Методична служба: життя після децентралізації

В освітянських колах триває гостра дискусія щодо майбутнього районних науково-методичних центрів (РНМЦ) і методичних служб усіх рівнів. Пропозиції лунають різні – від «модернізувати» до  «ліквідувати». 

 Яка ж ситуація з методичними центрами на місцях? Чи знаходять вони своє місце в новій системі координат, котру диктує децентралізація? З якими проблемами стикаються? Як реагують на виклики?

 Відповіді на ці питання шукали учасники круглого столу «Організаційно-педагогічні засади сервісного обслуговування навчальних закладів в умовах децентралізації органів управління освітою», що відбувся в Інституті модернізації змісту освіти Міністерства освіти і науки України. До Києва приїхали методисти та науковці з різних областей країни й освітяни, які працюють в об’єднаних територіальних громадах. Їх мета, за словами старшого наукового співробітника відділу проектного управління ІМЗО Григорія Литвиненка, – не чекаючи ухвалення Закону «Про освіту», створити модель методичної служби майбутнього, виписати, яким має бути сервісне обслуговування навчальних закладів. Для цього стане у пригоді досвід першопрохідців – методистів та освітян-управлінців, які вже працюють за новими правилами воб’єднаних громадах.

Робота вже почалася, і вже найближчим часом фахівці ІМЗО й активісти з міст планують розробити та представити проекти положення про сервісний центр із методичного обслуговування закладів освіти, про відділ (управління) та структурні підрозділи освіти виконавчого органу об’єднаної територіальної громади та інструктивно-методичні рекомендації організації та надання освітніх послуг навчальними закладами територіальних громад.

Свободу вчителю

Григорій Литвиненко констатує: зміни у методичній роботі назрівали давно. Адже дуже часто вчителі не сприймають методичні служби як помічників у роботі й бачать у їх представниках винятково інспекторів-перевіряльників.

 – У наказі №648 від 27.05.2014 р. міністерство навіть вимагає від методичних центрів «відчепитися» від учителя, – нагадує історію питання Григорій Миколайович. – Він має назву «Щодо припинення практики створення та вимагання від дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів документації та звітності, не передбаченої законодавством»». У ньому сказано, що єдиний обов’язок учителя – навчати дітей, а не вести величезну, часто не передбачену жодним нормативно-правовим актом письмову звітність, планування та іншу документацію. У листі №1/9-630 від 5 грудня 2014 року «Про неухильне дотримання принципів гарантування свободи педагогічної діяльності вчителя» МОН також нагадувало, що вибір форм і методів викладання є винятково прерогативою вчителя й не може регламентуватися ні адміністрацією навчального закладу, ні органами управління освітою (читай: методичними службами. – Авт.).

І методичні служби, і районні відділи освіти, згідно із законопроектом «Про освіту», мають бути реорганізовані.

– Законопроект «Про освіту» передбачає, що районні сервісні центри залишаються правонаступниками методичних кабінетів і центрів, – продовжує Григорій Литвиненко. – У законопроекті також зазначено, що науково-методичне забезпечення здійснюють на рівні району науково-методичні, – а на рівні школи методичні, – установи.

Щодо громад, то штатний розклад свого виконавчого комітету рада кожної громади вже формує самостійно. У сільській місцевості в рекомендованому типовому розкладі передбачена одна людина на освіту, в селищі чи місті – 3–5. Отримати більше штатних одиниць можливо, але для цього потрібно вміти переконати громаду, аргументувати – чим займатимуться ці люди і які важливі завдання виконуватимуть.

Служби нові, помилки – старі

Для того, щоб переконати громаду, методисти повинні самі чітко розуміти – що і як робитимуть у майбутньому. Нині ж, на думку в.о. завідувача кафедри методології та менеджменту освіти Тернопільського ОКІППО Оксани Боднар, одна з основних проблем методичних служб – невизначеність їх статусу. Чи стануть вони автономними, чи будуть підпорядковані (і кому)?

Оксана Степанівна розповіла, що у 2014 році на Тернопільщині було 18 методичних кабінетів і 230 методистів. Нині, після утворення 40 ОТГ (об’єднаних територіальних громад), – 40 методичних кабінетів і 385 методистів.

– Ситуація щодо методичних кабінетів – складна, – продовжує Оксана Боднар. – Більшість із них зуміли знайти аргументи і переконати громади у потрібності своєї роботи, частина відділилися і працюють самі по собі, як «автономні супутники». Кількість первинних ланок методичної служби збільшилася, але ці 40 методичних кабінетів не мають жодних центрів зональної координації і виходять усі напряму на обласний департамент освіти і ІППО.

У методичні служби прийшло багато нових людей, які, на жаль, часто не вміють чи не бажають взаємодіяти між собою.

 – Телефоную в районний методичний кабінет, узгоджую графік цікавих навчальних занять, з якими приїдемо в громаду, – наводить приклад Оксана Боднар. – Кажу: запросіть учителів з інших громад, аби більше людей почули корисну інформацію. Відповідають: ні, хай самі фахівців запрошують.

Оксана Степанівна розповідає, що в чіткій структурі координації (ІМЗО – Університет менеджменту освіти – обласні інститути післядипломної освіти – районні РНМК) зникає проміжна ланка – РНМК. Тому потрібні зональні координаційні центри, які б скликали на семінари, давали пропозиції щодо розвитку тощо.

Велика проблема також у тому, що методичні служби, які відкрилися у громадах, хочуть працювати за аналогією з районними методичними центрами і повторюють помилки останніх. Вони запам’ятали роботу РНМЦ лише у вигляді перевірок, атестації, вивчення стану викладання мови. Повторювати ж досвід служб, які замінили сервіс інспектуванням, категорично не можна. Адже багато вчителів сьогодні сприймають методиста як інспектора і радіють, що їх може не бути в майбутньому.

 Тому Оксана Степанівна підтримує пропозицію ІМЗО терміново розробити нове положення про методичну службу.

 – Методичні служби можуть мати різні назви, – каже фахівець. – Це можуть бути методичні агенції, консультаційні центри. Вони мають надавати такий інформаційний, навчально-методичний, соціально-психологічний чи ресурсний сервіс, щоб учителі не уявляли роботи без їхньої підтримки.

Окрім того, професійний рівень багатьох методистів, які прийшли працювати у громади, є досить низьким. Тому інститут оперативно започаткував і проводить, зокрема, дводенні тренінги для працівників новостворених відділів освіти (у різних громадах ці відділи називаються по-різному) й методичних служб.

У майбутньому ж, на думку Оксани Боднар, у багатьох громадах може й не бути методичних структур. Школи, розміщені на території цих ОТГ, самі шукатимуть науково-методичних консультантів. А громади, що матимуть потужні методичні чи сервісні центри, надаватимуть іншим ОТГ платні послуги. Тому той, хто «економить» сьогодні, може сильно програти завтра.

Майбутнє – в опорній школі

Один з варіантів розвитку (і збереження!) методичних служб – їх розвиток у опорних школах країни. Начальник соціально-гуманітарного відділу Солонянської селищної ради Солонянської об’єднаної територіальної громади Дніпропетровської області Ірина Грекова абсолютно в цьому впевнена. У відділі вона працює з лютого 2016 року. Розповідає: за цей час створили опорну школу, і не тому, що це «модно» – розуміли її необхідність. Але для того, щоб ухвалити рішення на сесії ради, довелося говорити з кожним депутатом, аргументувати, переконувати. Саме в цій опорній школі (до неї входять базова школа і три філії) й буде працювати й методична служба.

– Вдячна фахівцям Хмельницького інституту післядипломної педагогічної освіти, які ще рік тому презентували варіанти формування методичної роботи в об’єднаних територіальних громадах, – каже Ірина Вікторівна. – Зокрема, запропонували залучати вчителів на посади практичних методистів на 0,25 чи 0,5 ставки. Моє бачення майбутнього методичної служби у громаді таке: при опорній школі створюємо методичний сервіс із двома повними ставками основних фахівців плюс – практичні методисти на частину ставки. Будемо вивчати освітні запити педагогів, вибудовувати методичну карту і під неї організовувати супровід відповідних фахівців. До речі, від предметного супроводу, на мою думку, час відмовлятися.

На базі опорної школи у цій громаді створено логопедичний пункт, медико-педагогічну консультацію.

Також Ірина Грекова поділилася власним досвідом організації управлінської освітньої роботи у громаді. Каже: вдячна Асоціації міст України за розробку типового положення виконавчого комітету РТГ. Воно передбачає у невеликій громаді одного фахівця з питань освіти, у більшій (на території якої 4–5 навчальних закладів) – дві людини, у великій – окремий відділ. Саме такий відділ сформовано у Солонянській селищній раді (тут діють 8 шкіл і 7 садочків).

 – Сесія селищної ради самостійно затверджує положення про відповідний структурний підрозділ, штат, а виконавчий комітет має можливість визначати розмір посадового окладу. Це – дуже добре, – розповідає Ірина Грекова. – Усе залежить від того, чи є в нас аргументи, щоб переконати раду. Ми дуже активно працювали з депутатами і тому вони почали дивитися з нами, образно кажучи, в один бік.

У соціально-гуманітарному відділі в Солоному працюють п’ять працівників. Спочатку рада затвердила двох, потім, зваживши на аргументи Ірини Грекової про великий обсяг підготовки до навчального року, «дала добро» ще на двох. Ці спеціалісти опікуються початковими класами й іноземною мовою, українською філологією, зарубіжною літературою, фізикою та математикою. Один спеціаліст відділу – інженер, який відповідає за матеріально-технічний супровід навчальних закладів.

– Децентралізація і справді дала ресурси й можливості ними розпоряджатися, – зауважує Ірина Вікторівна. – Ми бачимо, які потреби є першочерговими, куди спрямувати кошти. І на галузь освіти селищна рада виділяє кошти в першу чергу. Наприклад, робимо капітальний ремонт їдальні опорної школи (на це виділяється мільйон тридцять п’ять тисяч із місцевого бюджету). У громаді розуміють, що освіта – це те, що важливо для кожної родини.

Хвороба феодалізму

На Хмельниччині на сьогодні утворено 22 об’єднані територіальні громади. Методист науково-методичного центру розвитку освіти та управління навчальними закладами Хмельницького обласного інституту ППО Оксана Солоцька розповідає: у більшості з них справи з методичним супроводом нині йдуть добре. Але шість громад поки що «хворіють на феодалізм»: і самі не можуть добре організувати методичний супровід, і іншим не дозволяють їм допомогти.

У цих умовах Хмельницький ІППО зумів зберегти координаційну роль, і тепер робить усе, щоб навчити новопризначених керівників методичних структур «азів» роботи. Тут організовують семінари, тренінги.

– Район як адміністративна одиниця залишається, і ми працюємо саме з районом, – зауважує Оксана Анатоліївна. – Нині продумуємо, що робити, коли громада не може фінансувати методичне обслуговування. Розробляємо варіанти, щоб учитель міг поїхати на методичний захід в іншу громаду і йому оплатили відрядження.

 Варіантів методичної підтримки, на думку фахівців Хмельницького ІППО, може бути багато. Наприклад, на підставі Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад» створювати спільні методичні установи.

Чи буде життя після «викреслення»

Нині робота методичної служби в інститутах післядипломної освіти і в ОТГ передбачена статтями законопроекту «Про освіту». Але закон усе ще не ухвалено. За інформацією проректора з науково-методичної роботи Рівненського ОІППО Надії Мельник, багато народних депутатів переконані, що методична служба не потрібна і ці статті законопроекту варто викреслити.

 – Якщо статті в законопроекті залишаться, можна говорити про різні моделі методичного сервісу, – каже Надія Адамівна. – Але якщо службу таки «викреслять», то маємо бути готові працювати лише в опорних школах. Нині у багатьох громадах складають положення про опорні школи. І ми повинні не втратити момент, іти на засідання громади, до керівника опорного закладу й аргументувати передбачити в цьому положенні методичну службу. Методичний сервісний центр потрібен опорній школі; крім того, він може надавати послуги й іншим навчальним закладам.

Фахівці Рівненського ІППО сьогодні активно працюють у громадах, пояснюють, що буде, якщо школи залишаться без методичної підтримки. Розповідають, що в опорних школах (які починають працювати автономно) директору складно відстежити всі зміни у програмах (а нині активно оновлюється зміст початкової школи, на часі – нові зміни. – Авт.). Тому допомога (а не інспектування) методиста дуже потрібна. За словами Надії Адамівни, громади здебільшого ці аргументи чують.

 Не вистачає нового положення про методичні служби і фахівцям Сумщини. Проректор з науково-педагогічної та науково-методичної роботи Сумського ОІППО Ірина Удовиченко розповідає, що у них створена одна ОТГ – Березівська. У цій громаді одразу визначили посаду методиста. Представники громади просять у фахівців ІППО поради, як унормувати діяльність методичного кабінету в нових умовах.

 Також до ОІППО звертаються представники місцевих органів влади, запитують – скільки методистів має бути у методкабінеті.

– Органи місцевої влади отримали право вирішувати долю методичних кабінетів, які фінансуються з місцевих бюджетів, – додає Ірина Вікторівна. – У типовому положенні написано: мовляв, методисти «можуть бути». Отже, можуть і «не бути». А штатний розклад у нас іще з минулого століття. Тому на часі – унормувати типове положення про методичні кабінети.

Ірина Удовиченко застерігає, що вже найближчим часом можуть виникнути проблеми: хто проводитиме III і IV рівні олімпіад? На це та інші запитання треба терміново знаходити відповіді.

На випередження працюють і фахівці Полтавського районного методичного кабінету. Його завідувач Світлана Сідокур розповідає, що з 1 січня 2017 року в районі утворюється одна громада, далі планується ще одна (загалом в області нині 12 громад. – Авт.). Методисти зустрічаються з лідерами ОТГ, розповідають про концепцію нової української школи, пояснюють, яку допомогу можуть надати педагогам. Уже попередньо домовилися про роботу методичної служби в нових громадах. Також розробили статут Методичного сервісного центру з обслуговування закладів освіти Полтавського району – через місяць цей статут планують затвердити на сесії районної ради.

Експеримент у Києві

Триває робота і з модернізації методичної служби у столиці. Фахівець Оболонського сервісно-ресурсного центру Тетяна Рибачек розповіла «ОУ», що на Оболоні стартує експериментальний проект «Районний методичний ресурсно-сервісний центр як новий формат методичної служби в умовах трансформації освітнього процесу в Україні». Його мета – створити модель методичної служби, що відповідала б новим потребам освіти. Аналогічна робота триває і в інших районах столиці.

Світлана ГАЛАТА, "Освіта України"

№ 38, 26 вересня 2016