Один
з фіналістів конкурсу Global Teacher
Prize Ukraine - учитель української мови
і літератури Юрій Гайдученко
Учитель української мови і літератури
Новопечерської школи, що у столиці, Юрій Гайдученко на своїх уроках руйнує
стереотипи, буцімто вивчати мову – нудна й банальна справа. Його уроки – абсолютно
незвичні. Разом з учнями молодий педагог шукає помилки у рекламі, назвах
магазинів, у газетах і журналах, проводить квести на уроках. Замість творів
учні ведуть хобі-блоги й навчаються аналізувати інформацію, вправляючись у
медіаграмотності. QR-полювання, уроки у
стилі челенджів, гейміфіковане навчання та доповнена реальність – далеко не повний перелік освітніх
інструментів, які використовує вчитель.
Нині Юрій Гайдученко – один з
десяти фіналістів конкурсу Global Teacher Prize Ukraine. Саме в ці дні
відбуваються фінальні випробування змагання, і 7 жовтня оголосять переможця.
Запитуємо в пана Юрія: чому він
вирішив узяти участь у конкурсі та який проект хоче втілити в життя у випадку
перемоги?
– За правилами Global Teacher Prize
Ukraine на участь у конкурсі можна подаватись особисто або твою кандидатуру подають
(анонімно) колеги чи учні, – розповідає молодий педагог. – Коли дізнався, що
мою кандидатуру запропонували на участь у змаганні, зрадів, адже це означає, що
моя праця – потрібна й, образно кажучи, я рухаюся в правильному напрямі.
Потрапити до переліку учасників –
це лише перший крок, каже Юрій Григорович. - Далі потрібно заповнити анкети, і ось на це
часу в нього не вистачало. Влітку проводив заняття у клубі проактивних учителів,
і в останній день подачі заяв, 14 липня, педагоги підкорювали гору Маковицю у
Карпатах. Увечері зібралися поділитися враженнями, й одна з колег запитала – чи
братиме Юрій участь у конкурсі. Відповів, що ні, бо не заповнив анкети.
Співрозмовниця повідомила, що термін подачі анкет продовжили і трохи часу ще є.
– Повернувся до Києва і сів
заповнювати, – продовжує розповідь співрозмовник. – Робив це не тільки з думкою
про себе, а і щоб показати приклад колегам з клубу проактивних учителів. Чимало
з них – сільські педагоги, дуже цікаві, креативні, але й дуже скромні. У них
навіть думки не виникало, що вони теж можуть узяти участь у конкурсі на здобуття
«нобелівки» для вчителів. Тому мені було важливо на власному прикладі показати,
що не варто боятися «найгучніших» конкурсів і, якщо є ідеї, – сміливо брати
участь у змаганнях.
Анкети
заповнювали разом – у скайпі. Потім ділилися враженнями про те, які труднощі
виникли під час заповнення, та планами щодо майбутніх проектів.
– Запитання в анкеті були і
складні, й цікаві водночас, – каже пан Юрій. – Треба було розповісти про свою
роботу, поміркувати, чи ти рухаєшся в тому ж напрямі, що і світова освітянська
спільнота. А також: що робиш для громади, як впливаєш на розвиток учительської
спільноти? Звісно, потрібно було розповісти і про власний досвід, сформулювати
свою «філософію успіху». Я відповів: переконаний, що будь-який учень має
пережити ситуацію успіху на кожному уроці. Радію, коли читаю у щоденниках
успіхів дітей повідомлення на кшталт «Вдалося створити свій перший блог. Ура!».
«Написав реп про прикметники, ніколи не думав, що зможу це зробити!».
Одне
з найважливіших питань, на яке потрібно було відповісти кожному учаснику: який
проект ви хотіли б реалізувати на кошти, котрі отримаєте у випадку перемоги? На
це педагог відповів без вагань – прагне організувати прес-центри в сільських
школах!
Ідея
сільських прес-центрів виникла не просто так. Чотири роки тому обласна влада
Херсонщини вирішила влаштувати полігон відходів біля села Тягинка Бериславського
району Херсонської області. Саме звідти родом Юрій Гайдученко.
–
І для мене, і для жителів Тягинки це був справжній шок, – продовжує вчитель. –
Як можна влаштовувати сміттєзвалище у місці, звідки почався відлік козацтва?
Адже однією з перших згадок про козаків є
саме Тягинка, де у 1492 році степові лицарі розгромили турецьку фортецю. У 1673-му похід на фортецю Тягин здійснив отаман Іван Сірко, 1693 року полковник Семен Палій розгромив там татарський загін.
Разом з односельцями почали думати: що робити?
Дуже швидко Юрій виявив, що згадок
про Тягинку (окрім короткої довідки у Вікіпедії) майже немає. Вирішив: треба,
аби про населений пункт і його історію дізнались якомога більше людей. Передав
своїй мамі, вчительці української мови і літератури Надії Мар’янівні, ноутбук,
фотоапарат, роутер і модем. Разом (дуже швидко) створили інформаційний блог
«Тягинка News». За місяць блог наповнили, організували віртуальний музей села. До
проекту приєдналися учні місцевої школи, підприємці.
Блог миттєво став популярним – його
прочитали (і читають сьогодні) люди з десятків країн. Українці з Німеччини,
Голландії, Польщі підтримали ідею зберегти і популяризувати історичне місце.
– Навколо ідеї зорганізувалася
команда, – додає педагог. – Люди не тільки популяризували історію Тягинки, а й,
наприклад, збирали теплі речі для військових, допомагали знайти кошти на
лікування вчителеві з місцевої школи.
На активність громади відгукнувся й Інститут
археології НАН України. За чотири роки науковці провели кілька експедицій у
Бериславському районі, під час яких знайшли давні поселення, один з перших в
Україні водогонів тощо. Нині у стародавньому городищі планують улаштувати музей
під відкритим небом. А почалося все з інформаційного блогу, який організували
педагоги й учні!
–
Я зрозумів, що такі проекти потрібні не тільки в моєму селі, а і в інших населених
пунктах, – продовжує Юрій. – Маємо показати дітям, що і в найменшому селі, залучивши
небагато коштів, можна робити важливі проекти.. Тому сподіваюся виграти конкурс і масштабувати
створення шкільних прес-центрів спочатку в межах району, потім – області чи
навіть країни.
«Освіта України» також поцікавилася в
Юрія Гайдученка – що чекає учасників під час фінальних випробувань у Львові 14,
15 та 16 вересня та як він готується до цих змагань? Педагог розповів, що, як і
інші фіналісти, підготував «візитівку» – розповідь про себе, власні ідеї та
захоплення. Також розробив майстер-клас, який проведе з колегою. Мета
майстер-класу – розповісти про свої ідеї та практичні «лайфхаки» вчителям так,
аби вони самі змогли застосувати нові знання і методики.
– У мене дуже сильні суперники, яскраві,
креативні. І це – чудово, – додає пан Юрій. – Я радий, що познайомився з такими
педагогами, як учителька української мови та
літератури Олеся Браташ зі Львівщини, вчителька зарубіжної мови та літератури
Наталія Рудніцька з Кам’янця-Подільського, вчитель інформатики, української
мови та літератури Олександр Черкас із Києва. Я дізнався багато цікавого про
громадські проекти вчительки історії України, правознавства та громадянської
освіти Світлани Стельмах із Херсона, про новації з інклюзії від учителя
інформатики Олександра Жука із Запоріжжя. Надзвичайно цікавою є методика
вчителя хімії Олександра Лисича із Чернігівщини, який навчає за
допомогою ресурсних карт. І мені, й іншим цікаво
було дізнатися про досвід залучення школярів до участі в міжнародних проектах
учительки англійської мови Наталії Голоднюк із Черкащини, досвід викладання
сучасного мистецтва педагога із Закарпаття Людмили Боднарюк. Неймовірно цікава
також ідея гри-мандрівки (геокешингу) вчителя географії та правознавства Богдана
Портяного з міста Горішні Плавні на Полтавщині. Під час цієї гри учні мандрують,
визначають місцезнаходження заданих об’єктів за допомогою GPS, досліджують
території, знайомляться з флорою і фауною нової місцевості. Усі ці фахівці – справжні
зірки української педагогіки. Кожен з них гідний стати переможцем!
Немає коментарів:
Дописати коментар