ДОСИТЬ ЛЯКАТИ ДИРЕКТОРОМ!

Медіація – ненасильницький метод розв’язання конфліктів – уже декілька років активно впроваджується в українських школах.

Чи згодні ви спокійно слухати один одного і не перебивати? Чи згодні докласти всіх зусиль, аби розв’язати конфлікт?» – запитує в однолітків учениця-медіатор. Після ствердних відповідей починається процес медіації. Хлопець Дмитро і дівчина Анна по черзі розповідають, чому влаштували сварку в їдальні і чому ворогують. Під час обговорення з’ясовується, що їх обох увели в оману шкільними плітками. Кажуть, якби ситуація повторилась, кожен з них одразу б підійшов до іншого і «без зіпсованого телефону» запитав: «Що сталося?». Школярі підписують угоду сторін і тиснуть один одному руки. Конфлікт вичерпано.

Цю та інші реальні ситуації, які неодноразово траплялися в навчальних закладах, діти демонстрували під час Міжрегіонального форуму практик шкільної медіації «Життя без конфліктів», який проходив у Києві. Форум організували учасники проекту «Розвиток шкільних служб порозуміння в рамках Мережі правового розвитку». До столиці приїхали понад 160 учасників, серед яких і представники п’яти команд, котрі вийшли в фінал конкурсу «Краща служба порозуміння 2018».
Медіація – ненасильницький метод розв’язання конфліктів – уже декілька років активно впроваджується в українських школах. Одна з організацій, що популяризує цей метод, – громадська спілка «Мережа правового розвитку». Завдяки спільній роботі членів спілки, школярів, психологів, керівництва навчальних закладів у 2017/2018 навчальному році у 22 навчальних закладах Херсонської, Харківської, Вінницької та Волинської областей запрацювали шкільні служби порозуміння (разом зі службами­-першопрохідцями їх близько чотирьох десятків).

КАРАЛЬНИЙ ПІДХІД НЕ В ТРЕНДІ

Для чого потрібні шкільні служби порозуміння (ШСП), що саме вони роблять та як їх організувати, розповідають учасники проекту.

– Шкільна служба порозуміння – це команда підготовлених учнів­медіаторів, які допомагають ровесникам розв’язувати конфлікти у мирний спосіб, – пояснює керівник проекту Елла Петренко. – Вони використовують відновні практики, такі як «Коло цінностей», «Медіація ровесників» тощо. Ці діти разом із координаторами (педагогами чи психологами) працюють над тим, щоб налагодити в навчальному закладі безпечне середовище.

Елла Петренко розповідає: нові форми роботи потрібні, оскільки традиційні (зокрема, дисциплінарні) способи розв’язання конфліктів далеко не завжди дають очікувані результати. Шкільні ж служби порозуміння уже мають перші позитивні приклади. За відгуками батьків та адміністрації шкіл, в учнівських колективах знижується рівень агресії, молодь вчиться врегульовувати конфлікти самостійно. Медіаторами в навчальних закладах стали 250 учнів і педагогів (після спеціального чотириденного навчання). Медіацію в школах допомагають запроваджувати 42 тренери­-фасилітатори, яких підготували фахівці з Інституту миру та порозуміння.
Техніка медіації, за словами тренера­-фасилітатора ГО «Інститут миру і порозуміння» Єлизавети Коваль, будується на чотирьох основних принципах – добровільності (розумінні, що медіатор не є суддею чи прокурором, а лише допомагає в спілкуванні), конфіденційності (без згоди обох сторін розголошувати результати розмови не можна), нейтральності медіатора та розподілі відповідальності (медіатор несе відповідальність за процедуру, а учасники – за розв’язання конфлікту).

– Медіація вчить нас усвідомлювати емоції, працювати з ними, йти на контакт з іншими людьми, – додає пані Єлизавета. – Від звичного «карального» підходу ця техніка відрізняється тим, що дбає про потреби усіх учасників конфлікту.

Іншими словами, замість відповіді на запитання: «Хто винен?» практика медіації пропонує відповісти на запитання: «Що можна зробити, аби виправити те, що сталося, і запобігти новим конфліктам?».

«ГРІЗНІ ФРАЗИ» ЗАСТАРІЛИ

Для того щоб шкільна служба порозуміння почала роботу, в навчальному закладі має бути людина, яка володіючи технікою медіації, координуватиме процес (зазвичай це шкільний психолог). До речі, за словами регіонального координатора проекту в Хмільницькому районі Вінницької області ­Тетяни Шевчук, відповідно до плану розвитку психологічної служби системи освіти фахівці мають запроваджувати відновні практики медіації в навчальному закладі. Тому знання, які набуваються в рамках проекту, важливі і для роботи, і для професійного розвитку.
Обов’язковою умовою для створення шкільної служби порозуміння є відбір дітей, які хочуть стати медіаторами. А перед цим потрібно розповісти школярам про медіацію. Охочі заповнюють анкети, проходять спеціальний тренінг, складають тести і отримують сертифікати. І лише коли команда готова до роботи, керівник навчального закладу підписує наказ про створення служби порозуміння.

– Коли ми починали створювати такі служби, психологи дуже хвилювалися, – розповідає Тетяна Шевчук. – І це зрозуміло, адже успіх проекту залежить від злагодженої роботи усієї команди. Вреш­ті вирішили спробувати, і все вийшло. Нині шкільні координатори кажуть, що відчувають підтримку учнів, які стають більш самостійними і вже проводять тренінги з ровесниками.

У навчальних закладах, у яких створено ШСП, не почуєш грізних фраз: «Йди до директора!», «Приходь з батьками!» тощо. Якщо стається «надзвичайна подія» (наприклад, бійка), то замість архаїч­ної практики «лякати директором» педагоги пропонують звернутися до шкільної служби порозуміння. Медіатори проводять зустріч, учасники конфлікту обговорюють проб­лему, міркують, як її можна розв’язати мирним шляхом і як би вони діяли, якщо б ситуація повторилася.

З БАТЬКАМИ НА РІВНИХ

У навчальних закладах змінюється і формат проведення батьківських зборів.

– Для багатьох батьківські збори досі асоціюються з неприємностями, – каже Тетяна Шевчук. – Батьки очікують, що їм розкажуть про оцінки та поведінку дітей, і готуються до «розбору польотів». У наших закладах усе інакше. Діти (7 – 8 класи) провели збори у форматі «Коло цінностей». (Методика «Коло» дає можливість висловитися усім, але не допускає хаосу. Під час обговорення проблеми учасники однаковою мірою несуть відповідальність за ухвалення рішень та пошук шляхів примирення. – Авт.). У загальне коло сіли і учні, і батьки, говорили, що для них важливо, чого вони прагнуть. Після зборів діти визнали і пораділи, що батьки їх нарешті почули.

Окрім «Кола цінностей» медіатори у Хмільницькому районі застосовують й інші форми занять. Наприклад, учні із села Широка Гребля Ірина Мазур та Юлія Куліш провели заняття з учнями початкових класів на тему «Колір настрою» із використанням арт­-терапії. В старших класах особливо популярними є кола «Свобода слова» та «Стосунки без конфліктів».
Нині у Хмільницькому районі діє сім шкільних служб порозуміння, а до кінця 2018 року планується старт ще трьох.
Переваги нового методу розв’язання конфліктів оцінили й у восьми навчальних закладах Скадовського району, що на Херсонщині. Застосування програм примирення серед школярів, за словами регіонального координатора проекту, тренера­-фасилітатора Наталії Зикової, є одним із дієвих способів установлення безпечного, комфортного середовища у навчальному закладі. Учителі шкіл, у яких функціонують ШСП, наголошують, що діти стали більш відкритими, доброзичливими, більше довіряють один одному. Знизився рівень агресії та конфлікт­ності на уроках.

– Функціонування шкільних служб порозуміння виявилося настільки ефективним, що до їх розвитку долучаються і органи місцевого самоврядування, – розповідає пані Наталія. – У Новомиколаївці, наприклад, активісти громади допомогли оформити кабінет ШСП «Довіра».

Сьогодні учасники проекту, тренери-­фасилітатори й учні­медіатори з п’яти регіонів краї­ни кажуть, що з радістю поділяться знаннями і досвідом. Шкільні психологи Скадовського району, наприклад, проводять тренінги для вчителів перших класів, які працюватимуть у Новій українській школі. А учні-­медіатори пояснюють керівникам навчальних закладів, що розв’язувати конфлікти та запобігати булінгу в учнівському колективі найефективніше за допомогою самих школярів.

Світлана ГАЛАТА
"Освіта України" №26-27 , 2018