Сергій ЛІФИЦЬ: КРУТИЙ ТОЙ, ХТО РОЗУМНИЙ

Школярі з  України традиційно привозять  з Міжнародної математичної олімпіади «золото», «срібло» та «бронзу».  Багатьох   «чемпіонів» із цього предмета  підготував до змагань заслужений учитель Сергій Ліфиць. Учні й колеги  називають його шанобливо: «Геній математики».

Сергій Олександрович розповідає «Освіті України» про те, що математика – це поезія в цифрах, про захоп­ливі літні подорожі учнів на байдарках і, найважливіше, – як йому вдається допомагати учням ставати найкращими юними математиками планети.



– Спеціалізована фізико­-математична школа №27 працює в Харкові з 1963 року, – розповідає вчитель. Її випускники – видатні вчені, професори та доктори наук, які працюють у найкращих університетах України та світу. Випускник школи Володимир Дрінфельд – лауреат премії Філдса (у галузі математики вона прирівнюється до Нобелівської). На міжнародних конкурсах і змаганнях наші учні – завжди серед найкращих.

– Як знаходите потенційних геніїв? 

– Діти приходять навчатися у 5 клас. Цього року, наприклад, я й Анастасія Лисакевич (переможниця чемпіонату світу з математики у 2009 році. – Авт.) набираємо два класи. Спочатку планували один, але талановитих дітей прийшло стільки, що вирішили: п’ятих класів буде два. Система тестів побудована таким чином, що вступають саме талановиті – ті, для кого математика – цікава й захоплива наука. Та й приходять вони не просто так. Ми проводимо змагання, конкурси, зустрічі з четвертокласниками з різних шкіл Харкова. Можна сказати, що з учнями мого нового класу я познайомився ще у вересні минулого року. До відбору «своїх» учнів ставлюся серйозно. Мені цікаво працювати з дітьми, які чекають мого уроку. 
Окрім шкільних занять, наші школярі відвідують спеціальні гуртки – і в ліцеї, і в Малому університеті при Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна. Це дві, чотири, а потім і шість додаткових годин на тиждень. 

– І все-таки – як розпізнаєте в дитині «математичну іскру», як визначаєте, що вона захоче займатися цією наукою майже весь вільний час? 

– Прямо і запитую (сміється. – Авт.). Мовляв: коли поїдемо в літній табір з наметами – задачі розв’язуватимеш? Ті, кому ця наука цікава, відповідають: «Так, із радістю».

– Розповідають, що Ваші учні навіть під час походів на байдарках із захопленням вирішують надскладні математичні завдання…

– Я вже багато років проводжу відпустку разом зі своїми вихованцями – ходимо у похід на байдарках, відпочиваємо у літньому таборі на березі Печенізького водосховища. Це наша неофіційна літня математична школа. Не раз бачив там фантастичні картини: у лісі на поваленому дереві сидять підлітки і з запалом обговорюють… математичні задачі. Коли діти перестають обговорювати ігри на гаджетах і сперечаються, в кого рішення завдання є цікавішим, можна вважати, що педагогу все вдалося. 

– Ваших розумників не дражнять «ботаніками»? 

– Виховую у них думку, що бути розумним – надзвичайно круто. До того ж і крім математики школярам є чим похвалитися – наприклад, умінням ходити на байдарках, варити юшку на вогнищі, жити в наметовому таборі. Якщо хтось зі сторонніх хоча б заїкнеться щодо «ботаніка», моїм учням є що відповісти. 
Ми намагаємося виховувати дітей так, аби соціальний статус (популярність у колективі) школяра залежав від його успіхів на уроках і олімпіадах. Не важливо, на якій машині тебе привезли до школи, важливо – яких результатів ти досяг сам. Якщо ти розумний – ти крутий! 

До речі, про останні перемоги української збірної на "чемпіонаті світу з математики" було багато повідомлень у новинах. Дуже багато людей висловили нам підтримку і подяку. Правильно, коли в суспільстві на перших шпальтах газет – не політичні скандали, а розповідь про школярів, які завтра­післязавтра визначатимуть математичне майбутнє країни. 

– Яким воно може бути, це майбутнє? І в яких галузях життя без математики – ніяк? 

– Математика потрібна скрізь. Без цієї науки нічого не буде: ні міст не побудуєш, ні артилерійський розрахунок при стрільбі у ворога не зробиш. Це база для логічного мислення. Той, хто має хорошу математичну підготовку, досягне успіхів у будь-якій галузі. Великий суспільний резонанс – це ще й чудова реклама математики. До речі, мої випускники майже всі обирають навчання в університетах України.

– Ви отримали орден. За що? 

– Орден «За заслуги» отримав у 2009 році, коли моя учениця Настя Лисакевич перемог­ла на міжнародній олімпіаді в Німеччині. Нині вона працює у нашому ліцеї.

– Переможець «чемпіонату світу» з математики працює звичайним учителем? 
– Так, вона ще під час навчання у школі вирішила, що буде педагогом. Її внесок у перемогу української команди – колосальний. Анастасія Лисакевич могла б продовжити навчання і роботу в будь-якому університеті світу, але вирішила працювати у школі. Звісно, потрібні державні програми, щоб мотивувати таких учителів. 
Я переконаний: діти досягнуть успіху лише тоді, коли їх навчає хороший педагог. А ще – потрібен досвідчений керівник гуртка. Найкраще було б, якби ці гуртки вели колишні «олімпіадники» (тобто учасники міжнародних змагань). Наших переможців, наприклад, готувала Анастасія Лисакевич, переможців з київського ліцею «Лідер» (його вихованці також із нагородами) – двократний переможець міжнародних олімпіад Олександр Руденко. Інша справа, що за нашим законодавством студенти (навіть якщо вони перемогли в міжнародних змаганнях) без диплома бакалавра не мають права вести гуртки. Цю норму потрібно змінювати.

– Які книжки читаєте і радите дітям? 

– Читаю багато і художньої, і наукової літератури. Учням раджу читати якнайбільше. Зокрема, книжку Льва Генденштейна «Аліса в країні математики».

– За роки роботи Ви підготували не один десяток переможців міжнародних змагань. У Вас є особливий творчий метод чи секрет?

– Ніякого секрету немає. Я вимагаю від школярів багато, але не надмірно. Інша справа, що мої вимоги вищі, ніж у вчителів в інших школах. Але й результати навчання – також вищі!
До речі, нині чутно багато думок, що життя школярів варто полегшувати, мовляв, бідні діти перевантажені. Звичайно, програми мають бути збалансованими, але учні повинні трудитися. Без праці й наполегливості хорошого результату не досягнеш. На міжнародній олімпіаді, наприклад, багато призових місць посіли команди з Південно­-Східної Азії. У команді Америки та Австралії багато дітей – китайського походження. Ці учні звикли наполегливо працювати, адже в країнах Азії освіта – це соціальний ліфт. Тому я не вірю в жодну теорію, що обіцяє розквіт знань без самостійної роботи і домашніх завдань. 
До речі, не можу не торк­нутися і ще однієї важливої теми – ЗНО з математики. Зов­нішнє оцінювання – надзвичайно потрібне. Але завдання для оцінювання рівня знань з математики треба будувати зовсім інакше. У математиці найважливіше – вміння доводити, вибудовувати систему доказів. Простих тестів (на які починають орієнтуватися у старших класах школи під час підготовки до ЗНО) абсолютно недостатньо. Цього року був зроблений крок у правильному напрямі: ЗНО з математики проходило на двох рівнях – базовому (надто простому) й поглибленому. Але багато солідних вишів не ризикнули вимагати сертифікати ЗНО з поглибленою математикою – боялися недобору. Тобто стимул поглиблено вивчати цей предмет у школі слабшає. Навіщо витрачати колосальні зусилля на додаткову роботу, якщо достатньо підготуватися до простенького тесту?...

– Інколи вчителів математики називають «тренерами з математики». Як правильно? 

– Тренери готують суто до олімпіад. Але олімпіади – лише «надбудова» над шкільною освітою. Тому ми, передусім учителі, педагоги, повинні «прищепити» цікавість до цієї науки. У моєму дев’ятому класі – 18 призерів обласної олімпіади з математики. Не всі ці учні займаються поза уроками. Але атмосфера у класі – надзвичайна. Коли кажуть, що на заміну, позапланово їм ставлять уроки математики, вони підстрибують і кричать «ура!». У такі хвилини розумієш, для чого працюєш.

Спілкувалася Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"

№ 35 від 31 серпня 2015 року.

Друзі! Якщо ви також знаєте, як провести урок так, щоб учні вважали математику "поезією в цифрах", маєте власні авторські розробки чи знаєте таких людей - поділіться цим досвідом з освітянами усієї країни.  Надіслати свої думки і коментарі можна на редакційну пошту газети "Освіта України" osvita@pedpresa.com.ua. Або написати в групі Хочеш змін? Дій! чи напряму автору текста Світлана Галата.

Не забувайте вказати  контактний телефон :)