АКАДЕМІЧНЕ ШАХРАЙСТВО

     
 Тема академічного шахрайства у вищій школі України поступово виходить із тіні. Плагіат у бакалаврських і магістерських роботах, «запозичення» у кандидатських дисертаціях, списування під час складання іспитів і, що найголовніше, – репутаційні ризики таких дій починають обговорювати і у студентському, і в академічному середовищі. Які причини цих явищ? Що можна і треба зробити, щоб змінити ситуацію на краще? Як піднести рівень академічної культури, запобігти піратству, запровадити високі стандарти навчальної та дослідницької діяльності?
На ці запитання намагаються дати відповідь незалежні експерти, фахівці МОН, ректори й викладачі університетів і самі студенти.



ЗНАЙШЛИ ПЛАГІАТ? ПОВІДОМТЕ МОН!
Скільки б не жартували студенти й науковці, що «списують усі», але насправді це аж ніякі не жарти. Міністр освіти і науки Сергій Квіт переконаний: плагіат – явище ненормальне і неприпустиме. Він розповів: свого часу в Києво-Могилянській академії дійшли висновку, що головне – не покарання, а неприйняття, нетерпимість академічного середовища до плагіату. У людини навіть думки не повинно виникнути скористатися науковим «запозиченням».
Утім, покарання теж повинно бути. Люди мають розуміти, що піратство ставить «хрест» на кар’єрі й репутації.
Сергій Миронович розповів: кожного місяця в міністерстві збирається атестаційна колегія, яка ухвалює рішення про позбавлення наукового ступеня науковців, у чиїх дослідженнях виявлено плагіат. Поки що це зачіпає вузьке коло людей, на яких до МОН надходять офіційні скарги. Міністерство доручає певній інституції (наприклад, університету, який спеціалізується в потрібній галузі) підготувати висновок – чи є в роботі плагіат. Якщо скарга підтверджується, колегія ухвалює рішення про позбавлення цієї людини наукового ступеня. У деяких випадках фахівець втрачав і вчене звання.
Тобто МОН демонструє, що миритися з таким явищем ніхто не буде. Але все ж, як зазначив міністр, покарання шахраїв не є безпосереднім завданням міністерства. Виявляти має академічна спільнота, зокрема – працівники університетів. Саме у ВНЗ найближчим часом будуть передані спеціальні програми з виявлення плагіату.
Окрім того, на думку Сергія Мироновича, дуже важливо, щоб і студенти, і викладачі знали, що таке плагіат. Адже це не тільки цитування «без лапок», а й використання у тексті чужих думок без зазначення наукового джерела. Простого переліку джерел наприкінці роботи аж ніяк не достатньо. Тому одне з першочергових завдань академічної спільноти – перекласти українською міжнародні документи щодо визначення плагіату і внести ці норми до статутів ВНЗ. І, однозначно, виші повинні мати право виключати студентів за шахрайство. З європейських університетів, наприклад, такі порушники «вилітають» моментально. У Законі «Про вищу освіту» це чітко виписано, залишилося «розшифрувати» норми і в підзаконних актах.

ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ НАУКИ БЕЗ ЧЕСНОСТІ – ЗАСЬ

Перший серйозний результат із вивчення проблеми плагіату – дослідження щодо академічної культури українського студентства, яке провели Східноукраїнський фонд соціальних досліджень та Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Під час круглого столу «Академічна чесність як системна проблема вищої школи України» результати дослідження представив ректор ХНУ Віль Бакіров. Каже: проект допоміг зрозуміти, яка кількість студентів вдаються до нечесних практик навчання. На запитання соціологів відповіли майже дві тисячі студентів і викладачів з різних областей України. Відповіді – дуже показові.
– Справа не обмежується виключно плагіатом, – роз¬повідає Віль Савбанович. – 90 відсотків (!) студентів так чи інакше не цураються «запозичень». Багато з них навіть не розуміють, чому цього не можна робити. Українська академічна культура – і студентів, і викладачів – часто є деформованою. У нас копіювання сприймають як норму, а не те, з чим потрібно боротися.
На жаль, цій проблемі поки що мало уваги приділяють і ЗМІ, і громадські активісти. Традиційно говорять про доступ до вищої освіти, прозорість, фінансову автономію вишів. Між тим інтегруватися в європейський науковий простір без академічної чесності неможливо.


Диплом "для галочки"

На думку Віля Бакірова, «академічне безкультур’я» студентів виявляється не тільки у плагіаті. Це й нечесність при складанні іспитів, і готовність «купити» оцінку, і відсутність мотивації здобувати знання. Дослідження підтвердило: переважна кількість студентів хоче просто «перебути» у ВНЗ і отримати диплом, а там – «якось буде».
Академічна нечесність, на думку дослідників, пов’язана зі стрімкою масовізацією української освіти. Ще у середині дев’яностих у вишах навчалося вдвоє менше студентів, нині цей відсоток сягає 80.  Тобто на ринку праці ледь не кожен другий має диплом про вищу освіту.
Наші студенти – наймолодші в Європі. Вони потрапляють до вишів прямо зі шкільної лави і часто не встигають усвідомити ні свій вибір, ні покликання. Відповідно й навчаються без мотивації. Дослідження свідчить: лише третина з них прагнуть здобувати професійні знання. 26 відсотків відповіли, що навчаються заради схвалення батьків і отримання диплома. Одна студентка сказала щиро: «Навчаюся, щоб мама не сварила». 41 відсоток не має жодної мотивації взагалі. Їм байдуже – що вони роблять в університеті і ким стануть.
– До речі, аналіз динаміки мотивацій (до четвертого курсу вона стрімко знижується) примушує задуматися і про іншу проблему, – чесно визнає ректор ХНУ. – Наша практика навчання і роботи зі студентами відбиває у них і без того не дуже потужну мотивацію й охоту вчитися. Окрім того, молодь часто невиправдано перевантажена, не має часу на самостійне виконання завдань. Це – недолік організації навчального процесу.
Саме тому в Харківському національному намагаються організовувати так, аби випускна робота була пов’язана з діяльністю реального сектора.
З Вілем Бакіровим згоден і член Української асоціації студентського самоврядування Владислав Мельник. Хлопець каже: разом із друзями часто обговорюють проблему плагіату. І коли в розкладі студента 13–15 перенасичених теоретичним матеріалом предметів, «заморочуватися» при написанні робіт ніхто не хоче. Тому потрібно змінювати форми завдань – на більш практичні й творчі.
Активіст ГО «Студдовіра» Василь Гілюк теж вважає, що корупція пов’язана з низькою мотивацією. Ринок праці перенасичений людьми з вищою освітою. Після закінчення університетів випускники працюють у супермаркетах тощо.

ПРИНЕСИ «БОМБУ» НА ІСПИТ

Особливо красномовна частина дослідження – про взаємодію студентів під час іспитів. 24 відсотки опитаних допомагають одне одному готуватися, роз’яснюють складні питання. 31 відсоток робить усе це і, «для підстраховки», готує шпаргалки. А 45 (!) відсотків просто готують «підказки». У сумі 76 відсотків студентства намагаються використовувати шахрайські практики (шпаргалки, списування, «бомби») при складанні іспитів.
До речі, студенти чудово орієнтуються в антиплагіатних програмах і намагаються застосовувати нові й нові прийоми та технічні засоби, щоб їх не спіймали на списуванні.

«БІЛІ ВОРОНИ»

Велика частина (10 відсотків) українських студентів нині відвідують закордонні стажування, мовні школи тощо. Вони бачать, що там усе інакше: їхні однолітки сумлінно готуються до занять, напружено працюють. Їм навіть на думку не спадає списувати! Та й завдання вимагають уміння застосовувати знання до конкретних практичних ситуацій. За якийсь час студенти повертаються додому і… стикаються з опором групи. Їхнього бажання навчатися і напружено працювати ніхто не сприймає. Більше того, «білих ворон» цькують і висміюють, радять спуститися на «грішну землю». Тобто сама академічна культура змушує пристосовуватися до шахрайства.

НАУКОВЕ ПОРТФОЛІО – НАЙКРАЩЕ РЕЗЮМЕ

Дуже тривожними є й відповіді на запитання «На вашому факультеті трапляються випадки отримання оцінок за гроші?». 23 відсотки студентів стверджують, що складання іспитів за кошти трапляється. І більше половини зізнаються: ініціаторами пропонування хабара є самі студенти. Нині їм «вигідніше» заплатити за оцінку, аніж отримати її чесно.
– Коли студент знатиме, що від знань залежатимуть його місце праці й заробіток, він на-вчатиметься сумлінно, – підсумовує Віль Бакіров. – Але система вищої освіти і ринок праці – часто-густо паралельні реальності. Тому варто не тільки впроваджувати антиплагіатні програми і пропагувати нетерпимість до піратства, а й створювати структури, які б пов’язували ту чи іншу роботу студента з його подальшим життєвим успіхом. Іншими словами: щоб «портфоліо» з дослідженнями було сходинкою до професійної кар’єри.

ЯК ЗАМАСКУВАТИ ШАХРАЙСТВО

Про те, що не варто звинувачувати у використанні чужої інтелектуальної власності виключно студентів, говорить і викладач ХНУ Ольга Гужва. Вона – одна з авторів довідника з використання програмних продуктів по боротьбі з плагіатом (його уклали під час роботи над проектом).
– Часто викладачі не роз’яснюють, якою має бути дослідницька робота, як правильно цитувати, – зауважує Ольга Олексіївна. – До того ж студенти часто сумніваються, що їхні роботи… взагалі читають. Навіщо ж старатися?
Між тим, у багатьох країнах Європи курс цитування викладають ще у старших класах школи. У нас же з другого класу школярам дають завдання підготувати найпростіші реферати, в яких достатньо поставити власне прізвище під знайденим в інтернеті текстом. Учні звикають до таких «досліджень» і потім щиро дивуються звинуваченням у шахрайстві.
Експерти проаналізували положення університетських статутів щодо боротьби із «запозиченнями». Виявилося, що ці норми дуже розмиті й жодним чином не спиняють ані науковців, ані студентство. А головне – не сприяють формуванню норм і цінностей антиплагіатної культури. Основна ідея довідника – по¬казати, які можуть бути форми плагіату (автори знайшли більш ніж десять різновидів) та як їм протидіяти.
Також у довіднику зібрані матеріали про міжнародні стандарти щодо плагіату. На думку впорядників, вони будуть корисними не тільки студентам, а й викладачам.
Окрім програмних продуктів, котрі допомагають розпізнати копіювання, довідник наводить і приклади програм, які «маскують» такі порушення. Наприклад, замінюють слова на синоніми, а окремі літери – з української на англійську.
У тому, що плагіат – не лише «студентська» проблема, переконаний і член колегії МОН, президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики Тарас Фініков.
– Мусимо чесно визнати, що ці явища коріняться в самій академічній культурі української вищої школи, її викладачів і менеджерів, – каже Тарас Володимирович. – Переконатися в цьому дуже легко. Достатньо прочитати автореферати робіт, які захищають на вчених радах, аби зрозуміти: значна частина цих авторефератів – відверта «туфта». Однак цю «туфту» приймають до захисту і дають за неї вчені ступені.
Невже ніхто цього не розуміє? Навряд чи. Але, очевидно, існує ціла система мотивів, які допомагають миритися з таким станом справ. І ця система автоматично «транслюється» на наступні покоління людей, які приходять в українську вищу школу.
Тому, на думку Тараса Фінікова, не тільки плагіат і наукова нечесність мають бути предметом дослідження. Потрібно звернути увагу і на науковий конформізм, і наукову безпринципність у дисертаційній справі. Існує величезна кількість текстів, які мають наукову форму, але наукового змісту не містять. Окрім того, значна частина робіт знаходиться поза науковим мейнстрімом. Часто неможливо збагнути – навіщо досліджують ту чи іншу тему?

РОЗУМ У ВІДКРИТОМУ ДОСТУПІ

Кілька років тому Тарас Фініков побачив у загальному доступі в бібліотеці одного з нідерландських вишів переплетені магістерські роботи студентів вишу за останні вісімдесят років. Його колега страшенно здивувався: мовляв, як можна їх виставляти? Спишуть же! Але нідерландці запитання не зрозуміли. Перепитали: а навіщо їм списувати? Якщо вони це зроблять, то будуть гірше підготовлені. Це – абсурд, нонсенс.
Тому, переконаний експерт, головне – не боротьба з окремими проявами «запозичень». Найважливіше – створити атмосферу, яка б їх не сприймала. Коли зникне толерантність до плагіату, тоді будуть справжні результати. Зробити це швидко не вдасться: мають піти носії старих стереотипів, законодавці «академічної моди» на шахрайство. Серед них – і голови вчених рад, і ректори, і декани, і викладачі. Але правила і процедури, що не дозволятимуть це робити, також потрібні.

РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ
Кожен, навіть найменший, випадок піратства – це ще один камінчик у корумпуванні системи вищої освіти України. У цьому переконаний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Андрій Мелешевич. Він застерігає: роботи зберігатимуться в архівах десятки років, і рано чи пізно плагіат виявлять. Буде вже соромно! Про це свідчить міжнародний досвід – кілька років тому через шахрайство у наукових роботах змушені були піти у відставку десятки високопосадовців у Німеччині, зокрема, і міністр освіти.
Андрій Мелешевич нагадує: у Законі «Про вищу освіту» закладений механізм антиплагіатної політики. Наприклад, у статті 16 ідеться, що система забезпечення якості вищої освіти складається з трьох рівнів – одним з яких, наприклад, стане Незалежне агентство з забезпечення якості вищої освіти. Стаття 25 визначає, що при акредитації освітньої програми університет має надати докази, що у ВНЗ є система перевірки на антиплагіат. Стаття 69 говорить про права інтелектуальної власності та їх захист і в частині 6 уперше дає визначення академічного плагіату. Дослівно: «Вищі навчальні заклади здійснюють заходи із запобігання академічного плагіату – оприлюднення (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами як результатів власного дослідження, та (або) відтворення опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання».
Стаття 6 (її виписував особисто Андрій Мелешевич) визначає, що наукова робота здобувачів ступеня доктора наук і доктора філософії та відгуки опонентів має оприлюднюватись на веб-сайті ВНЗ. Порушників академічної чесності чекають серйозні санкції. Наприклад, якщо робота захищена на постійно діючій раді й у ній знайдуть плагіат, то науковий керівник і опоненти будуть позбавлені права керувати й опонувати дисертаціями на два роки. А постійно діюча рада втрачає акредитацію.
До речі, закон дозволяє створювати разові ради для захисту дисертацій для отримання ступеня доктора філософії. Якщо плагіат відбувається саме в такій раді, то її члени втрачають право входити до інших рад на кілька років, а університет – право утворювати разові ради (на рік).
– Поки що норми цього закону не застосовують, – каже Андрій Анатолійович. – Але це – питання часу. Роботи, сплагійовані рік чи десять років тому, обов’язково «витягнуть» з архіву. Покарання – невідворотне!

СТВОРИТИ НОВУ РЕАЛЬНІСТЬ

Мелешевич розповів: у Києво-Могилянській академії діє чітка антиплагіатна політика. Усі роботи перевіряються і кожен рік знаходять 5–7, у яких присутні порушення. Наприклад, у цьому році на програмі спеціаліста державна екзаменаційна комісія виявила 7 робіт, що виконані не самостійно.
– Семеро студентів не змогли отримати диплом через плагіат, – зазначає Андрій Анатолійович. – Після того, як це знаходимо, починаються спроби дачі хабарів, потім погрози закрити академію, вчинити фізичну розправу, викликати пожежників і санстанцію. Винуватці пишуть листи в МОН, парламент, Президенту, ледь не в «лігу сексуальних реформ». Потім ідуть у суди. Але ми до цього готові! Місяць тому Подільський суд розглядав позов студентки, яка доводила, що в її роботі не плагіат, а просто позичені думки. Рішення суду було не на її користь. Зате випускників, у дослідженнях яких немає шахрайства, із чистою совістю можна рекомендувати роботодавцям!
Нам потрібно створити нову реальність академічної культури, підсумовує Сергій Квіт. І тому кожне публічне обговорення є надзвичайно важливим.

Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"
№ 30 від 27 липня 2015 року