Дванадцять найкращих учителів із Кореї
прилетіли до Києва, щоб познайомитися з українськими педагогами та розповісти
про власні освітні практики.
Українські вчителі під час майстер-класів
переконалися: зміни в нашій освіті дуже співзвучні найкращим світовим
практикам. Наприклад, у корейських школах давно практикують інтеграцію
предметів, поєднують вивчення різних дисциплін. Поєднати можна, зокрема, математику
і музику; мистецтво й музику; історію, географію та мистецтво тощо.
– Школа – це місце, де живуть минуле, сучасне
та майбутнє, – каже викладач мистецтва Хан
Цьо Ні. – На уроках намагаємося поєднувати шкільні дисципліни, щоб діти
розуміли зв’язки між епохами та
різними галузями знань. Із власного досвіду знаю, що за дві години можна
навчитися ліпити виріб із глини, вивчити кілька пісень і згадати переможні
сторінки із власної історії.
Історії успіху
Зустріч організували Міністерство освіти
Республіки Корея, Посольство Республіки Кореї, Корейський фонд сприяння
розвитку науки і творчості за сприяння МОН і столичного департаменту освіти і
науки.
Перед початком майстер-класу в Корейському
освітньому центрі заступник міністра освіти і науки Роман Греба наголосив, що досвід педагогів країни, що за кілька
десятирічь здійснила величезний стрибок у економіці (який називають «корейським
дивом») – дуже важливий. Секрет успіху цієї держави – працьовитість корейців та
особлива увага до освіти і науки.
– Переконаний, що нам потрібно вивчити цю
історію успіху, – додав Роман Володимирович. – Завдяки успішним світовим
практикам Україна переможе!
Директор департаменту освіти і науки КМДА
Олена Фіданян висловила сподівання, що ця зустріч започаткує нову традицію, і
вчителі з київських шкіл матимуть можливість знайомитися з міжнародним досвідом
напряму, адже за нормами нового Закону «Про освіту» українські педагоги скоро
самі зможуть обирати, де їм підвищувати кваліфікацію. Водночас Олена Григорівна
зауважує: колеги з Кореї приїхали до України, оскільки знають про успіхи наших
учнів на природничо-математичних олімпіадах і теж хочуть повчитися в
українських педагогів.
Відчути радість навчання
Вивчення та популяризація пам’яток історії та
культури своєї місцевості та країни є «наріжним каменем» багатьох предметів у
корейській школі. Це яскраво демонструє,
наприклад, учителька географії та суспільствознавства Пак Вон Джу із жіночої школи Гегим. Пак має 12-річний стаж
викладання суспільствознавства в середній школі. У конкурсі «Вчитель року» у
своїй країні вона перемогла з розробкою уроків про рекламування регіону за
допомогою інформації про пам’ятки культури та історії. Уроки проходять у
так званому вільному семестрі (це перший рік середньої школи, відповідає нашому
сьомому класу). В цей час учнів не оцінюють, вони можуть обирати різні заняття й
теми і визначатися, що хочуть вивчати більш поглиблено.
– Мій предмет
під час вільного семестру складається з 9 уроків по 2 години, – розповідає «Освіті
України» Пак Вон Джу. – Тема сьогоднішнього уроку – «Відкриття місцевості
заново». Інформацію про свою місцевість діти вивчають у початковій школі, але,
як показує практика, часто знають її не дуже добре. Тому я вирішила поглибити
ці знання і навчити учнів рекламувати свою малу батьківщину.
Пак переконана: не варто
примушувати зазубрювати дати та факти – набагато кращих результатів вдається
досягти, коли діти відчують радість навчання. Щоб учні (а в нашому випадку –
вчителі) пригадали пам’ятки різних країн, Пак Вон Джу пропонує карткову гру:
чотири команди (кожна складається із 4–6 осіб) мають швидко з’єднати
(відшукати на столі й покласти поруч) картки з назвою країни і картки із зображенням
споруд. Наприклад, малюнок із Біг-Беном треба покласти поруч із написом
«Англія», а зображення Тадж-Махала – біля напису «Індія». (Із цією вправою педагоги
впоралися дуже швидко і почули щире «Молодці!».)
Далі завдання ускладнилося: вчителі
повинні були намалювати пам’ятку історії чи культури і спробувати зробити її
модель за допомогою 3D-ручки. Ручка – це невеликий – сантиметрів тридцять завдовжки пристрій, до якого приєднуються
тонкі пластикові «мотузки» різного кольору. Натискаєш кнопку, чекаєш кілька хвилин,
доки пристрій нагріється – і все, можна працювати. На пластикову дощечку лягають
тонкі (у моєму виконанні – дуже нерівні) кольорові смужки, які одразу
застигають. «Малюєш» одну стіну будови – чекаєш пару хвилин, знімаєш із дошки,
відкладаєш убік. Потім – ще одну і ще. З’єднати елементи конструкції можна за
допомогою все тієї ж 3D-ручки. За десять хвилин учителі «збудували» моделі
Золотих воріт у Києві, Володимирський собор, Софію Київську. Журналіст газети
«Освіта України» також вирішила випробувати інноваційні технології і зробила «Ластівчине
гніздо» в українському Криму.
Звісно, виготовити модель не
було головним завданням уроку. Про пам’ятку потрібно було ще і просто та
доступно розповісти, пояснити, чому вона цікава та важлива для громади міста чи
країни.
Після заняття запитую в Пак
Вон Джу: чи всі уроки в корейській школі є інтегрованими? А також – як саме
діти можуть рекламувати свою місцину за допомогою моделей пам’яток?
Пак відповідає: так, більшість
уроків у корейській школі інтегровані. У навчальному закладі учні, окрім знань, опановують
практичні навички, які можуть одразу використовувати у реальному житті. Наприклад
– навчитися робити об’ємну модель пам’ятки, а потім виготовляти таку ж із
глини, пластику чи просто малювати. Дитячі малюнки дуже подобаються туристам, ці
роботи добре продаються. Також учень може подати пропозицію до місцевої
адміністрації рекламувати цю пам’ятку (на уроках цього також навчають).
Зароблені гроші школярі витрачають на благодійність. Це – дуже почесно!
Тридцять педагогів на одну вакансію
Навчання у корейській школі
триває 12 років, шість із яких – це початкова школа, три – середня, три – старша. У
початковій школі діти займаються з 9 до 15, у середній – з 9 до 16, у старшій –
з 8-ї ранку до 17-ї вечора. Розподіл і поглиблене вивчення гуманітарних та
природничих предметів відбувається вже у старшій школі, окрім уроків, учням
пропонують чимало додаткових занять. Додому вони повертаються пізно ввечері,
зате домашніх завдань – мінімум.
Викладач мистецтва Хан Цьо Ні каже: труд учителя більш почесний,
ніж робота дипломата. У Кореї часто можна почути вислів: «Учителі настiльки
ж високо, як Бог». На одне місце у школі претендують
близько тридцяти кандидатів. Заробітна плата педагога є еквівалентом приблизно двох
тисяч доларів, керівник закладу отримує близько десяти. Директором стати
непросто, для цього потрібно постійно підвищувати власну кваліфікацію, брати
участь у конкурсах і проектах (це додає бали до персонального рейтингу).
Зазвичай керівником навчального закладу стають після тридцяти років роботи (але
для активних освітян можуть зробити виняток).
Кваліфікацію корейські
вчителі підвищують раз на п’ять років, навчання триває 380 годин і є дуже
інтенсивним, воно фінансується з місцевого бюджету. Українські вчителі
поцікавились: а якщо педагог хоче опановувати нові навички частіше? Корейці
відповіли: коли вчитель хоче підвищувати
кваліфікацію, адміністрація школи завжди йде йому назустріч і знаходить
фінансові ресурси для цього.
Щоб
одні школи не були слабшими, а інші сильнішими (і, відповідно, не виникало
нерівності при підготовці учнів до вступу до вищих навчальних закладів), у
Кореї час від часу відбувається «ротація» педагога – його переводять з однієї
школи в іншу. Також жоден корейський учитель не викладає в одному класі більше
року. Це робиться для уникнення нерівності серед учнів (вважається, що
«слабкий» учень при зміні вчителя отримує шанс проявити себе). Щороку з учнів
однієї паралелі формують нові класи. На думку корейських освітян, це зменшує
ризик конфліктів і булінгу, сприяє розвитку навичок спілкування.
Корейський іспит «сунин» (аналог нашого ЗНО) стає у країні
подією національного значення. У режимі підвищеної готовності працює поліція, у
спеціальному режимі – громадський транспорт, на великих і середніх
підприємствах «зсувається» початок робочого дня. Це робиться для того, аби
школярі змогли вчасно дістатися до екзаменаційних пунктів, облаштованих на базі
шкіл. Іспит триває вісім години – і на цей час інструктори навіть перевзуваються
у кросівки, щоб не відволікати учасників цоканням підборів. Усі розуміють, що
цей іспит – надзвичайно важливий, адже від нього залежить, чи вступить
абітурієнт до престижного університету.
Закон, любов і щастя
Цьому фінальному іспиту, звичайно, передують роки
наполегливої роботи. Учнів також виховують як активних членів спільноти, котрі
цікавляться різними проблемами місцевого життя та пропонують шляхи їх
вирішення.
Викладач суспільствознавства
Сон Хе Джін на національний
педагогічний конкурс представила урок «Чому
важливо дотримуватися закону», про який вона також розповідає у Києві. Мета
уроку – визначити, наскільки пов’язані життя і закон, та навчити учня, що дотримання закону – це виявлення любові до своєї
країни.
А під час неформального
спілкування Сон розповіла, що проводить
уроки і про… щастя! До цієї теми у Кореї ставляться досить серйозно: наприклад,
у Сеульському національному університеті є центр дослідження щастя, і вчителька
навіть брала участь у редагуванні одного з тематичних друкованих видань.
– Я практикую підхід «Учень
щасливий, якщо щасливий учитель», – розповідає вона. – Раджу всім людям, які займаються викладацькою роботою, передусім
піклуватися про своє щастя і багато посміхатися. Тоді й учні слідуватимуть за
вами, а викладання стане найкращою і найщасливішою справою.
Немає коментарів:
Дописати коментар