Школи Донбасу: руїни і надії

Від учителя навіть найвіддаленішої школи залежить,  які «правильні книжки» ми читаємо в дитинстві, і  який вибір робимо у дорослому житті.

Слов’янськ: школа після обстрілу

Директора школи села Семенівка Сергія Борисенка ми «перехопили» біля траншей на шкільному подвір’ї. Ще вчора тут були окопи і бліндажі сепаратистів, нині – суцільний будівельний майданчик. Сергій Віленович розповідає про пекло, яке тривало у школі майже два місяці.

У вогонь – томи Пушкіна і Шевченка

Семенівка межує зі Слов’янськом. У травні будівлю школи захопили терористи – облаштували вогневі точки, класи перетворили на казарми. Грілися біля багать: у них летіли томики Пушкіна, Шевченка, та й узагалі – вся українська та світова література зі шкільної бібліотеки. Коли закінчилися книжки, почали палити парти.

Навколо будівлі – вирви від снарядів, під вікном директора – «хвіст» від мінометної міни. Чотири з них влучили у шкільний дах – на ньому не лишилося жодного метра покрівлі, не посіченої осколками. З майже ста вікон уціліли чотири. Утім директор вважає, що могло бути й гірше: більшість снарядів влучили все-таки не у школу, а в нову котельню.

– Мені на роботу зателефонували, щоб дитину з уроків забрала, бо до школи увірвалися озброєні люди, – розповідає мама одного з першачків (прізвище просить не називати). – Діти дуже злякалися: до школи підійшли танки, «ополченці» кричали, щоб усі забиралися, і стріляли в повітря.

– Майже всі люди втекли із села, – додає Сергій Борисенко. – А нині повертаються, навіть із Росії.

За два місяці «господарювання» активістів так званої «Донецької незалежної республіки» село перетворилося на пустку. Із 73 учнів школи на початку липня тут лишалося троє. Та й ті разом із батьками цілодобово ховалися у підвалах. Навчальний рік у травні закінчували дистанційно.

– На жаль, лише сім учнів школи мають удома комп’ютери і тільки двоє – доступ до інтернету, – пояснює Сергій Віленович. – Тому завдання наші вчителі носили учням додому і там же перевіряли домашні роботи.

Сьогодні дітлашня зграйками гуртується біля школи. Ще б пак – саме тут нині найцікавіше місце в селі. Ось екскаватор загортає військові траншеї, а волонтери з різних областей України та місцеві добровольці прибирають подвір’я від сміття, зокрема, й від гільз, патронів. На місці окопів з’являються газони, де були бліндажі, –  облаштовують стадіон. Хлопцям не терпиться: давно не ганяли м’яча, а за околиці батьки не пускають – там ще можуть бути міни.

Робота в режимі онлайн

– Нині на відбудові школи працюють 53 людини, – розповідає Сергій Віленович. – Це й волонтери, і бригади, яких найняв Ощадбанк.

Саме Ощадбанк надав кошти для будівництва школи. Це рішення визначив випадок: під час візиту урядової делегації до Слов’янська гостей оточила юрба людей. Усі цікавились – коли будуть вода, світло й пенсії. І лише один чоловік тихо запитав: а що буде зі школою? Голова правління Ощадбанку Андрій Пишний ухвалив рішення продати службову машину Lexus і відбудувати школу. 

Наступного ж дня до Семенівки прибули фахівці, склали кошторис відновлення навчального закладу. Попередньо це – майже півтора мільйони гривень. Зокрема це вартість робіт і будматеріалів для заміни понад 100 склопакетів, 25 дверей, даху, електропроводки, оздоблення й фарбування внутрішніх і зовнішніх стін, модернізації опалення, благоустрою прилеглої території з облаштуванням дитячо-спортивного майданчика тощо.

Робота триває без вихідних. Уже відновили майже всю покрівлю, тепер працюють зі стінами і замінюють вікна. Спостерігати за тим, як щогодини змінюється школа, можна за допомогою шести відеокамер, встановлених у навчальному закладі.

У мережі Фейсбук створена спеціальна група «Слов'янськ. Відбудуємо школу в Семенівці», де волонтери координують роботу. Усі поспішають: до першого вересня залишилося зовсім небагато часу. Чи не найбільше мороки – із книжками і комп’ютерами.

Комп’ютери шукали… військові

У першу ж ніч після того, як терористів «вибили» із села українські військові, до школи навідалися мародери.

– Я прийшов уранці, – розповідає Сергій Борисенко. – Вікна  вибиті, у приміщенні літають горобці. І – жодного комп’ютера, хоча напередодні вони були!

Директор звернувся до українських військових, ті  викликали міліціонерів Чернігівського зведеного загону, які служать у зоні АТО. Буквально за годину встановили особи злодіїв, розшукали у різних схованках комп’ютерну техніку і повернули її навчальному закладу.

– Мародери виявилися місцевими мешканцями, – говорить директор школи. – Від імені сельчан та учнів школи я подякував начальнику Управління МВС України у Чернігівській області,  генерал-майору Олегові Демченку.

Звісно, кількох віднайдених комп’ютерів для повноцінної роботи замало. Тому керівництво банку ухвалило рішення влаштувати у закладі новий комп'ютерний клас. І сучасна та красива школа стане символом відродження Слов’янська.

Подаруй книжку дітям Слов’янська!

Окрім відбудови приміщення, потрібно знайти й підручники, і художню літературу. Директор мріє, аби бібліотека також була сучасною і діти мали можливість читати кращі твори української і світової літератури. Книгозбірня, яку знищили сепаратисти, востаннє поповнювалася років 10–15 тому, майже вся література була made in USSR. Тому в соцмережах уже кинули клич: подаруй українську книжку дітям Слов’янська! Видавництво «Фоліо», наприклад, подарує 100 книжок із серії «Шкільна бібліотека». Ощадбанк має намір закупити для шкільної книгозбірні всі потрібні видання для позакласного читання.

Запис до першого класу

У Семенівці нині – взаємодопомога. Місцеві мешканці працюють на відбудові школи і з вдячністю забирають старі матеріали (рами, залишки перекриття, биту цеглу), які можна використати для ремонту осель. Для багатьох вирішальним аргументом у дилемі «поїхати чи залишитись» є саме допомога школі. Заклад з українською мовою навчання після відновлення і модернізації обіцяє стати одним із кращих у місті. Тому родини вирішують залишатися.

Відділ освіти Слов’янської міськради вирішив тимчасово розмістити тут і дитячий садочок, розбомблений до фундаменту. Також сюди їздитиме автобус для підвезення дітей з інших районів міста й сусідньої Миколаївки, де школи або повністю знищені, або потребують тривалого часу на відбудову. Директор не заперечує – місця у будівлі  вистачить.

Нині сюди щодня приходять батьки – записувати дітей до  першого класу.

Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"

серпень 2014