У травні 2014 року викладачі і студенти Донецького національного університету економіки і торгівлі почувалися розгублено: облдержадміністрацію захопили сепаратисти, вулицями міста розгулювали озброєні «деенерівці»… На початку липня, коли у виші тривав захист дипломних робіт, у місто зайшли танки.
Коли одна з колон зупинилася прямо під вікнами навчального корпусу, у коридорах почалася паніка…
Виконуюча обов’язки ректора університету Оксана Чернега (на той момент – завідувач кафедри міжнародної економіки) розповідає: трохи оговтавшись, вирішили відкласти норми захисту (5–7 робіт на день) до кращих часів і працювати в авральному режимі. Зранку приходять студенти – для них організовують захист, після обіду з містечок і сіл області приїжджають інші – комісія знову готова до праці. Потім викладачі пішли у відпустку і майже всі роз’їхались до інших міст – Львова, Києва, Черкас. Сподівались, що до початку нового навчального року цей жах закінчиться…
У серпні був Іловайськ, стрімке збільшення кількості російських військових, які вже й не маскувалися під «ополченців». 14 вересня «міністр освіти» так званої ДНР прийшов «мирно поговорити» з колективом університету в супроводі автоматників. Його мирно зустріли проректор із виховної роботи, головний бухгалтер і представники профспілок. Керівництво вишу підписало домовленість, що ДонНУЕТ переходить у міністерство освіти ДНР та оголосило про перехід на російські стандарти…
– Ми не сумнівалися жодної хвилини, що таке «майбутнє» – не для нас, – продовжує розповідь Оксана Чернега. – Наша кафедра міжнародної економіки завжди була однією з найсучасніших – ми возили студентів за кордон, – у Німеччину, Італію, відвідували інноваційні підприємства, знайомились із виробниками. Інтеграція у Європу давно стала для нас життєвою потребою. Ну який митний союз, який «совок»?! Наша кафедра вирішила: будемо боротися.
Звісно, було страшно. У місті заарештовували проукраїнських активістів, у підвалах служби безпеки ДНР зникали люди. Саме в цей час ініціативна група університету (перші дванадцять відчайдухів) пише звернення до міністра освіти і науки України Сергія Квіта з проханням допомогти евакуювати університет на територію, яку контролює Україна. Коли студенти дізналися про групу спротиву, то зрозуміли: викладачі не підвели, історія вишу не закінчилася. Далі діяли вже всі разом.
Почали думати – куди їхати. Університет мав технікуми у Краматорську і Маріуполі, а також навчально-консультаційний центр у Кривому Розі. У Маріуполі у вересні було дуже неспокійно, жителі копали шанці на підступах до міста… Вирішили перебиратися до Кривого Рогу.
– 17 жовтня 2014 року я і директор Інституту економіки ДонНУЕТ університету Лариса Фролова приїхали до Києва, пішли у Міністерство освіти і науки, – продовжує розповідь Оксана Чернега. – Було ухвалено рішення: перенести діяльність університету у місто Кривий Ріг. Керівництво МОН говорило чесно: буде дуже складно. Адже ніхто не мав досвіду евакуації університетів. Довелося дуже швидко шукати рішення оперативних проблем, часто – нестандартні.
«ТІКАЙ З ДНР ЯКНАЙШВИДШЕ»
Після 17 жовтня до Кривого Рогу почали приїжджати викладачі з родинами. Дванадцять кімнаток консультаційного центру одразу ж перетворилися на «рукавичку». Допомогу запропонували навчальні заклади міста – Криворізький національний університет, технікуми й училища.
У консультаційному центрі працював справжній інформаційний штаб: викладачі й студенти обдзвонювали друзів і знайомих, повідомляли про переїзд, запрошували на навчання.
– Заспокоювали, обнадіювали, знову заспокоювали, – додає Оксана Чернега. – Можна було почути, наприклад, таке: «Сашку, ти ж талановитий студент, патріот, тікай з ДНР якнайшвидше!»…
Заяви приймали електронною поштою, пояснювали, що поки працюють дистанційно, але з січня очну форму відновлять. У листопаді вже надсилали перші завдання студентам.
Поступово перевели другий, третій, четвертий курси. А от перший вступав уже до вишу ДНР, витягнути з окупованої території вдалося небагатьох. Так працювали у листопаді і грудні. Грошей не було, речей також. На десяти стареньких комп’ютерах намагалися налагодити бухгалтерський облік (першу зарплату виплатили лише у січні), підшукували більше приміщення.
– МОН допомогло орендували корпус на вулиці Островського, 16, – продовжує Оксана Богданівна. – Всі питання, які були в компетенції Міністерства освіти і науки, вирішувалися миттєво. А от Постанова КМУ від 1 березня 2014 року №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» дуже заважала. Та й бюрократичні перешкоди теж. Наприклад, треба було вийти з казначейської мережі Донецької області й увійти до Дніпропетровської, раз по раз виїжджати в різні інстанції в різних містах. Їду, бувало, вночі в потязі і не вірю – невже це все відбувається зі мною…
У перші ж дні до університету прийшли волонтери «Жіночої сотні» Кривого Рогу.
– Зайшли, подивилися, що люди з валізками у коридорі, а в моїй кімнатці працюють півтора десятка людей, і жахнулися, – згадує Оксана Чернега. – Одразу зорієнтувалися і розібрали по домівках тих, кому не знайшли місця в гуртожитку. І, доки ситуація не стабілізувалася, допомагали продуктами.
Волонтери привели представників Усесвітнього комітету ООН з підтримки біженців. Переповнені коридори й аудиторії навчального центру справили на представників ООН сильне враження. Вже за кілька днів студенти отримали зимові куртки та спальники. (Нині, коли життя в університеті налагоджується, ці спальники зберігаються на кафедрі туризму, як нагадування про екстрим перших днів евакуації. – Авт.)
Потім до університету завітали представники американського фонду розвитку USAID. Підписали контракт про співпрацю – і за тиждень у двері вишу вже вносили 54 комп’ютери, відеокамери, принтери, обладнання для лабораторії технології харчування.
– Це був перелом – пригадує Оксана Чернега. – Ми зрозуміли, що все вдасться. Нині комітет підтримки біженців надає нам допомогу – 300 тисяч гривень – на придбання меблів. Бо в деяких наших аудиторіях – лише стіни. Вже уявляємо, який сучасний і красивий вигляд матиме університет, коли ми встановимо нові парти, стільці, шафи.
…На другому, третьому і навіть четвертому диханні працювали ще кілька місяців. У січні було складно – повідомили, що студенти приїдуть на сесію і тут залишаться. Але батьки боялися відпускати дітей через лінію перетину самих, тому приїжджали цілими родинами.
– Виходиш у коридор, а там стоять тато, мама і студент, – посміхається Оксана Богданівна. – І хоча б на декілька днів треба всіх поселити, нагодувати. Виручали, як завжди, волонтери. Ми впевнилися – у важкі моменти українці завжди допомагають один одному.
БЕЗ НАУКИ – НІЯК
У лютому в університеті відновили очну форму навчання. І зразу ж почали думати про майбутній набір. Створили маленькі групи, поділили територію на «сектори» і почали об’їжджати півтори сотні шкіл міста і навколишні села.
– За місяць-два об’їхали всіх, – каже Оксана Чернега. – Часто зверталися до студентів: мовляв, можеш про університет розповісти? Ось адреси, їдь і розповідай. Ніхто не відмовив.
І майже одразу після переїзду почали думати про відновлення наукових досліджень. Розуміли: без науки майбутнього в університету немає. Першим ділом відновили співробітництво у проекті TEMPUS. У квітні четверо аспірантів ДонНУЕТ та їхні керівники стажувалися в університетах Португалії, Швеції, Великої Британії, Польщі.
– Вони запропонували свої проекти створення бізнес-інкубаторів і отримали призові місця на конкурсі, – продовжує Оксана Чернега. – Ми зрозуміли, що це цікаво, і так можна заробляти кошти. Нині організовуємо курси з підприємництва. До речі, для їх проведення ми виграли грант одного з німецьких фондів. Заняття відбуваються у вихідні, на них ходять і наші студенти, і викладачі.
В університеті швидко зрозуміли, що гранти – чудова можливість проводити наукові дослідження. Тому і викладачі, і студенти уважно стежать за всіма науковими конкурсами. Недавно, до речі, виграли ще один грант – на проведення Школи кулінарної майстерності. Школу влаштували на базі культурно-громадського центру SHЕLTER+ у рамках спільного з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) проекту для внутрішньо переміщених осіб. У вихідні викладачі вишу навчатимуть студентів-переселенців готувати смачну їжу, сервірувати стіл тощо. Також тривають переговори щодо постачання лабораторного обладнання з Польщі.
ГРУПА ПІДТРИМКИ – ВИПУСКНИКИ
Під час евакуації виш теж пройшов свої «університети». Тут зрозуміли іще одну важливу річ: найкраща група підтримки ВНЗ – його випускники. Вони допомагали і під час переїзду, і нині. Один із них, наприклад, облаштовує внутрішній дворик, встановлює тренажери. Інший – директор молокозаводу – організовує виробничу практику.
– Я б хотіла назвати прізвища усіх, хто нам допомагає – каже ректор. – Але не вистачить газетної шпальти, – їх дуже багато. До речі, вдячна й університетам країни за книжки, – вони допомогли нам заново сформувати бібліотеку. У керівника вишу є мета: створити сучасний, інноваційний університет «з нуля». Це – цілком можливо, адже до Кривого Рогу переїхали найактивніші викладачі. – Переїхала вся молодь ДонНУЕТ, – продовжує Оксана Чернега. – А молодь не боїться братися за найскладніші завдання. Відбувається своєрідний «вибух» у свідомості – здавалося б, у тебе забрали все – майно, роботу, середовище. А натомість… з’являється ще краще! І виявляється, що немає нічого неможливого.
Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"
№ 46 від 16 листопада 2015 року
Коли одна з колон зупинилася прямо під вікнами навчального корпусу, у коридорах почалася паніка…
Виконуюча обов’язки ректора університету Оксана Чернега (на той момент – завідувач кафедри міжнародної економіки) розповідає: трохи оговтавшись, вирішили відкласти норми захисту (5–7 робіт на день) до кращих часів і працювати в авральному режимі. Зранку приходять студенти – для них організовують захист, після обіду з містечок і сіл області приїжджають інші – комісія знову готова до праці. Потім викладачі пішли у відпустку і майже всі роз’їхались до інших міст – Львова, Києва, Черкас. Сподівались, що до початку нового навчального року цей жах закінчиться…
У серпні був Іловайськ, стрімке збільшення кількості російських військових, які вже й не маскувалися під «ополченців». 14 вересня «міністр освіти» так званої ДНР прийшов «мирно поговорити» з колективом університету в супроводі автоматників. Його мирно зустріли проректор із виховної роботи, головний бухгалтер і представники профспілок. Керівництво вишу підписало домовленість, що ДонНУЕТ переходить у міністерство освіти ДНР та оголосило про перехід на російські стандарти…
– Ми не сумнівалися жодної хвилини, що таке «майбутнє» – не для нас, – продовжує розповідь Оксана Чернега. – Наша кафедра міжнародної економіки завжди була однією з найсучасніших – ми возили студентів за кордон, – у Німеччину, Італію, відвідували інноваційні підприємства, знайомились із виробниками. Інтеграція у Європу давно стала для нас життєвою потребою. Ну який митний союз, який «совок»?! Наша кафедра вирішила: будемо боротися.
Звісно, було страшно. У місті заарештовували проукраїнських активістів, у підвалах служби безпеки ДНР зникали люди. Саме в цей час ініціативна група університету (перші дванадцять відчайдухів) пише звернення до міністра освіти і науки України Сергія Квіта з проханням допомогти евакуювати університет на територію, яку контролює Україна. Коли студенти дізналися про групу спротиву, то зрозуміли: викладачі не підвели, історія вишу не закінчилася. Далі діяли вже всі разом.
Почали думати – куди їхати. Університет мав технікуми у Краматорську і Маріуполі, а також навчально-консультаційний центр у Кривому Розі. У Маріуполі у вересні було дуже неспокійно, жителі копали шанці на підступах до міста… Вирішили перебиратися до Кривого Рогу.
– 17 жовтня 2014 року я і директор Інституту економіки ДонНУЕТ університету Лариса Фролова приїхали до Києва, пішли у Міністерство освіти і науки, – продовжує розповідь Оксана Чернега. – Було ухвалено рішення: перенести діяльність університету у місто Кривий Ріг. Керівництво МОН говорило чесно: буде дуже складно. Адже ніхто не мав досвіду евакуації університетів. Довелося дуже швидко шукати рішення оперативних проблем, часто – нестандартні.
«ТІКАЙ З ДНР ЯКНАЙШВИДШЕ»
Після 17 жовтня до Кривого Рогу почали приїжджати викладачі з родинами. Дванадцять кімнаток консультаційного центру одразу ж перетворилися на «рукавичку». Допомогу запропонували навчальні заклади міста – Криворізький національний університет, технікуми й училища.
У консультаційному центрі працював справжній інформаційний штаб: викладачі й студенти обдзвонювали друзів і знайомих, повідомляли про переїзд, запрошували на навчання.
– Заспокоювали, обнадіювали, знову заспокоювали, – додає Оксана Чернега. – Можна було почути, наприклад, таке: «Сашку, ти ж талановитий студент, патріот, тікай з ДНР якнайшвидше!»…
Заяви приймали електронною поштою, пояснювали, що поки працюють дистанційно, але з січня очну форму відновлять. У листопаді вже надсилали перші завдання студентам.
Поступово перевели другий, третій, четвертий курси. А от перший вступав уже до вишу ДНР, витягнути з окупованої території вдалося небагатьох. Так працювали у листопаді і грудні. Грошей не було, речей також. На десяти стареньких комп’ютерах намагалися налагодити бухгалтерський облік (першу зарплату виплатили лише у січні), підшукували більше приміщення.
– МОН допомогло орендували корпус на вулиці Островського, 16, – продовжує Оксана Богданівна. – Всі питання, які були в компетенції Міністерства освіти і науки, вирішувалися миттєво. А от Постанова КМУ від 1 березня 2014 року №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» дуже заважала. Та й бюрократичні перешкоди теж. Наприклад, треба було вийти з казначейської мережі Донецької області й увійти до Дніпропетровської, раз по раз виїжджати в різні інстанції в різних містах. Їду, бувало, вночі в потязі і не вірю – невже це все відбувається зі мною…
У перші ж дні до університету прийшли волонтери «Жіночої сотні» Кривого Рогу.
– Зайшли, подивилися, що люди з валізками у коридорі, а в моїй кімнатці працюють півтора десятка людей, і жахнулися, – згадує Оксана Чернега. – Одразу зорієнтувалися і розібрали по домівках тих, кому не знайшли місця в гуртожитку. І, доки ситуація не стабілізувалася, допомагали продуктами.
Волонтери привели представників Усесвітнього комітету ООН з підтримки біженців. Переповнені коридори й аудиторії навчального центру справили на представників ООН сильне враження. Вже за кілька днів студенти отримали зимові куртки та спальники. (Нині, коли життя в університеті налагоджується, ці спальники зберігаються на кафедрі туризму, як нагадування про екстрим перших днів евакуації. – Авт.)
Потім до університету завітали представники американського фонду розвитку USAID. Підписали контракт про співпрацю – і за тиждень у двері вишу вже вносили 54 комп’ютери, відеокамери, принтери, обладнання для лабораторії технології харчування.
– Це був перелом – пригадує Оксана Чернега. – Ми зрозуміли, що все вдасться. Нині комітет підтримки біженців надає нам допомогу – 300 тисяч гривень – на придбання меблів. Бо в деяких наших аудиторіях – лише стіни. Вже уявляємо, який сучасний і красивий вигляд матиме університет, коли ми встановимо нові парти, стільці, шафи.
…На другому, третьому і навіть четвертому диханні працювали ще кілька місяців. У січні було складно – повідомили, що студенти приїдуть на сесію і тут залишаться. Але батьки боялися відпускати дітей через лінію перетину самих, тому приїжджали цілими родинами.
– Виходиш у коридор, а там стоять тато, мама і студент, – посміхається Оксана Богданівна. – І хоча б на декілька днів треба всіх поселити, нагодувати. Виручали, як завжди, волонтери. Ми впевнилися – у важкі моменти українці завжди допомагають один одному.
БЕЗ НАУКИ – НІЯК
У лютому в університеті відновили очну форму навчання. І зразу ж почали думати про майбутній набір. Створили маленькі групи, поділили територію на «сектори» і почали об’їжджати півтори сотні шкіл міста і навколишні села.
– За місяць-два об’їхали всіх, – каже Оксана Чернега. – Часто зверталися до студентів: мовляв, можеш про університет розповісти? Ось адреси, їдь і розповідай. Ніхто не відмовив.
І майже одразу після переїзду почали думати про відновлення наукових досліджень. Розуміли: без науки майбутнього в університету немає. Першим ділом відновили співробітництво у проекті TEMPUS. У квітні четверо аспірантів ДонНУЕТ та їхні керівники стажувалися в університетах Португалії, Швеції, Великої Британії, Польщі.
– Вони запропонували свої проекти створення бізнес-інкубаторів і отримали призові місця на конкурсі, – продовжує Оксана Чернега. – Ми зрозуміли, що це цікаво, і так можна заробляти кошти. Нині організовуємо курси з підприємництва. До речі, для їх проведення ми виграли грант одного з німецьких фондів. Заняття відбуваються у вихідні, на них ходять і наші студенти, і викладачі.
В університеті швидко зрозуміли, що гранти – чудова можливість проводити наукові дослідження. Тому і викладачі, і студенти уважно стежать за всіма науковими конкурсами. Недавно, до речі, виграли ще один грант – на проведення Школи кулінарної майстерності. Школу влаштували на базі культурно-громадського центру SHЕLTER+ у рамках спільного з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) проекту для внутрішньо переміщених осіб. У вихідні викладачі вишу навчатимуть студентів-переселенців готувати смачну їжу, сервірувати стіл тощо. Також тривають переговори щодо постачання лабораторного обладнання з Польщі.
ГРУПА ПІДТРИМКИ – ВИПУСКНИКИ
Під час евакуації виш теж пройшов свої «університети». Тут зрозуміли іще одну важливу річ: найкраща група підтримки ВНЗ – його випускники. Вони допомагали і під час переїзду, і нині. Один із них, наприклад, облаштовує внутрішній дворик, встановлює тренажери. Інший – директор молокозаводу – організовує виробничу практику.
– Я б хотіла назвати прізвища усіх, хто нам допомагає – каже ректор. – Але не вистачить газетної шпальти, – їх дуже багато. До речі, вдячна й університетам країни за книжки, – вони допомогли нам заново сформувати бібліотеку. У керівника вишу є мета: створити сучасний, інноваційний університет «з нуля». Це – цілком можливо, адже до Кривого Рогу переїхали найактивніші викладачі. – Переїхала вся молодь ДонНУЕТ, – продовжує Оксана Чернега. – А молодь не боїться братися за найскладніші завдання. Відбувається своєрідний «вибух» у свідомості – здавалося б, у тебе забрали все – майно, роботу, середовище. А натомість… з’являється ще краще! І виявляється, що немає нічого неможливого.
Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"
№ 46 від 16 листопада 2015 року
Немає коментарів:
Дописати коментар