Децентралізація – одна з найстрімкіших реформ в Україні.
Громади, які не побоялися змінити життя своєї спільноти, нині мають перші
результати і перші успіхи. Найкращі практики змін у освіті в об’єднаних
територіальних громадах Хмельниччини (взаємодія вчителів і батьків, створення
органів управління освітою, методичного супроводу, стратегічного планування
тощо) зібрали експерти шведсько-українського
проекту «Підтримка децентралізації в Україні». Днями у Національному
університеті «Києво-Могилянська академія» вони презентували
посібник «Нова школа у нових громадах».
Шлях до цих успіхів, за словами експерта
проекту Айдера Сеїтосманова, був не легкий. Замість тисяч сільських рад, які
мало що вирішували й майже не мали коштів, утворено близько 700 ОТГ (а буде –
1500). Громади отримали реальні повноваження, підтримку держави та фінанси. У
тому числі – щодо освіти. Але впоратися із цими повноваженнями, розробити
стратегію розвитку мережі навчальних закладів і вирішити інші гострі питання
активістам громад виявилося дуже непросто. Управлінням
освітою в селах і селищах займалися відділи освіти районних державних
адміністрацій, тому на місцях, відповідно, досвіду управління не було. Тож у
багатьох громадах очікували директив «зверху», сподівалися, що «з
Києва» підкажуть – що робити, як розпоряджатися коштами і як жити далі.
Школа чи «каса виплати зарплат»?
Між тим «шкільне питання» в ОТГ потрібно
було вирішувати негайно.
– Прірва між якістю освіти в місті й
селі – величезна, і якби не реформа децентралізації, вона стала б нездоланною,
– переконаний ще один учасник презентації, директор департаменту освіти і науки
Хмельницької ОДА Олег Фасоля. – Наші дослідження
показали, що у 75% малокомплектних шкіл більше половини учнів складають ЗНО на
початковому (низькому) рівні. Є відомий вислів, що генії народжуються у селі, а помирають у столиці. Якщо ж зберегти стару систему
освіти, то новонароджені генії не зможуть відбутися.
Олег Фасоля розповідає: у 1991 році
в області навчалися 204 тисячі учнів, нині
– 129 тисяч. Усіх працівників у школах було 23 тисячі, стало – 29. Кількість
шкіл зменшилась, але, на жаль, за рахунок закриття навчальних закладів I рівня
(їх чимало закрили у 90-ті), котрі мають бути максимально наближеними до дітей.
У інших регіонах ситуація схожа на цю.
– Ми перетворили навчальні заклади на «каси виплати
заробітної плати», – констатує Олег Іванович. – А ще опалюємо взимку величезну
кількість малокомплектних (і, відповідно, напівпустих) шкіл. Температура там
мінімальна, лише «аби труби не розмерзлися». То чи потрібна нам така школа у
кожному селі?!
Одне із
завдань реформи освіти в ОТГ – зробити все, щоб освітні послуги стали доступні
для дитини, в якому б населеному пункті вона не народилася. Що ж може зробити
ОТГ, щоб освіта в сільських школах стала якісною?
«Тут навчався Кашпіровський!»
На
думку Олега Фасолі, освіта у школі залежить від багатьох чинників. Це, зокрема,
конкурентне середовище, в якому навчаються школярі (у класі з п’яти учнів складно
сформувати необхідний комунікативний рівень). Надзвичайно важливо також – хто
саме навчає дітей. Поганий учитель не може досягти хорошого результату! Тому
потрібно навчити (на тренінгах, вебінарах, спеціальних курсах тощо) тих
педагогів, які хочуть здобувати знання, щоб вони, у свою чергу, змогли навчити
дітей.
Ще
один чинник – навчальні засоби для природничих навчальних предметів.
– Проблема
в тому, що фізику й хімію, на жаль, не можна вивчати «на пальцях», – продовжує
фахівець. – Скільки б ми не розказували дітям теорію, але доки учень не складе
електричне коло, не проведе фізичний чи хімічний експеримент, не побачить
клітину в мікроскопі – до того часу в нього не з’явиться любов до науки.
На
жаль, замість того, щоб осучаснити матеріальну базу найкращих шкіл, кошти йдуть
на утримання малокомплектних закладів. За словами Олега Фасолі, на Хмельниччині
є населені пункти, де сільські й районні ради всіма можливими способами зберігають
(чи зберігали) школи, бо там навчався «хтось відомий». В одному із сіл області,
наприклад, є школа І–III ступенів
на 320 місць, у якій колись навчався відомий науковець, колишній віце-прем’єр.
– «Дозберігалися»
до того, що у закладі залишилося 18 учнів, – хитає головою Олег Іванович. –
Уявляєте, які знання отримували випускники цієї школи?..
В
іншій ОТГ на поради оптимізувати мережу малокомплектних навчальних закладів члени
громади відповідали: ми не можемо закрити школу, бо в ній навчався Анатолій Кашпіровський!
Учасники
зустрічі запитували: чи був спротив
під час оптимізації мережі шкіл в ОТГ? І які кроки треба зробити, щоб реформа
була успішною?
Фахівець
відповів: на жаль, спротив був, інколи шалений, зі перекриванням доріг,
образами, судовими позовами. І дуже часто противниками реформи децентралізації
(і пов’язаної з нею освітньої реформи) і каталізатором збурення громад є
вчителі.
– Старий
радянський міф про «професію на все життя» (зокрема і професію вчителя) має
відійти в минуле, – переконаний Олег Фасоля. – До речі, на думку експертів
освітніх програм ООН, діти, які народжуються сьогодні, впродовж життя змінюватимуть
свій фах 6-7 разів.
Робота є, шукай бажання
Прикро,
але отримувати нові знання (чи нову роботу) хочуть далеко не всі сільські
вчителі. Директор департаменту розповідає: в одній зі шкіл Красилівського
району, яка з загальноосвітньої стала початковою, вчителям запропонували роботу
в опорному закладі у райцентрі. Доїжджати туди 20 кілометрів можна безкоштовно
– шкільним автобусом. Жоден з педагогів не погодився.
І цей
випадок непоодинокий. За словами Айдера Сеїтосманова, у
Новокалинівській громаді на Львівщині після створення опорної школи десяти вчителям
з навколишніх сіл запропонували роботу в місті Новий Калинів (з
безкоштовним підвезенням). Але з десяти вчителів їздити в нову школу погодилися
лише двоє.
Переконувати
членів громади у необхідності оптимізації мережі навчальних закладів автори
посібника радять за допомогою успішних прикладів інших ОТГ. Передусім необхідно
знайти союзників серед інших учасників освітнього процесу – батьків і учнів. (У
посібнику описано, як це зробити.)
– Треба
переконати їх, що школа – це не
дитячий садочок для дорослих дітей, – додає Олег Фасоля. – Школа – це заклад, у
якому здобувають ґрунтовні знання, котрі допоможуть стати успішними в житті.
Досвід
ОТГ Хмельниччини показує, що батьки дуже швидко стають союзниками змін, коли
переконуються, що дітям в опорних школах справді краще. Саме так сталося у
Летичівській ОТГ.
– Пам’ятаю
збори, на яких розглядалося питання оптимізації навчальних закладів у цій
громаді, – згадує Айдер Сеїтосманов. – Прийшли батьки, учні, вчителі;
мовчки і похмуро слухали. Потім вибухнув «вулкан» емоцій. Кричали: «Ви нас
обманюєте, хочете закрити школу!».
Але
активісти ОТГ не здалися, працювали, переконували. Улітку дітей возили в гуртки
до опорної школи, і їм там дуже сподобалося. У вересні діти пішли навчатися до
опорної школи, і батьки почали говорити: «Гарна школа, добре, що перейшли». І
коли місцевий депутат вирішив «заробити політичні дивіденди» і подав позов до
суду, аби скасувати рішення про оптимізації, виявилося, що до напівпустої школи
в селі (в якій було по два-три учні у класі) повертатися вже ніхто не хоче.
До
речі, ще один ворог реформи децентралізації – популізм. Місцеві активісти дуже
часто йдуть на вибори з гаслами «Збережемо школи й бібліотеки!». А потім
дивляться на кошторис (і, головне, результати роботи) таких шкіл і розуміють:
утримувати їх немає сенсу.
Утім,
члени шведсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в
Україні» наголошують: громада повинна думати не лише про закриття
малокомплектних закладів освіти, а й про створення нових робочих місць,
підтримку підприємництва тощо. Іншими словами – має напрацювати стратегію свого
розвитку. Також не варто піддаватися «спокусі» відтворити на рівні ОТГ стару
систему управління районної адміністрації: це вже буде не реформа.
– Освітня складова реформи дуже
важлива, адже саме вона допомагає змінити мислення, – додає Айдер Сеїтосманов. – Якщо нема нового,
сучасного мислення, то можна заасфальтувати дорогу та пофарбувати школу, але
нова фарба зблякне, а споживацька психологія залишиться. І не варто
чекати, що все повернеться назад. Процес
децентралізації – незворотний і, як показують перші результати, успішний.
Світлана ГАЛАТА,
«Освіта
України», № 49 за 18 грудня 2017 року
Немає коментарів:
Дописати коментар