ТРИ КАПІТАНИ

Про українських моряків, яких наприкінці листопада захопили у Керченській протоці, без сумніву, будуть зняті фільми і написані книги. Передусім її фінальна частина, де російські кораблі, гвинтокрили й авіація переслідують три українські судна. Два швидких катери могли втекти, але не залишили пошкоджений  буксир. І лише після вогню на ураження російські військові змогли захопити судна і полонити екіпаж.

Командири українських кораблів – молоді моряки. Один з них, Роман Мокряк, відмовляється відповідати на допиті, він послав ФСБ «на три літери».  Другий – Олег Мельничук – вимагає на суді перекладача, оскільки «не розуміє російської». Третій, поранений, Богдан Небилиця чинив спротив при захопленні й також відмовився відповідати на запитання.

«Освіта України» вирішила дізнатися про цих капітанів більше і розповісти детальніше про наших героїв.

Двадцять п’ятого листопада о 6-й ранку український буксир «Яни Капу» (що в перекладі з кримськотатарської означає «Нова брама») у супроводі бронекатерів «Бердянськ» і «Нікополь» почав перехід до Керченської протоки, щоб потрапити в Азовське море. Про намір здійснити перехід українські моряки попереджали заздалегідь і діяли в рамках міжнародного права.

Бій біля Керчі

О 6:34 судна російської прикордонної служби та корабель Чорноморського флоту «Суздалец» почали маневрувати навколо українців. Близько сьомої ранку корабель «Дон» протаранив «Яни Капу»: головний двигун, обшивка та леєрна огорожа українського судна були пошкоджені. У викладеному в мережі інтернет відео видно, як капітан російського судна дає накази підлеглим: «Даві єго, даві!». Під час наступних спроб тарану «Дон» врізається 888 «Ізумруд», останній отримує значні пошкодження.

Після сутички українські судна розвертаються, щоб повернутися до Одеси. Пошкоджений буксир іде дуже повільно, швидкохідні бронекатери (які легко могли залишити поле бою) залишаються з ним.

Після 13-ї години атака на українські кораблі відновлюється, о 13:12 ударні російські гелікоптери Ка-52 та винищувачі Су-30 беруть під приціл українські кораблі. За даними СБУ України, Су-30 і Ка-52 випустили по катерах по дві ракети. О 19:55 «Ізумруд» стріляє по катеру «Бердянськ». Декількох членів екіпажу було поранено, катер ліг у дрейф, а командир попросив про допомогу. Координати, вказані в сигналі SOS, свідчать, що по катеру стріляли, коли він був поза 12-мильною зоною.

«Бердянськ» захопили о 20:06 (моряки забарикадувалися у каютах, двері довелося виламувати), «Яни Капу» – о 20:15. Малий артилерійський катер «Нікополь» взяли на абордаж о 22:21, його команда чинила спротив і не здавалася до останнього.

Розкажемо більше про командирів трьох суден.

Вимагаю перекладача!

Командир «Яни Капу» – 23-річний Олег Мельничук – миттєво став відомим у кожному куточку України після вимоги на суді у Сімферополі надати йому перекладача з російської. «Молодець», «Рабів до раю не пускають!», «Господи, врятуй і збережи», – писали в цей день у соцмережах.

У результаті маневрів беззбройного буксира два російських кораблі зіткнулися між собою й отримали пошкодження.

Олег – наймолодший із трьох капітанів. Він народився у місті Сміла на Черкащині. Рядки його біографії до листопада 2018-го були цілком буденними: школа, професійний коледж, служба у Збройних силах, навчання у Морехідному коледжі технічного флоту Національного університету «Одеська морська академія».

Під час судового засідання у Сімферополі Олег Мельничук не визнав власної провини та зазначив, що готовий відстоювати свою невинуватість. Незважаючи на це, суд обрав йому запобіжний захід у вигляді двох місяців утримання під вартою.

«Освіта України» попросила розповісти про Олега його викладача з Морехідного коледжу, начальника відділення військової підготовки, капітана І рангу Геннадія Шпаковського.

– Олег закінчив коледж лише декілька місяців тому, – розповів Геннадій Станіславович. – Це один із найкращих випускників МКТФ – здібний, відповідальний. Чудово навчався. Під час випробування в бою (і в суді також) поводився як справжній патріот України. Хочу сказати, що ми – військовий заклад і навчаємо хлопців того, що може знадобитися під час війни. Патріотизм (а також сила духу, незламність, сміливість), на мою думку, потрібні найбільше. До речі, ще один полонений, мічман Андрій Шевченко, також є вихованцем нашого коледжу. Під час захоплення корабля його поранили, але навіть після цього він чинив спротив нападникам. Пишаємося нашими випускниками!

Присягу не зламали

Чинила спротив під час захоплення і команда катеру «Нікополь». Його командир – 24-річний Богдан Небилиця – відомий українцям ще з 2014 року. Разом із друзями, курсантами академії ВМС імені Павла Нахімова, під час підняття російського прапора Богдан співав гімн України. Усі новинні стрічки світу обійшли кадри цього відео, на якому навіть військовий оркестр не зміг заглушити голоси українських хлопців. Як розповідали «Освіті Україні» курсанти, котрі відмовилися прийняти присягу на вірність народу Росії, переконували їх цілий тиждень. Обіцяли хороші посади у флоті та грошові винагороди. Але переконати не змогли: юнаки відповідали, що вже заприсяглися українському народові й цю присягу не зламають.

Богдан Небилиця закінчив навчання в Інституті військово-морських сил НУ «Одеська морська академія». Після закінчення інституту в 2016 році служив на ракетному катері «Прилуки», у 2017-му став командиром броньованого артилерійського катера «Нікополь». Найближчим часом мав прийняти командування одним з американських «Айлендів» (військових катерів класу Island), переданих Україні.

Нині за нього вболівають усі українці. А особливо – рідні (тато, мама, дві сестри) й односельці із села Глазового на Сумщині.

– Батьки дізналися про захоплення в полон із новин. Дуже хвилюються: мама п’є заспокійливе, батько лає російських військових, – розповідає сусідка родини Небилиць пані Валентина. – Усе село нині стежить за новинами, адже ми всі знаємо і любимо Богдана. Хороший хлопець. Пишалися, коли він обрав Україну 2014 року, пишаємося ним і сьогодні.

Замість визнання вини – посмішка

Не зламав присягу під час анексії Криму і 31-річний Роман Мокряк. У 2014-му він служив у Севастополі, на єдиній українській субмарині «Запоріжжя». 30 членів екіпажу підводного човна не зрадили Україну. Пізніше Роман розкаже журналістам, що командир човна особисто вмовляв його залишитися. Але він відмовився. Служив на ракетному човні «Прилуки», у 2016 році прийняв командування новозбудованим малим броньованим артилерійським катером «Бердянськ».

Роман родом із Кропивниччини, у селі Карлівка на нього також чекають рідні. На хвіртці біля будинку намальовано якір: хлопець, який виріс у степовому селі, з дитинства мріяв про море.

Під час нападу в катер «Бердянськ» влучив снаряд, пробив броню рубки, але не розірвався. (Військові фахівці підтверджують, що по «Бердянську» стріляли із шестиствольної автоматичної артилерійської установки АК-630. Прямі влучання із цієї зброї броня катерів, на жаль, не витримує.) Майже всі члени команди отримали осколкові поранення. В цих умовах командир мусив «лягти у дрейф» і здатися.

Упродовж допитів і суду в Сімферополі Роман відмовився відповідати на будь-які запитання працівників ФСБ.

– Роман дуже добре тримається, – розповідає його адвокат Джеміль Темішев. – Він відмовився відповідати на запитання і зізнаватися у злочинах, яких не скоював. На всілякі провокаційні запитання спокійно, просто не відповідає, посміхається.

…Нині полонені моряки перебувають у Москві, в СІЗО «Лефортово» та «Матросская тишина». Ще під час їхнього перебування у Криму (куди їх доправили після захоплення) мешканці окупованого півострова за лічені години зібрали для них теплі речі, їжу та гроші. Більш як півмільйона гривень зібрали й українці з материкової частини. За словами адвокатів, кожен із 24 полонених уже отримав посилки та передачі.

Нині в Україні триває кампанія «Підтримай наших моряків!». Написати листи полоненим можна на адресу СІЗО (її можна знайти в Google, набравши: «фсин-письмо»). Але найтепліші слова на них очікують, звісно, вдома, в Україні.

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України»

10 грудня, № 48