навів президент МАН Станіслав
Довгий, за кількістю жінок у науці Україна посідає 12-те місце в Європі. За
останні 20 років кількість жінок-учених збільшилася на 15 відсотків. Ці цифри
означають, що жінки в Україні мають рівний доступ до наукових досліджень і
достатньо вмотивовані. Втім, за словами Станіслава Олексійовича, проблемою все
ж лишається недостатнє соціальне забезпечення жінок. Науковці в європейських
країнах мають більший соціальний захист і, відповідно, більше можливостей
займатися науковою роботою.
Станіслав
Довгий розповів, що кількість дівчат, які беруть участь у дослідженнях МАН,
також суттєво збільшується. Якщо тридцять років тому кількість дівчат, які
брали участь у дослідженнях, становила менш ніж 20 відсотків, то нині – 30–40.
Перепони
на «біговій доріжці»
Утім,
якщо уявити жінок і чоловіків у науці на старті «бігової доріжки», то перепон
жінкам доводиться долати все-таки більше. Віце-президент Української асоціації
дослідників жіночої історії Ольга Лабур
каже: ці перешкоди є явними (побут, народження та виховання дітей тощо) і
неявними. На відомому малюнку індійського діяча Аханда Махіндри (про стартові можливості на «кар’єрній біговій
доріжці» ) чоловіки дивляться вперед, а жінки ніби «оглядаються» на чоловіків.
Це символ стереотипів, які мають жінки щодо власних сил і можливостей.
–
Для того, щоб реалізувати свої ідеї, жінка на початку кар’єри повинна спочатку
подолати власні стереотипи, – переконана Ольга Лабур. – Я працюю в Київській
політехніці, викладаю, зокрема, на факультеті інформаційних та обчислювальних
технологій і бачу такі ситуації дуже часто. Залишаюся після занять і говорю з
дівчатами-студентками, пояснюю, що вони так само здібні та спроможні досягти
успіху, як і хлопці. Так само, до речі, робить і одна з найвідоміших викладачок
у КПІ, математик Ніна Вірченко. Вона
також додатково працює з дівчатами і допомагає їм реалізуватися в науці.
…Дванадцяте
місце в Європі щодо кількості жінок-науковців, на думку Ольги Лабур, – це,
звісно, дуже непоганий результат. Але якщо подивитися статистику жінок у Національній
академії наук за 100 (!) років, то за весь цей період з 1,5 тисячі академіків
жінок було лише 70. Сьогодні у Президії НАН лише одна жінка – Елла Лібанова, серед академіків жінок –
2 відсотки, членів-кореспондентів – 9 відсотків.
Від
«однієї на епоху»
Щоб
ситуація вирівнювалася, на думку Ольги Лабур, варто популяризувати науковий
шлях жінок, які досягли успіху, влаштовувати зустрічі досвідчених учених із
дівчатками-дослідницями і всіляко підтримувати молодих учених. Члени УАДЖІ
якраз і займаються дослідженнями жіночої історії. За вісім років зроблено чимало
серйозних досліджень, зокрема щодо жінок у науці у 20-х роках минулого
століття, жінок в ОУН-УПА, у таборах ГУЛАГу тощо.
За
історію людства, каже Ольга Лабур, ставлення суспільства до жінок у науці (і
взагалі до можливості реалізувати себе у професійній діяльності) кардинально
змінилося. Іншими словами, пройдено шлях від «однієї на епоху» до тисячоліття
рівних можливостей.
–
Одна з найдавніших згадок про жінок-учених стосується Стародавнього Єгипту, –
продовжує розповідь пані Ольга. – Це була Меріт Птах, перша жінка, яка офіційно
практикувала медицину. На табличці, розташованій у гробниці її сина, верховного
жерця Стародавнього Єгипту, написано, що його мати – Меріт Птах – була
«головним лікарем».
Ставлення
до жінки почало змінюватися в часи античності (це 800 років до н.е. і до 600 року
н.е.). Дружина Піфагора Феано була знаним науковцем і після його смерті очолила
піфагорійську школу, в якій, окрім чоловіків, було близько 30 жінок. Аспазія з
Мілета (дружина Перікла) так зачарувала Сократа своїм розумом, що він приводив
до неї на навчання своїх учнів.
Дуже
довго людство не сприймало жінок, які прагнули реалізувати себе в науці. Щоб
отримати освіту, а потім і роботу, жінкам доводилося навіть маскуватися під
чоловіків. Відомою є, наприклад, історія англійського лікаря, військового хірурга
Джеймса Беррі (кінець XVIII – початок XIX ст.). Він вступив
до університету на медичний факультет (жінок туди, звісно, у ті часи не
приймали), закінчив його з відзнакою, потрапив до військового шпиталю і став
військовим хірургом. Джеймс Беррі став ініціатором багатьох реформ у Кейптауні:
брав участь у прокладенні системи водопостачання, покращив стан медицини в
регіоні, боровся з епідеміями, зробив перший в історії кесарів розтин. І лише
після смерті виявилося, що Джеймс Беррі – це жінка Маргарет Балклі, яка все
життя приховувала свою гендерну приналежність заради можливості отримати освіту
і працювати лікарем.
Ситуація
почалася змінюватися лише наприкінці XIX – на початку XX століть, але перевагу
все-таки мали жінки, яких підтримували батьки, чоловіки та брати. Софія
Ковалевська, наприклад, завдяки батьку спілкувалася з найкращими математиками
свого часу і зуміла досягти успіху в математиці, механіці й астрономії. У
партнерстві працювали Марія і П’єр Кюрі. За підтримки родини отримала освіту в
Цюріху львів’янка Софія Окунєвська.
Про
те, що стереотипи суспільства змінювалися важко і повільно, свідчать,
наприклад, карикатури киянина Володимира Кадуліна «Курсистки» на жінок, які
здобували освіту на Вищих курсах. Із величезним сарказмом він зображує
«медичку», «педагогічку», «акушерку», «суфражистку» та інших. А в літературі є
чимало згадок, що жінок, які закінчили Вищі курси, вважали політично
небезпечними, оскільки вони змінювали усталені норми.
–
До речі, згадавши про партнерство в роботі чоловіків і жінок, варто назвати і
приклади плідної співпраці українських діячів, – додала Ольга Лабур. – Це члени
Української Центральної Ради Марія і Михайло Грушевські, просвітники Оксана й
Іван Стешенки, Зінаїда та Іван Мірні й багато інших. Доля багатьох із них, на
жаль, склалася трагічно, але це вже зовсім інша історія.
«Як
на білих ворон на нас уже ніхто не дивиться»
Немає
жодних проблем із професійною реалізацією, на думку кандидата математичних наук
Олени Ванєєвої, в Інституті
математики НАН. Третина співробітників тут – саме жінки, і цей показник вищий,
ніж у європейських країнах.
–
Приємно, що минули часи, коли колеги-чоловіки дивилися на жінку-науковця як на
білу ворону, – каже пані Олена. – Колегам важливо, чи добре я розв’язую задачі,
а не моя гендерна приналежність.
На
думку Олени Ванєєвої, долати потрібно саме внутрішні стереотипи дівчат, які
хочуть реалізуватися у фізиці чи STEM-спеціальностях. У математичній же галузі
ці проблеми не дуже помітні, й одне зі свідчень цього – неодноразові перемоги
українських школярок на Міжнародній олімпіаді з математики.
Сексизм
– лише у заголовку
Успішним
вважає свій професійний шлях і відомий метеоролог, представниця України в
Міжурядовій групі експертів зі зміни клімату Світлана Краковська. Каже: і в родині, й у вищому навчальному
закладі, й під час досліджень колеги-чоловіки її завжди підтримували, а за
необхідності – допомагали.
Пані
Світлана була учасницею антарктичної експедиції у 1997–1998
роках. Серед 13 дослідників було четверо жінок (геофізик, два метеорологи та
кухар), і розподілу на чоловічу та жіночу працю не було. Разом прибирали сніг,
мили станцію. Сніданок кожен готував собі сам, у той час, коли йому було
зручно. У метеорологів розпорядок був достатньо жорстким – вони мали робити
виміри у певний час. Окрім того, Краковська працювала ще й системним
адміністратором, налаштовувала комп’ютери, а також – навчала інших основ альпіністських
технік. Каже: якщо хтось хворів, то його підміняли, не ділячи роботу на жіночу
чи чоловічу. Наприклад, коли захворіла кухар Галина, то готували усі по черзі,
це – нормальна командна робота.
Щодо
тієї експедиції неприємне враження лишилося лише від заголовку газетної статті «Українським
дослідникам полярна ніч здаватиметься коротшою, бо вони беруть із собою жінок».
–
Коли побачила – була шокована, – каже Світлана Краковська. – На жаль, подібні
сумнівні жарти можна почути і сьогодні.
Пані
Світлана радіє, що в антарктичну експедицію знову вирушили жінки. Не розуміє,
чому аж двадцять років їх не брали в Антарктику (це стало неписаним правилом
при відборі).
–
Мені здається, що рішення не брати жінок – це рудимент, пережиток застарілого
сприйняття, – продовжує вона. – Є нормальні чоловіки, які фахово роблять свою
роботу і того ж очікують і від колег. А є ті, що кажуть: «Мене туди дружина не
відпустить, якщо буде знати, що там є інші жінки». На мою думку, очільник
Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий правильно сказав, що
така заборона схожа на вимогу мусульманським жінкам носити спеціальний одяг,
аби не «тривожити» чоловічу сутність. Тому підбирати команду потрібно не за
гендерними, а за фаховими критеріями. І не треба з однієї крайності впадати в
іншу, роблячи жінкам якісь переваги при відборі.
Науковець
розповіла, що саме під час поїздок за кордон зрозуміла, що дітей можна брати із
собою на міжнародні конференції. І потім завжди зазначала, що має дитину з
певними проблемами зі здоров’ям, яку не може залишити вдома. Їй завжди
відповідали: без проблем! Чимало міжнародних доповідей вона зробила саме з
маленькою дитиною на руках, і скрізь до цього ставилися з розумінням. Пані
Світлана радить жінкам не жертвувати кар’єрою заради дітей, адже останні завжди
пишаються здобутками своїх матерів.
Правило
«трьох К» відходить у минуле
Про
те, що стереотипне сприйняття жінки в науці в Україні більшою мірою побутує
саме серед жінок, говорить і директор Центру гендерної освіти Тетяна Мелещенко. Саме жінки, вітаючи
колежанку з перемогою, можуть сказати: мовляв, вітаємо, ти виявилася єдиним
чоловіком, який проявив амбіції і витримав боротьбу до кінця.
Пані
Тетяну турбує гендерний дисбаланс між викладачами жінками і чоловіками. Спеціальності
гуманітарного напряму, каже вона, викладають 73 відсотки жінок-викладачів, а
технічні напрями – лише 13. Утім, зміна законодавства сьогодні сприяє самореалізації
жінок (наприклад, відпустку по догляду за дитиною все частіше беруть чоловіки).
Щоб ситуація вирівнялася, варто виконувати закони та міжнародні акти, і, що
особливо важливо, ще зі школи долати гендерні стереотипи. Тоді сумнозвісне
правило «трьох К» (Kinder, Küche, Kirche – діти, кухня, церква) остаточно
відійде в минуле.
Не
святі горщики ліплять
Свої
історії успіху, пошуків і перемог розповіли також клітинний біолог і генний
інженер, член-кореспондент НАН Алла
Ємець і нейробіолог, завідувач кафедрою сенсорної сигналізації Інституту
фізіології імені О.О. Богомольця НАН України Нана Войтенко (про них у МАН зняли невеликий фільм).
Алла Ємець працювала у
провідних інститутах та університетах Великої Британії, Німеччини, Бельгії, але
залишилася в Україні. Сьогодні науковець розробляє новітні біотехнології,
реформує науку і навчає нове покоління молодих учених. Серед її досліджень є і
пов’язані з військовою сферою. Наприклад, у якості експерта від України вона
брала участь у програмі НАТО «Наука заради миру і безпеки». Зокрема,
досліджувала, які мікроорганізми та патогенні гриби можуть використати для
біоатаки, як їх виявити та знешкодити. Також разом з ученими Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН Алла Ємець займається розробкою технологій для
створення біопалива – біодизелю і біоетанолу. Його використовують військові
літаки США, на ньому літають літаки KLM і Lufthansa, в аеропорту Осло запустили
цілий цикл виробництва – від збору насіння до
виготовлення біопалива і заправки літаків.
Перепонами
на своєму шляху дослідника вважає безгрошів’я в українській науці у 90-х роках,
а не гендерні стереотипи. У лабораторії не було елементарних речей, необхідні
реактиви доводилося позичати в колег. До Інституту фізіології прийшла працювати
на четвертому курсі університету, відомий учений академік Юрій Глеба на її
вагання зауважив: «Не святі горщики ліплять, у тебе все вийде. Потрібно лише
багато працювати».
Першу
дитину пані Алла народила вже після захисту кандидатської дисертації і
продовжила працювати, коли синові було півтора року. Докторську закінчувала на
останніх місяцях вагітності, захищалася, коли доньці було десять місяців. Під
час захисту опоненти оголошували відгуки на дисертацію, а дослідниця в цей час бігала
годувати малу.
Вона
каже: конкуренції із чоловіками у професії ніколи не відчувала.
–
За кожною чудовою кар’єрою (чи то жінки, чи то чоловіка) стоїть велика праця, –
продовжує Алла Ємець. – Потрібно постійно працювати над самовдосконаленням і не
зупинятися.
Тиждень
знань про мозок започаткувала у своїй лабораторії Нана Войтенко. Школярі
приходять, слухають лекції про роботу мозку, проводять експерименти і
«закохуються» в науку. Проводити заходи з популяризації біології вона почала
десять років тому, спочатку ледве-ледве вмовила школу, в якій навчалася її
донька, привести дітей на лекції. А наступного року вчителі самі просили
провести такі лекції. Разом із колегами Нана Войтенко проводить Дні науки,
влаштовує конкурс для школярів Brain Bee у рамках Міжнародного тижня мозку.
–
Сьогодні скрізь тільки й чути, що про додаткові можливості, які надають
програми гендерної рівності, – каже вона. – Може, навпаки, у нас сьогодні
більше дискримінують чоловіків?
***
Уважно
слухали науковці і юних дослідниць. Учениця Політехнічного ліцею Єлизавета
Столярчук – призер конкурсу Intel-Техно (днями вона виборола друге місце у
секції «Хімічна та біологічна інженерія») і Політеко (восени отримала третє
місце у секції «Екологічна інженерія»). У листопаді Єлизавета разом з іншими
школярами з України побувала на спеціальній конференції у Пекіні й отримала
спеціальну нагороду за кращу презентацію.
Тема
проекту Єлизавети – переробка полімерних та органічних відходів за допомогою
сонячної енергії. Дівчинка хоче створити нову технологію і за допомогою
знекиснення середовища та термічної деструкції перероблювати відходи на паливо.
Під
час однієї з конференцій школярці запропонували приєднатися до проекту очищення
води в Тисі на Закарпатті (проект фінансується за кошти Євросоюзу). Сьогодні
вона разом з науковим керівником думає, як це зробити на практиці. Вступати
Єлизавета планує до Київської політехніки і жодних перешкод у науковій роботі,
пов’язаних із гендером, не відчуває.
Підготувала
Світлана ГАЛАТА,
«Освіта
України»
№ 7, лютий 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар