МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: УРОКИ ДЛЯ ДІТЕЙ ДОНБАСУ

Днями виповнилося два роки, як директором Національного музею історії України призначено Тетяну Сосновську. За цей час музей перетворився з малолюдного простору на місце, де читають лекції історики та філософи, куди школярі приходить класами, а кияни – родинами.

…Йду до музею, щоб дізнатися про нову ініціативу «Історія без меж», яку започаткували для дітей сходу співробітники музею разом із громадськими активістами. І одразу переконуюся: «шкільних» (та й просто дитячих) програм у музеї дуже багато. Співробітники музею Світлана Яценко та Наталія Іванченко розказують, що саме зараз вирішується – хто читатиме лекції в новому проекті «Історія без меж». Вони радіють, що у школах на сході є величезний запит на правильні, не викривлені російською пропагандою знання з історії України. Особливо великий інтерес – до розповідей про персоналії: Івана Мазепу, Степана Бандеру, сотників Української повстанської армії, отаманів Холодного Яру та інших.

– Зустрічі проходитимуть у такому форматі: 15–20 хвилин – лекція, потім запитання і дискусія щодо теми, – розповідає Наталія Іванченко. – Це будуть живі розмови, зокрема, про «страшних бандерівців». Читатиме лекції і відомий історик Олександр Іщук, автор книжки «УПА на сході України», про героїв якої буде цікаво дізнатися і вчителям, і дітям. Для жителів сходу України таке спілкування дуже важливе, бо допомагає розвіяти міфи російської пропаганди.

Особиста справа з НКВС – на уроці історії

Ще один цікавий проект, який стане у пригоді педагогам, – «Конспект для вчителя історії». Для тих учителів Київщини, які хочуть удосконалити свої знання чи побудувати урок на основі нової інформації, фахівці НМІУ пропонують зустрічі в музеї. Перша така подія вже відбулася в Музеї Української революції 1917–1921 років.

– Ми підготували для вчителів методичку, в якій вказали дати, на які варто звернути увагу, – розповідає Тетяна Сосновська. – Але найважливіше, що вчителі дізнається інформацію з нових джерел та можуть ставити запитання лектору. Наприклад, про білі плями української історії. Ще плануємо 4 чи 5 зустрічей із цієї теми. Запрошуємо всіх учителів Києва, приходьте!

Такі самі зустрічі заплановано провести і до 80-річчя початку великого терору. Розповісти дітям про винищення української інтелігенції історики пропонують за допомогою копій архівних справ НКВС. Школяр зможе відкрити особисту справу вчителя, науковця, священика і переконатися, кого в СРСР називали «ворогами народу».

Скласти «пазл» країни

Усім школярам, які приходять до музею, тут пропонують карту України, надруковану на аркуші А4. У найцікавіших місцях екскурсоводи кажуть: це було у такому-то столітті, в такій-то області, зробіть відмітку на картах. І діти відмічають – де знайшли перші поселення, де відбулися важливі події в історії країни. Потім несуть додому і розповідають про свої відкриття батькам.

– За допомогою такої карти діти усвідомлюють, якою багатою є історія кожного куточку України, – додає Тетяна Сосновська. – Також у теплі місяці біля музею розкладаємо величезні пазли, з яких можна скласти карту України. Діти ходять по цій карті, фотографуються. Їм дуже подобається.

Усе частіше кияни замовляють у НМІУ комплексну програму «День народження в музеї». Дитина запрошує друзів, і разом вони можуть здійснити, наприклад, мандрівку часом. Одна з програм має назву «Від волокна до полотна». Діти дивляться ткацькі верстати, веретена скіфської цариці, відгадують загадки, а потім роблять відбитки тканини на солоному тісті чи тчуть маленькі синьо-жовті прапорці на верстаті. До речі, нещодавно таку програму замовила родина з Донецька, яка переїхала до Києва після окупації. Дівчинка власноруч виготовила синьо-жовтий прапорець на верстаті й гордо прикріпила його до портфелика… Під час інших екскурсій діти у козацькому залі малюють булаву, а потім біжать до майданівського намету і мають правильно відповісти на привітання «Слава Україні!».

Індивідуальні маршрути розроблені і для родин. Можна замовити, наприклад, екскурсію «Хто і коли захищав нашу землю». Спочатку родині розкажуть про обладунки, стрілецьку зброю та прапори різних епох, а потім запропонують зіграти у гру «Полководцю, збери воїнство». Завдання: зібрати комплект (обладунок, бойова машина, захисна споруда, пам’ятка культури). За словами співробітника музею Ярослави Музиченко, нещодавно на таку екскурсію прийшла звичайна родина киян, які не є фахівцями з історії.

– Під час гри батько витяг карточку «Роман Шухевич» і спочатку сприйняв цю тему дуже «підозріло», – з усмішкою згадує Ярослава. – Але нікуди не дінешся, треба грати. І чоловік зі здивуванням дізнався, що той був архітектором (за фахом) і віртуозним музикантом. Так руйнуються стереотипи сприйняття історичної особистості.

Також у музеї ось-ось розпочнеться проект «Уся Україна тут!». До музею планують запросити митців, науковців, письменників, громадських активістів, які зробили значний внесок у розвиток сучасної України.

Одним з перших з лекцією про розквіт Донецької опери виступить художній керівник Донбас-Опери, людина-легенда Василь Василенко. Обласний театр він перетворив на всесвітньовідому (і українськомовну!) Донбас-Оперу. Коли почалася окупація міста, сепаратисти обіцяли Василенку «золоті гори», аби він залишився у місті. Але митець із великими труднощами, прориваючись через одинадцять блокпостів, виїхав до Києва.

Єдиною перешкодою для проведення таких зустрічей є відсутність великого залу, який міг би вмістити понад 100 людей. Тетяна Сосновська розповідає, що під час однієї з лекцій у залі «Трипілля» один з відвідувачів, необережно повернувшись, зачепив трипільський глечик. Глечик не розбився лише тому, що люди стояли так щільно, що глечик сперся на інших слухачів.

– Саме сьогодні надзвичайно важливо, щоб історичні музеї стали місцем українського духу, української ідеї і української ментальності, – додає Тетяна Сосновська. – Сподіваюся, що кожен учасник такої зустрічі поставить собі запитання: а що я лишу по собі в родині, у своїй громаді та в історії України?

Історія без меж

«Зв’язковим» між школами на сході країни і Національним музеєм історії України є сьогодні  громадський активіст та волонтер Максим Потапчук.

Максим Потапчук у березні 2014 був серед тих, хто не побоявся вийти на мирний проукраїнський мітинг у Донецьку. Після закінчення акції на представників української інтелігенції напали сепаратисти. Самооборона донецького Майдану,  до якої входив і Максим,  намагалася захистити людей, але сили були нерівні: троє активістів загинули, багато поранено. Отримав травми і Максим Потапчук.

Нині він живе у Краматорську,  керує громадською організацією «Культурно-освітня фундація «Лібері Лібераті», надає допомогу дітям, що постраждали внаслідок війни на сході країни. Зокрема, передає гуманітарну допомогу у населені пункти, які знаходяться майже на лінії вогню. 

У Максима Потапчука – талант придумувати і реалізовувати цікаві ідеї. У Костянтинівці, на базі однієї з бібліотек він допоміг відкрити польський центр культури, у Краматорську – чеський. Його «книжкові шпаківні» розміщені у багатьох дитячих лікарнях. Від звичайних шпаківень ці дерев’яні будиночки відрізняє те, що в них живуть не птахи, а книжки.

Ще одна цікава ідея – «Вишиті мрії». У багатьох містах Донеччини з’явилися гуртки, в яких волонтери допомагають громаді освоїти вишивку та інші народні ремесла. Для свого проекту Максим збирає тканину, старі та нові нитки, а діти і дорослі створюють справжні шедеври, виставки-ярмарки яких проводили і в українському парламенті, і за кордоном. – Проект «Історія без меж» ми придумали разом з директором НМІУ Тетяною Сосновською та працівниками музею Наталією Іванченко та Світланою Яценко, - каже Максим. – Багато  киян (історики, дослідники) хочуть допомагати дітям зі сходу, але доїхати не завжди вдається. Тому й виникла ідея читати лекції в межах шкільної програми  по скайпу.

Активіст одразу зателефонував своїм друзям – директорам та вчителям зі шкіл та гімназій Донеччини та Луганщини і запитав – чи цікава їм така співпраця. Почув одноголосне: «Так!». Ще б пак, адже такі лекції – це живе спілкування з кращими істориками країни, можливість дискутувати, обговорювати найактуальніші теми з історії країни.

Перша зустріч відбудеться  у міському музеї Авдіївки, який заснувала керівник місцевих «пластунів» Тетяна Переверзєва. На онлайн-урок уже висловили бажання прийти декілька десятків дітей. Нині ініціативна група в Авдіївці обдумує – як і коли це краще зробити.

З нетерпінням чекають нових лекцій і вчителі в Покровську, Бахмуті, Костянтинівці, Сєвєродонецьку. Але є й перепони. Наприклад, вчитель історії школи № 12 у Покровську дуже хоче проводити такі онлайн-зустрічі з київськими істориками, але в навчальному закладі є труднощі з інтернетом. Тому активісти шукають меценатів щоби «підключити» клас історії через роутер.

Теми, які цікавлять вчителів на сході країни: часи УНР, спротив Української повстанської армії, виклики Революції гідності тощо.

– Тема справжньої, не перекрученої історії надзвичайно актуальна для людей на сході, - переконаний Максим Потапчук. – Нещодавно до Покровська, наприклад, приїздив дослідник Юрій Косенко і розповідав про добу УНР. У архівах КДБ він знайшов інформацію, що багато сотників були родом з Донеччини, а в Покровську, наприклад, народився відомий сотник УНР Нечипор Губа.  Люди виходили після зустрічі і говорили: нам є чим пишатися!..

Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"

№ 8, 2017 р.