Юлія БЕРСИМЕНКО: КОЖЕН ШКІЛЬНИЙ ОФІЦЕР ВПЛИНУВ НА ДОЛЮ ХОЧА Б ОДНІЄЇ ДИТИНИ

Поліція  в школах

Першого вересня 2016 року в Києві, Одесі, Львові й Івано-Франківську стартував експеримент «Шкільний офіцер поліції». За два роки до спільної ініціативи Міністерства внутрішніх справ і Міністерства освіти і науки долучилися загальноосвітні навчальні заклади Харкова, Дніпра, Кропивницького, Чернівців, Сєверодонецька, Лисичанська, Рубіжного. З наступного року шкільні офіцери можуть з’явитися у школах усіх міст України, де працює патрульна поліція. Про що говорять шкільні поліцейські з дітьми та батьками, і найголовніше – які результати дає робота правоохоронців у школі, ми запитали у старшого інспектора з особливих доручень відділу зв’язків із громадськістю Управління патрульної поліції в місті Києві Юлії БЕРСИМЕНКО.

– Я прийшла в поліцію три роки тому, бо була переконана: якщо хочеш змін – починай із себе. Прагнула змін у правоохоронній системі, мріяла, щоб не було корупції, щоб поліцейський був другом і захисником. До реформи патрульної поліції загальне ставлення до міліції було негативним, і я хотіла це змінити, – розповідає Юлія Берсименко.

– Програма «Шкільний офіцер поліції» стартувала два роки тому. Коли ви до неї долучилися?

– Долучилася також однією з перших. Коли нам запропонували пройти спеціальний тренінг, одразу погодилася.
Спочатку в кожного офіцера було п’ять шкіл у районі, ми проводили заняття в денні зміни. Але практика показала, що це складно, адже командир роти (району) на цей час «втрачав» екіпаж. Інколи, коли ми починали заняття, надходив виклик виїхати на місце події. Аби шкільні офіцери могли зосередитися на роботі з навчальними закладами та на інших проектах, пов’язаних з розвитком і безпекою громади, вирішили створити відділ зв’язків із громадськістю в Управлінні патрульної поліції в місті Києві. Спершу туди відібрали десять найактивніших шкільних офіцерів, і в кожного з них було вже не п’ять шкіл, а близько 20. (У мене – 23 школи в Оболонському районі). Нині у столиці з навчальними закладами взаємодіють 16 шкільних офіцерів поліції, які закріплені за 255 навчальними закладами. Майже всі директори сприйняли новацію позитивно. Працюємо за чітким планом, кількість занять залежить від ситуації у школі й розкладу, який формує поліцейський разом з викладачами.

– Ви казали, що вас спеціально готували до роботи у школі.

– Першим ми відвідали чотириденний тренінг, який пройшов за підтримки компанії «Агрітім Канада Консалтинг» і ГО «Ла Страда-Україна», – відпрацьовували навички спілкування з дітьми, батьками та вчителями. Нас навчали «бачити» проблеми дитини (наприклад, щодо насильства в сім’ї або цькування у школі тощо) та діяти у різних ситуаціях. А ще – відповідати на різні каверзні запитання. Звісно, тренінг був не один. Ми навчалися координувати роботу з різними підрозділами, соціальними службами та громадськими організаціями у сфері захисту дітей, у випадках різних форм насильства. Тренінги з підвищення кваліфікації шкільних офіцерів проводяться за підтримки компанії «Агрітім Канада Консалтинг», Всеукраїнського громадського центру «Волонтер», Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ та ГО «Ла Страда-Україна».
До речі, дуже допомагає у роботі посібник «Програма «Школа і поліція», підготовка та видання якого здійснені за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади та компанією «Агрітім Канада Консталтинг» у рамках проекту «Реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні». Публікацію розроблено у партнерстві з ЮНІСЕФ, ГО «Ла Страда-Україна», Всеукраїнським громадським центром «Волонтер» та ОБСЄ. Це методичні рекомендації щодо проведення просвітницько-профілактичних занять з учнями 1–11 класів. Посібник схвалено для використання Міністерством освіти і науки та Національною поліцією України.

– Які каверзні запитання ставлять діти? І які ситуації для вас найскладніші?

– Можуть запитати: «Чому поліція не приїжджає на виклики?», «Чому поліція нічого не робить?». Але найскладніше – з батьками. Без них вплинути на дитину дуже складно. Навіть спілкуватися (індивідуально, у проблемній ситуації) зі школярем без присутності батьків ми не маємо права. Коли дитина порушує права інших дітей, неодноразово вчиняє дрібні правопорушення, ми запрошуємо батьків на розмову. На жаль, дуже часто вони сприймають такі запрошення агресивно.
Також проводимо тренінги для батьків. Громадська організація Traffic Challenge розробила тренінг щодо безпеки на дорозі, й на основі цих методичних матеріалів ми проводимо заняття з батьками. З вересня я планую більше працювати саме з батьками та запропонувати впроваджувати у навчальних закладах принципи медіації.

– Ви пам’ятаєте свій перший урок у школі? Який це був клас?

– Це була молодша школа. Із цими дітьми працювати завжди приємно. Дуже добре пам’ятаю свій перший урок, то була тема «10 головних правил безпеки для дітей». І для учнів, і для вчителів було дуже незвично, що людина у формі прийшла до класу і проводить заняття. Коли я зайшла, діти були дуже серйозними. Запитували: «А ви точно справжній поліцейський?»…

– Заняття відбуваються у формі розповіді-лекції?

– Ні. Завжди проводжу заняття в інтерактивній формі, спілкуюся, ставлю запитання. На кожному уроці ми розігруємо сценки. Наприклад, коли незнайомий чоловік бере дитину за руку чи намагається повести за собою, діти просто кричать, а перехожі думають, що це родинний конфлікт. Ми розігруємо сценку, що робити в цій ситуації, і діти запам’ятовують, що кричати потрібно: «Це не мій тато! Допоможіть!».
Також говоримо з дітьми про небезпечні речі, які можна знайти на вулиці. Показую картинки – іграшки, наплічник, шприц – і запитую, що з цього можна підняти на дорозі. Кажуть: іграшкового ведмедика. Пояснюю, що нічого «загубленого» брати до рук не можна. У будь-якій із цих речей може бути вибухівка, отрута тощо. Якщо ж діти знаходять вибухонебезпечний предмет (наприклад, гранату), то потрібно відійти на безпечну відстань і викликати поліцію. Я виходжу за двері, вони мені телефонують і викликають поліцію. Це потрібно робити правильно, треба назвати своє ім’я, вік, місцезнаходження і пояснити причину виклику.

– Як реагують на прихід офіцера поліції у старших класах? Які теми актуальні у старших класах?

– Як правило, реагують позитивно (хоча проблемні діти, буває, ведуть себе не дуже чемно, аби справити враження на однолітків).
Одна з найпоширеніших тем – «Протидія булінгу в дитячому середовищі». У кожному (!) класі є ситуації булінгу (інколи – дуже серйозні). До речі, часто булінг починають батьки, які ворогують між собою, і це «передається» дитячому колективу. Така ситуація була в одній зі шкіл Києва. Адміністрація звернулася по допомогу до шкільного офіцера, попросила попрацювати в цьому класі. Почали говорити з дітьми, і з’ясувалося, що вони цькують одне одного, викладають в інтернеті особисту інформацію тощо. Скликали батьківські збори, і я була шокована поведінкою батьків. Вони кричали одне на одного й ледь не билися. Тому почали працювати з батьками, розмовляти в класі й наодинці. Дітям пояснили, чим булінг може закінчитися для дитини, яку цькують, і якою є відповідальність за насильство. І що не можна мовчки спостерігати за такими ситуаціями, потрібно звертатися до соціального педагога, шкільного офіцера чи зателефонувати на Національну дитячу гарячу лінію за номером 116–111.

– Як мають діяти батьки, якщо їхня дитина є жертвою цькування?

– Головне – щоб вони побачили, що дитину цькують, були уважними до її психологічного стану. Якщо це психологічне цькування, вони можуть поспілкуватися з учителем, шкільним психологом, з батьками кривдників, викликати шкільного офіцера. Поліцейські також спілкуються із класом (без присутності дитини) та з батьками учнів, які чинять насильство.
Якщо попередження не допомагають, ми складаємо протокол за статтею 184 Кодексу України про адміністративні порушення про неналежне виконання батьками своїх обов’язків. Після цього батьки дитини-кривдника йдуть до суду і сплачують штраф. У моїй практиці за два роки було не менше двох десятків таких випадків. Зазвичай після цього ситуація змінювалася.
До речі, ми провели анонімне анкетування серед директорів та їхніх заступників, запитали, чи змінюється ситуація у школі, в якій працює шкільний офіцер. 98 відсотків відповіли, що ситуації, які потребували втручання поліції, вирішилися. Ми пишаємося цим результатом.
Під час хвилі «синіх китів» шкільні офіцери виявили близько 100 дітей, яких втягнули у цей рух. Багато учнів мені теефонували і говорили: «Я хочу вийти з групи, а мені погрожують. Що робити?». Я пояснювала, що потрібно одразу видалятися з групи, і передавала дані кіберполіції.
Одна з тем зустрічей – «Безпечний інтернет для користувачів підліткового віку». Пояснюю, що не можна викладати особисту інформацію, відверті фотографії тощо. Ці знімки можуть поширити і влаштувати кібербулінг. Не потрібно викладати фото з відпочинку, вказувати геолокацію і писати, що ви там усією родиною. Квартирні злодії можуть моніторити соціальні мережі, й така інформація здатна призвести до неприємних наслідків.
…Завжди намагаюся подружитися з дітьми. Це потрібно, щоб їх захистити. Після уроку учні завжди підходять, запитують, роблять «селфі з копом». Кажу: якщо потрапили у кризову ситуацію і потрібна моя по¬рада або допомога, можете телефонувати.

– Куди звернутися директору школи, щоб навчальний заклад включили до експерименту? І що для цього потрібно?

– Треба звернутися до обласного чи міського департаменту освіти або написати листа до Департаменту патрульної поліції.

– Чому Ви вирішили працювати у проекті «Шкільний офіцер поліції?». Чому це для вас важливо?

– Усе дуже просто. По-перше, для мене важливо, щоб із дітьми все було добре. По-друге, я хочу полегшити роботу поліцейським у майбутньому та ситуацію в суспільстві загалом. Щоб якомога менше дітей ставали правопорушниками, щоб виникало менше аварійних ситуацій на дорозі. Працювати над цим потрібно з наймолодшого віку. Впевнена, що кожен шкільний офіцер поліції уже вплинув на долю хоча б однієї дитини.

Спілкувалася Світлана ГАЛАТА
"Освіта України" №29, 2018 рік.