МРІЇ З НЕОЛІТУ

     або Історія з дощової ринви

На перший погляд село Заливне Новомиколаївського району на Запоріжжі – звичайнісіньке.  Його стежки пахнуть полином, а обійстя – мальвами і чорнобривцями. У полині сільська дітвора грається, - ні, не у «войнушку», - в археологів. З усією серйозністю діти обстежують кожен ярок чи дощову ринву. Якщо запитати в такого «бур’янового пошуковця»: ким він  хоче стати, то почуєш приголомшливе: палеонтологом або археологом.

Винуватцем археологічних захоплень школярів є місцевий краєзнавець  Сергій Кухленко. Саме йому з усією врочистістю вручають кожен знайдений «артефакт» і, затамувавши подих, очікують вердикту.

Фермерство археології не заважає

 Взагалі-то Кухленко – фермер. Але рекордних врожаїв зерна йому мало. Уже двадцять років він вивчає і популяризує історію свого краю. За цей час він знайшов 45 (!) стоянок давніх людей, дослідив безліч артефактів, написав серію нарисів та наукових досліджень про історію краю. Завдяки йому археологами (помічниками наукових експедицій) стали чи не всі мешканці села Заливне. І нині кожен школяр із захопленням розкаже: і де знайшли поховання амазонки, і де проходив старий чумацький шлях…

Про дослідницькі будні української глибинки ми й розпитували в Сергія Кухленка.

– Сергію Івановичу, фермерство й археологія – зовсім різні речі. Як їх можна поєднувати?!

– Ще й як можна! Сіяти хліб - не менш цікаво, ніж вивчати, що відбувалося в нашому районі (та й не тільки в районі) вчора, позавчора і…  останні 10–12 тисяч років.

– Мешканці Заливного розповідають легенди про ваші археологічні знахідки. Що ж ви знайшли?

– У червні 2002 року до села прокладали газопровід. Він мав пройти через охоронну зону могильника (кургана) К 2/27. Добре, що керівництво району та будівельники виявили мудрість і допомогли археологам Запорізького держуніверситету (з дозволу Національної академії наук України) провести наукові дослідження. Курган виявився надзвичайно цінним, а деякі знахідки, без перебільшення, стали сенсаційними. Наприклад, виявлено 7 поховань, вік яких – 4,5 тисяч років. В одному з таких поховань – жінка з немовлям, а для дитини покладений малесенький горщик-соска (гутус). Всього на території України знайдено лише десять таких глиняних «сосок».

Експедиція складалася з наукових співробітників археологічної лабораторії Запорізького університету. Я також входив до її складу, тому відклав усі фермерські справи і брав участь у розкопках. Тими днями все село приходило подивитися на нашу роботу. Навіть із сусідніх сіл та райцентру приїжджали вчителі та учні.

Коли люди почали мріяти?

– «Чорні археологи» не заважають? Слава про скарби Новомиколаївських курганів шириться далеко за межі району…

– Пограбування трапляються. Намагаємося пояснювати людям, що історія – то наше спільне надбання, яке не можна розтягувати у приватні колекції. В нашого краю цікава й самобутня історія: в районі виявлено 280 курганних могильників та 45 місць перебування (стоянок) давніх людей (всі ці стоянки знайшов саме Сергій Кухленко! – Авт.). Знахідки дають можливість побачити: як від тисячоліття до тисячоліття розумнішали люди, які жили тут раніше, про що вони мріяли, у що вірили, що вміли.

– Мріяли?!

– В неоліті (від 8 до 6 тисяч років тому) з’являються прикраси: отже, людина почала мріяти. Ви не повірите, але мрії часів неоліту були дуже близькі до наших. Зображення на прикрасах розповідають про любов, красу, гармонію.  Хіба сьогодні ми мріємо про щось інше?  В ті часи ця місцевість мала майже такий самий вигляд, як і нині, хіба що береги річок Верхня Терса та Гайчур були крутішими. Степи ще були не розорані, вкриті різнотрав’ям, тут водились олені, сайгаки, бізони, тури. А от людина стрімко розвивалася: оволоділа луком та іншими засобами добування їжі, біля жител-напівземлянок паслася одомашнена худоба.

– Коли стародавні «фермери» – ваші попередники-землероби почали обробляти землю?

 – Перше – слабке, але перспективне землеробство також з’явилося в неоліті.

Яке на смак м’ясо мамонта?

– А що то за історія із «секонд-хендом з палеоліту»?

– О, це цікавезна історія. Навесні 2003 року в ритвині балки Широка було знайдено плаский патинизований кремінь. Глибока патина вкривала всю поверхню виробу, окрім однієї сторони – місця зламу. Після терплячих пошуків знайшлися й інші частини чудового артефакту – кремнієвого ножа часів «верхнього палеоліту-мезоліту». Його виготовили люди, які полювали на мамонтів! Глибока патина вказує, що ніж якимось чином загубили і він пролежав на поверхні ґрунту доволі тривалий час. Але приблизно в епоху бронзи якийсь щасливчик знайшов цей подарунок (секонд-хенд) з палеоліту і захотів пристосувати до діла. Наявність сколів свідчить про те, що з ножа спробували виготовити вістря до дротика… Всю весну я з «науковими помічниками» - школярами уважно вдивлялися в кожну дощову канаву (ринву) балки. І, на щастя, вдалося знайти всі чотири частинки цього артефакту.

– Кажуть, ви знаєте, яке на смак м’ясо мамонта…

 – Сам не куштував! Але знаю, що в багаторічній мерзлоті й нині знаходять туші мамонтів. В одному з наукових журналів прочитав, що наприкінці 70-х – на початку 80-х років в одному з ресторанів Москви за високу платну сміливцям подавали страву з м’ясом мамонта. М’ясо було цілком їстівне, але «дегустатори» жартували, що смак його нагадував зварену одежну щітку, вкриту гумою.

– Річка Терса нині – засмічена й занедбана, але колись вона була чиста й повновода. Науковці сперечаються, звідки походить її назва, офіційна версія, що це тюркське слово, яке означає «зворотний», «протилежний» (річка тече з півдня на північ). Здається, ви маєте власну версію походження назви?

– Я списався з науковцями із Саратовської та Волгоградської областей, де протікає річка з однойменною назвою. Директор краєзнавчого музею з Руднянського району Волгоградської області Таїров відповів, що слова «тере» і «су» означають «жива вода». На його думку, Терса – це річка з живою водою. Я згоден з цією версією. В давнину люди регулярно чистили дно річки від наносів та водоростей, пили з неї самі та напували худобу. Шкода, що з часом трансформувалось не тільки слово, а й ставлення людей до «живої води».

Де жили амазонки?

–– Ви хочете створити власний центр вивчення історії життя. Чи не буде він «дублікатом» краєзнавчого музею?

– Центр задуманий для вивчення території та розвитку життя епохи міжльодовиків’я, в якій ми нині живемо. Приватний музей нині в процесі створення. Задумав я його давно, оскільки бачу, що в краєзнавчих музеях грошей на дослідження бракує, знайдені матеріали складаються в «запасники» і там безславно перетворюються на порох. Експонати ж буквально лежать в грязюці! Буває, працюю на тракторі – виорюю шматочки давнього посуду чи якихось речей. Це – науковий матеріал. Звичайно, за законом його мають право «брати в руки» тільки вчені, але ж я знаю – якщо не підняти й не паспортизувати, то до «наступного разу» той уламок вже не доживе. Тому збираю, паспортизую, вивчаю… Спеціально для цього освоїв методику археологічного пошуку.

- Який експонат зі своєї колекції вважаєте найкращим?

- З точки зору археології й історії цікаві всі! Пишаюся, наприклад, трипільською фігуркою. Це поки що єдине (!) свідчення існування трипільської культури в наших краях.

- А які знахідки були найнесподіванішими?

-Під час експедиції на Мамай-горі в Кам’янсько-Дніпровському районі знайшли поховання жінки зі зброєю. Це поховання амазонки. У наших степах і амазонки побували! Геродот пише, що греки полонили їх у Малій Азії і поверталися морем на кораблі. Дорогою амазонки захопили корабель і трохи пізніше його прибило до берега в районі гавані Кремни (сьогоднішній Приморськ Запорізької області)…

–  У вас стільки помічників… (За парканом нетерпеливилася чергова «пошукова» делегація. – Авт.)  Щось знаходять?

- Інколи й знаходять. Але головне не знахідки – а живий дитячий інтерес до історії.  Майбутнє не може існувати без минулого, – сподіваюся, що ці пацани напишуть гідну  історію нашого краю.

Розмову вела Світлана ГАЛАТА
 2012