Методична служба: модернізація починається

Останні два роки Департамент освіти і науки. молоді та спорту КМДА – серед тих, хто задає тон змінам в освіті. Нині департамент ініціює ще одну, надзвичайно важливу справу – модернізацію методичної служби.

Як сьогодні працюють районні науково-методичні центри (далі – РНМЦ)? Які функції виконують? Чи відповідає їхня робота потребам сучасної школи? І, найважливіше, якими повинні стати центри в найближчому майбутньому? 

Ці та інші питання обговорювали днями на колегії освітянського департаменту столиці. У дискусії взяли участь методисти, вчені Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка, вчителі й керівники шкіл.

Директор департаменту Олена Фіданян висловила переконання, що питання модернізації науково-методичних центрів назріло давно і зміни відбудуться обов’язково. Якщо ж їх ініціювати і підготувати «знизу», то реформа пройде краще і результативніше.

Пора починати дебюрократизацію

Олена Григорівна озвучила думку одного з київських директорів, оприлюднену в соцмережі «Фейсбук». Керівник пише відверто, що старі процедури нормативно-правової бази не завжди працюють, а нові ще не створені. Тому дуже складно не порушити ті чи інші приписи. Папери та балаканина (а за місяць надходить більше тисячі листів з вимогою про щось прозвітувати) практично зв’язують шкільну ініціативу. Наслідок – болісна «інфляція» освіти.

Тому, на переконання Олени Фіданян, пора починати дебюрократизацію управління освітою. Це, зокрема, стосується й методичної служби.

Викликає дуже великі запитання оцінювання вчителя методистом. Новий закон «Про освіту» передбачає незалежну інституцію сертифікації. Тож учителя зможе оцінювати не лише методист.

– Про ліквідацію науково-методичних центрів не йдеться, – каже Олена Фіданян. – Але далі існувати система в тому вигляді, як сьогодні, не буде.

Під час обговорення директор ІППО Київського університету імені Бориса Грінченка Михайло Войцехівський наголосив: «Як тільки методист починає оцінювати роботу вчителя, він перестає бути методистом. Методист – це помічник педагога!».

Модернізувати чи ліквідувати?

Під час дискусії оприлюднили аналітичну довідку «Модернізація діяльності методичної служби в освітньому просторі Києва», яку підготував Інститут післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка (читач може її знайти на сайті департаменту). Методисти науково-методичних центрів ІППО проаналізували зміст та якість співпраці з РНМЦ (за кожним навчальним предметом окремо), проаналізували навантаження методистів РНМЦ і зміст їхньої діяльності з використанням анкетування й обговорення у форматі фокус-груп тощо.

 – В освітянських колах триває гостра дискусія щодо подальшої роботи і розвитку РНМЦ. Пропозиції лунають різні – від «нічого не змінювати» до «ліквідувати», – каже заступник директора ІППО з науково-методичної роботи Світлана Івашньова. – Але всі рішення повинні ухвалюватися на основі повного аналізу діяльності центрів, їхніх переваг і недоліків.

У довідці зазначено, що нинішня методична служба сформувалася наприкінці 40-х років минулого століття і, відповідно, була відображенням адміністративно-командної системи управління освітою. З 1991 року розпочалися процеси реформування методичної служби, які завершились у 2008 році введенням у дію нині чинного Положення про районний (міський) методичний кабінет (центр).

У 2010 році Інститут інноваційних технологій і змісту освіти ініціював проект «Критеріальний підхід до оцінки діяльності районних методичних кабінетів як науково-методичних установ». Роботу завершили у 2013 році, відтоді центри мають назву науково-методичних. Нова методика оцінювання діяльності районних методичних кабінетів як науково-методичних установ передбачає вивчення стану розробки та адаптації інструментарію для оцінювання діяльності педагогічних працівників; методичних рекомендацій щодо атестації; інструментарію для оцінювання педагогічних об’єктів (анкети, тести, опитувальники, контрольні роботи); планування й участь у моніторингових дослідженнях різного рівня тощо.

Але, на жаль, не всі пункти Положення про науково-методичні центри діють на практиці.

– Проведений аналіз рішень засновників РМЦ у Києві дає всі підстави стверджувати, що в процесі створення центрів у столиці було порушено пункт 1.6 цього положення, – розповідає Світлана Івашньова. – Згідно з ним кожен центр має бути юридичною особою, мати печатку, штамп, відповідні реквізити і рахунок у банку. Але жоден (!) науково-методичний центр у Києві не є юридичною особою. Це, до речі, могло стати основною причиною деформації їх діяльності.

Утім, на думку Світлани Івашньової, повна незалежність методичних служб від управлінь освіти все-таки неможлива.

– Хочу наголосити на тому, що РНМЦ та їх працівники не можуть бути абсолютно незалежними від управління освіти, оскільки адміністративні, фінансові та інші важелі впливу належать саме управлінням, – продовжує Світлана Володимирівна. – Працівники обох установ забезпечують життєдіяльність і розвиток освітньої галузі в районі. Їхні відносини мають базуватися на двох основних принципах: субординації та координації з дотриманням чіткого розподілу повноважень. А сучасна нормативна правова база чітко розмежовує завдання і зміст діяльності працівників науково-методичних установ та органів управління освітою.

Утім, відсутність статусу юридичної особи – не єдина проблема РНМЦ. Аналіз даних, наданих керівниками центрів, свідчить про неоднорідні структури штатного розпису та відсутність чітко встановлених вимог до кількісного та якісного складу. Незважаючи на наявність терміну «науковий» у назві всіх РНМЦ, лише в чотирьох із десяти у штаті є фахівці, що мають науковий ступінь. Загальна кількість таких працівників ледь перевищує 2 відсотки від кількості всіх фахівців центрів. А недостатній науковий потенціал утруднює РНМЦ можливість повноцінно реалізувати наукову складову, яка передбачена чинним положенням.

Дублювання функцій

Також дослідження виявило факт дублювання центрами і ІППО деяких функцій.

«Особливості взаємодії Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка та РНМЦ полягають у тому, що підпорядкування «Департамент освіти і науки, молоді та спорту – районне управління освіти – РНМЦ» не передбачає прямого й безпосереднього впливу ІППО на зміст заходів центрів. Розробники закону «Про освіту» та чинного Положення передбачали взаємодію в ланцюжку «ІППО – РНМЦ». Відсутність прямого підпорядкування та важелів упливу на зв’язок «ІППО – РНМЦ» призвела до поступової ізоляції окремих РНМЦ не лише один від одного, а й, у певному сенсі, від Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка», – йдеться в довідці.

Як свідчить дослідження, досить часто «досвід», попередньо затверджений РНМЦ, не відповідає повною мірою чинним критеріям (заявленій темі або методичній проблемі), не має системного характеру тощо. Є проблема в питаннях розбудови й підтримки авторських шкіл учителя, відсутнє системне поширення досвіду педагогів (розміщення на сайті РНМЦ авторських методичних кейсів; проведення тренінгів з використання авторських методик методистів РНМЦ). Досвід творчих учителів вивчають паралельно дві інституції: ІППО та РНМЦ, що призводить до дублювання функцій, перевантаження педагога та методистів (може, із цього почати?).

Ще одне «вузьке місце» співпраці ІППО І РНМЦ – координація роботи районних методичних об’єднань педагогів. Як показав аналіз, відсутність методистів з кожного навчального предмета в РНМЦ призводить до зниження ефективності діяльності методичних об’єднань.

Про наукову підготовку

Також фахівці РНМЦ дуже часто виконують функції, не передбачені чинним положенням. Зокрема – контролю.

– При опитуванні виявилося, що методисти займаються веденням міського обліку, вирішенням конфліктів і трудових спорів тощо, – каже Світлана Івашньова. – Також зустрічається невідповідність посадових обов’язків і фаху методиста.

Часто один фахівець веде методичну роботу з кількох навчальних предметів. У одному із центрів, наприклад, співробітник з освітою вчителя початкових класів займається методичним супроводом англійської мови. Зрозуміло, що це не найкращим чином впливає на якість супроводу.

Окрім того, методисти, які займаються супроводом експериментальної роботи в навчальних закладах, часто не мають достатньої наукової підготовки. При оцінці якості й особливостей змісту експериментальної роботи вони орієнтуються на активність педагогічних працівників. У науковий інструментарій, який використовується, чи в результативність праці при цьому нерідко не заглиблюються…

У довідці дається оцінка взаємодії методистів РНМЦ і НМЦ ІППО і щодо патронажу експериментальних навчальних закладів і надання їм науково-методичної допомоги.  Наприклад, у кожному РНМЦ є методист, до посадових обов’язків якого входить взаємодія з навчальними закладами, що мають статус експериментальних. Але в Києві дослідно-експериментальною роботою регіонального рівня опікується Науково-дослідна лабораторія експериментальної педагогіки та педагогічних інновацій ІППО. На своєму сайті НДЛ інформує про зміст і перебіг дослідно-експериментальної роботи, розміщує експертні висновки. Узагальнені матеріали видають у вигляді інформаційних збірників та методичних рекомендацій. Тому патронаж експериментальних навчальних закладів (з наданням їм науково-методичної допомоги) проводять наукові керівники та ІППО.

До речі, організацію та проведення масових заходів на рівні району здійснюють РНМЦ, але, згідно з довідкою, анкетування педагогічних працівників показало, що більшість таких заходів має формальний характер та відволікає їх від основної професійної діяльності

Нормативна база не встигає за життям

Науковці стверджують: ця ситуація в освітньому просторі України – не виняток. Обговорення діяльності центрів провели педагогічні спільноти Львова, Харкова, Дніпропетровська. Освітяни констатували, що ригідність структури унеможливлює швидкі зміни у штатному розписі та функціонуванні. Іншими словами, нормативно-правова база часто «не встигає» за життям. Так, чинне положення не передбачало впровадження інклюзивної освіти, що нині призводить до ускладнень у реалізації відповідних програм. Співпраця із центрами інклюзивної освіти стала додатковим навантаженням на методистів, які й без того ведуть кілька напрямів одночасно.

Перевантаження фахівців РНМЦ, до речі, є окремою темою оприлюдненого дослідження. Довідка свідчить: кількість педагогічних працівників, з якими співпрацює методист, коливається у межах від 39 (методист з бібліотечних фондів, Голосіївський район) до 1440 (методист із дошкільної освіти, Дарницький район).

Коливання навантаження спостерігається не лише між окремими центрами. У діяльності одного РНМЦ такий нерівномірний розподіл також не є винятком і може значно відрізнятися: від 149 осіб (методист із фізики, астрономії та трудового навчання) до 1104 осіб – вихователі ДНЗ, методисти ДНЗ, музичні керівники в Солом’янському районі.

Показники коливаються – від 160 до 600 педагогічних працівників на одного методиста. При цьому єдиного підходу до визначення такого навантаження та його змісту не існує. «Очевидно, що ні чинне положення, ні штатні розписи не враховують ті зміни, які відбулися в системі освіти. І виключають оперативне реагування на ті трансформації, які відбуваються», – констатується в дослідженні, яке презентували під час колегії.

Обов’язки «не за інструкцією»

Щоб з’ясувати, чи виконують методисти невластиві функції і обов’язки і які саме, фахівці ІППО провели опитування. Зокрема, поставили запитання «Як часто ви виконуєте завдання, не передбачене вашими посадовими інструкціями?». На нього лише 7,7 відсотка опитаних відповіли негативно.

З’ясувалося, що до невластивих функцій відноситься вирішення конфліктів, трудових спорів, виконання обов’язків інших працівників, організація заходів, ініційованих громадськими організаціями і не передбачених посадовими обов’язками.

Дуже показовим є аналіз робочих завдань, які (погодинно) виконували методисти. Він показав, що 27,5 відсотка годин відводилася на роботу з документацією, 16,4 відсотка – це участь у семінарах, тренінгах, засіданнях методичного об’єднання, 12,85 – робота у складі атестаційних комісій. Безпосередньо на виконання методичної оцінки (за суб’єктивними оцінками самих методистів) відводиться не більше 23,8 відсотка загальних витрат часу. Найбільше часу, згідно з опитуванням, забирають незаплановані (додаткові) завдання.

Дослідження показало: виконання непередбачених завдань, перевантаження, супровід предметів, що не відповідають отриманій освіті методиста, негативно вливають на результативність і виконання функцій, передбачених чинним законодавством.

Свобода в роботі вчителя: бути чи не бути?

Директор районного науково-методичного центру Подільського району столиці Лілія Хілєнко дала оцінку діяльності науково-методичних центрів з точки зору методиста-практика. Напевно, вона висловила думку більшості методистів: методичні центри не тільки мають право на життя, а й є тим ресурсом, від якого залежить розвиток системи освіти.

– Як би ми не назвали цю службу – центром освітньої інформації чи розвитку професійних компетентностей учителя, – доцільність її за часів реформаторських змін – незаперечна, – каже Лілія Олександрівна. – Саме від професійних якостей методистів залежить підвищення якості освіти в цілому. Суспільство потребує нового вчителя, який не обмежується власним досвідом роботи, а вивчає і використовує досвід колег. Організувати таку мережу взаємодії, окрім методичних працівників місцевого рівня, – нікому.

На думку Лілії Хілєнко, якщо вчитель отримує державне фінансування, то має бути підзвітним державним інституціям.

– Не знаю жодної держави у світі, яка оплачує свободу, – додає директор методичного центру. – Всі розмови про свободу діяльності вчителя – це дрібна гра в демократію, в країні, яка знаходиться у стані війни. Вчитель є представником держави для дитини, від його поглядів і ставлення до життя залежить формування майбутнього громадянина. Думаю, що професіонали не бояться перевірок. А хто може оцінити діяльність учителя краще, ніж методист? Хто може накреслити траєкторію розвитку для молодого фахівця краще за досвідченого колегу?

Лілія Хілєнко нагадує, що методична служба – один з рівнів державної системи післядипломної перепідготовки вчителя. Підвищення кваліфікації педагогів відбувається на базі ІППО один раз на 5 років. Для постійного розвитку вчителя і впровадження інновацій в освіту цього недостатньо. І саме методичні центри міста виробили позитивний досвід підвищення кваліфікації вчителя.

– Ми не дублюємо функції ІППО, а доповнюємо, – переконує Лілія Олександрівна. – Хоча підходи до атестації педагогів справді потрібно змінювати.

Олена Фіданян погодилася з методистом, що якісна освіта – це найважливіше. І РНМЦ мають працювати саме на якісну освіту. Але додала, що не почула у виступі практичних речей: скільки талановитих педагогів є в районі, які новаторські методики вчителів центр пропагує серед освітян країни.

– Я почула, що методисти проти педагогічної свободи, – зауважила Олена Фіданян. – А я – «за»! Я за свободу, яку дасть новий закон «Про освіту».

Що робити?

Проведений аналіз та дискусії, які тривають в експертному середовищі й серед педагогічних працівників, підтверджують необхідність змін. Але якими вони повинні бути? Як можна змінити чи вдосконалити діяльність РНМЦ?

– Настав час для реформування методичної служби, і цю реформу треба проводити системно, – підсумовує Світлана Івашньова. – Після проведеного аналізу вважаємо, що чітке розмежування методичних функцій можливе лише за умови розробки нової моделі й виокремлення двох найважливіших напрямів діяльності РНМЦ: власне методичної роботи та інформаційно-консультаційної діяльності, спрямованої на підвищення рівня якості освіти й розвиток професійної компетентності педагогічних працівників. Ефективність такої роботи може бути забезпечена шляхом заснування центрів розвитку професійної компетентності педагогів.

 Створення районних центрів розвитку професійної компетентності передбачено програмою «Столична освіта 2015–2018». Вони збиратимуть, оброблятимуть та узагальнюватимуть інформацію щодо всіх складників системи освіти Києва, аналізуватимуть інформацію щодо змісту, якості й особливостей освітнього простору столиці, прогнозуватимуть потреби навчальних закладів у фахівцях. А ще – організовуватимуть конкурси, олімпіади для учнів і педагогів, допомагатимуть розвивати ІКТ-компетентність, тайм-менеджмент, психолого-педагогічну компетентність тощо.

Діяльність районних центрів розвитку професійної компетентності може забезпечити колектив з 8–10 осіб за умови чіткого розподілу посадових обов’язків.

Серед переваг такого підходу: єдина структура та штатний розпис, що полегшать професійне спілкування та обмін інформацією; зручність координації діяльності з ІППО; уникнення негативних впливів на результативність методичної роботи недостатньої кваліфікації того чи іншого методиста; мобільність структури тощо.

…Колегія доручила Київському університету імені Бориса Грінченка створити робочу групу для розробки проектів Моделі методичної служби Києва та Положення про районний центр розвитку професійної компетентності педагогів. Після громадського обговорення Положення має бути затверджене на колегії освітянського департаменту міста.

Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"

№ 22 від 6 червня 2016 року