БРУКІВКА З МАЙДАНУ

У холі ліцею №1 селища Верхнячка Христинівського району на Уманщині – саморобний макет Майдану Незалежності. Біля підніжжя стели – три обпалених камінці-бруківки з головної площі країни. Їх привезли до школи випускники школи, студенти, для яких такі «камінці» були чи не єдиним захистом під час наступу «беркутівців» у ніч на 19 лютого.

Однією зі шкіл, де протести в Києві підтримали з перших же днів, був ліцей з Верхнячки. Тут знали ім’я чи не кожного студента, випускника цього навчального закладу, який був на Майдані. Спілкувалися, підтримували. На знак солідарності з учасниками акцій протесту школярі співали гімн України.

 У вересні 2014-го десятикласники Олександр Воєдило і Святозар Остапенко вирішили зібрати свідчення односельців та учасників Антитерористичної операції про Революцію гідності й систематизувати їх у дослідженні Малої академії наук. Наукові керівники роботи – директор Людмила Денисюк та вчитель історії й правознавства Маріанна Руденко. Нині робота ще триває, але матеріалів уже зібрано дуже багато. Школярі аналізують причини акцій протесту, роблять висновки про те, що змінилося у свідомості українців за два роки по тому. Особливо цінні в роботі свідчення самих очевидців. До речі, багато з них через скромність попросили не вказувати їхніх прізвищ. Мовляв – були лише одними з багатьох…

Ви зареєстровані як учасник масових заворушень

Ось як розповідає про перші дні акції студентка Національного університету державної податкової служби України Анастасія Денисюк:

«27 листопада. Долучилась до студентського страйку. Викладачі нашого університету не заперечували, проте просили не оголошувати назву вишу з трибуни. Атмосфера на Майдані була дуже піднесена, але, водночас, і тривожна. Всі чекали провокацій, побоювались, що влада застосує силу. На сцені біля стели Незалежності виступали політики, зірки. Але навіть під час концерту ми намагалися не втрачати пильності.

7 грудня. Було страшно, але не втрималась, поїхала. Всі налаштовані рішуче, готові боротися за свободу. Україна – це Європа! Ялинку на Майдані прикрасили дуже зворушливими дитячими малюнками: серед них запам’яталися «Глиняни за Європу», «Солов’їна за ЄС. Любчик і Славчик».

Зустріла уманчан і майже добу були на Майдані разом.

…Грудень виявився холодним, проте людей все більшало. Приїздила на Майдан практично щодня, привозила бутерброди й теплі речі. Ніч з 10 на 11 грудня запам’яталася найбільше. Близько першої години ночі беркутівці намагалися штурмувати Майдан. Їх було дуже багато, здавалось, що звезли з усієї України. Як нині бачу: люди стримують наступ, дзвонять дзвони Михайлівського… Зі сцени лунає: «Київ, вставай!». Ранок 11 грудня почався із телефонних дзвінків від батьків. Для них ми всі були «на навчанні», щоб не хвилювались.

У січні приєднались до тих ті, хто укріплював барикади із бруківки. До речі, пізніше привезла декілька камінців з бруківки Майдану в свою школу. Учні ж постійно були на зв’язку, розпитували, підтримували.

20 січня. День народження провела на Майдані. На телефон періодично приходило СМС «Шановний абоненте! Ви зареєстровані як учасник масових заворушень». Спочатку боялася, потім перестала. На Майдані було багато верхнячан, телефонували одне одному, коли треба було попередити про небезпеку чи попросити про допомогу.

Та минав грудень, січень. У «найтемніші» дні, такі, як 16 січня, опускалися руки. Але сумнівів у тому, що люди стоятимуть до останнього, не було».

Серед мільйону людей не було «чужих»

З розповіді студента Уманського національного університету садівництва Дмитра Овчаренка.

«1 грудня. Разом із уманчанами їдемо до Києва. Їдемо в нікуди, не знаємо, залишатимемось на ночівлю чи ні. Несподівано побачили багатотисячну ходу, яка тягнулась у напрямі Майдану.

Коли дійшли до площі, у натовпі почулися вигуки про бій на Банковій. Проти беззбройних людей застосували світлошумові гранати, кийки, зброю. Били навіть тих, хто впав!

У той же день мітингувальники взяли штурмом Київську міську державну адміністрацію.

4 грудня. Наметове містечко облаштовувалось. Посеред міста постала Січ! Люди, які приїжджали на Майдан, брали всі необхідні речі (медикаменти, їжу, засоби захисту, теплий одяг).

На Майдані серед мільйону людей не було «чужих», всі працювали як одна сім’я. Почали будувати і укріплювати барикади.

Віра в політиків згасала з кожним днем. Безкінечні віча не давали результатів…

19 січня, Водохреще. Приїхав на чергове Віче. Після 17 години запалали автобуси на вулиці Грушевського, якими з регіонів привезли міліцію для розгону Майдану.

20 січня приїхав знову. Вражало те, що люди стояли і не збиралися йти. На вулиці Грушевського вибухали гранати, у відповідь хлопці кидали бруківку та коктейлі «Молотова». Зброї у мітингувальників не було. Нас постійно поливали водою з водометів, яка вмить ставала кригою.

Ми з товаришами жили в Київраді, а потім у будинку Профспілок. Наше гасло було: «Разом і до кінця».

Ярослав З., студент одного з університетів:

«З перших днів акцій протесту разом з іншими студентами замість лекцій ішов на Майдан. Особливо запам’яталось 19 січня, коли запалали перші шини й автобуси на Грушевського. Я потрапив під водомет, одяг миттєво закрижанів. Довго добирався до гуртожитку, щоб перевдягнутись і знову поїхав назад, захопивши теплий одяг для друзів.

22 січня було дуже страшно, пройшла інформація про перші жертви. Намагався зателефонувати друзям, але зв’язку не було…».

З розповіді студентки Черкаського торгово-економічного університету Світлани Ашакіної:

«З 22 січня по 27 січня мітингувальники захопили десять облдержадміністрацій. Але Черкаську ОДА міліція відбила і почала зачистку серед населення. Було схоплено і ув’язнено більш як п’ятдесят чоловік. У всіх областях, окрім Донбасу і Криму проходили мітинги на підтримку Євромайдану.

 23 січня. У Черкасах протестувальники штурмують ОДА, вікна на першому поверсі вибиті. Один з міліціонерів кинув із четвертого поверху вазон і влучив ним у дівчину. Постраждалу забрала «швидка». Врешті-решт люди прорвалися всередину. Перемогу під час штурму ОДА черкащани святкують вигуками «Слава Україні!».

Дітей відвезли на конкурс, а самі – на Майдан

Так склалося, що 17-18 лютого в Києві проходив Національний тур Міжнародного конкурсу молодіжних проектів з енергоефективності «Енергія і середовище». Для участі в конкурсі приїхали й учні та вчителі Верхняцького ліцею.

Зі спогадів Людмили Денисюк, яка привезла дітей на конкурс:

«17 лютого ми прибули до Києва, розмістили дітей в гуртожитку Національного еколого-натуралістичного центру, а самі вирішили їхати на Майдан. Зайшли в найближчий магазин, купили продукти, теплі шкарпетки. Чи працює метро, не знали, тому відразу вирішили викликати таксі. Здивувалися, що таксист не взяв гроші за проїзд. На Майдані було людно і спокійно, зі сцени лунали заклики про повну мобілізацію. Ми передали речі і харчі, поспілкувалися з людьми. На Майдані було багато наших випускників, хтось готував їжу, хтось просто приходив після пар. Вранці 18 лютого планувалася хода до Верховної Ради, але нам треба було до восьмої ранку повернутися до гуртожитку….».

18 лютого, перед оголошенням результатів, для дітей була запланована автобусна екскурсія містом. Першою зупинкою мав бути Михайлівський золотоверхий собор, проте по дорозі представники ДАІ змінили маршрут і попрохали водія негайно повернутись до НЕНЦ. Декілька разів маршрут змінювали через затори і врешті виїхали на дорогу. Побачили – по шосе поблизу Дніпра в напрямку Маріїнського йдуть натовпи людей із битами та палицями.

Дітей швидко відправили по домівках. Біля метро «Вокзальна» сіли в маршрутку, а по дорозі на Умань дізналися: в’їзд і виїзд до Києва перекрито. Обабіч дороги стояли спалені авто…».

На політичну арену виходить нове покоління

Юні дослідники констатують: уже через місяць захищати державну цілісність на сході України рушили перші жителі селища.

Один із них – Олександр Сидун – саме навчався на курсах, готувався до вступу до вишу. 23 березня йому зателефонували з воєнкомату і повідомили, що треба їхати на військові навчання в Білу Церкву. Після навчання відправили у Запорізьку область, потім під Волноваху. Саме там 21-22 травня відбувся великий наступ проросійських сепаратистів. Це означало, що Росія вирішила перетворити на арену бойових дій увесь Донбас…

Незважаючи на драматичні рядки свідчень, висновки шкільного дослідження все ж оптимістичні.

Учні констатують: на державну арену виходить нове покоління. Спостерігається величезний прорив громадянського суспільства. І, можливо, це і є найбільшим досягненням революційних виступів.

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України»