Нещодавно в Києві на відкритому конкурсі
було обрано нових директорів у понад двадцяти навчальних закладах. Серед цих
шкіл були такі, що мали сумну репутацію непрозорого використання батьківських
коштів тощо. Кожен із нових керівників представляв комісії свій проект розвитку
школи, пояснював, які найсучасніші ідеї хоче втілити на новій посаді. «Освіта
України» вирішила поцікавитися: як справи у «першопрохідців»? Що їм
вдалося зробити і що – ні?Сьогодні ми спілкуємося з директором столичної Введенської гімназії №107 Катериною Спітковською.
– Катерино Василівно, чому ви вирішили взяти участь у конкурсі?
– Довго сумнівалася, бо складно було залишити школу в Деснянському районі, де я працювала заступником директора. А потім поспілкувалася з першими переможцями конкурсу і зважилася. Надихнули їхні плани, сміливість, упевненість, що все вийде.
– Як проходив конкурс?
– У нас було декілька етапів. Спочатку писали мотиваційний лист, розповідали, чому хочемо працювати на цій посаді. Потім проходили психологічне тестування щодо лідерських якостей. І наприкінці знайомилися з учителями гімназії, батьками, розповідали їм, яку ідею чи проект хочемо втілити.
Я спочатку планувала взяти участь у конкурсі на директора іншої школи, але коли познайомилася з колективом Введенської, зрозуміла, що треба братися за роботу саме тут.
У конкурсній комісії не було жодного чиновника, лише представники громадськості. Така процедура відбору дає відчуття впевненості, незалежності. Адже нас не просто «призначили», а обрали серед багатьох претендентів.
– З якою ідеєю ви прийшли у школу, що хочете зробити?
– Таких ідей декілька. Усі вони покликані змінити гімназію, дати дітям нові можливості для розвитку. Одна з них – школа повного дня. Я хочу, аби друга частина дня у навчальному закладі була такою ж цікавою і насиченою, як і перша. Щоб гімназія стала осередком постійного руху, активності, щоб запрацювали найрізноманітніші гуртки. І за півроку до школи вже прийшли нові люди, які ці гуртки вестимуть. Дуже добре, що це – педагоги-чоловіки.
Днями стартував гурток для розвитку технічного інтелекту. Туди з великим інтересом записуються учні 1–4 класів, які хочуть навчитися щось робити своїми руками. Новий учитель фізичної культури вестиме гурток баскетболу та факультатив «Тренажерна зала». (До речі, цю залу попереднє керівництво школи облаштувало лише для себе. – Авт.) Там зможуть тренуватися старшокласники. Районний відділ освіти вже погодив програму цього факультативу. Також у нас новий учитель «Захисту Вітчизни», колишній військовий. Він почав із того, що повів старшокласників у військову частину, щоб вони вчилися не на теорії, а на практиці. Прийшов працювати в гімназію (на посаду інженераелектроніка) і один з її випускників, який одночасно працює і навчається у виші. Він допоміг змінити налаштування шкільного дзвінка. Діти повернулися з карантину і замість дзвінка чують: «Увага, до уроку залишилися дві хвилини, прохання зайняти свої місця і вимкнути мобільні телефони». Всім сподобалося, кажуть – як у театрі.
Також у мене є ідея зробити в гімназії мультипрофільний клас. У нашій школі є допрофільна підготовка з економіки і права. І буде дуже добре, щоб у 10 класі школярі продовжували навчання за цими напрямами. Десятикласників у нас небагато, тому, щоб утримати в гімназії і «правників», і «економістів», пропоную об’єднати їх в одному класі. Основні предмети вони вивчатимуть разом, а профільні напрями – окремо.
Також хочу розпочати проект «Проба в професії». Він потрібен, щоб учні не тільки вивчали право й економіку, а й брали участь у цікавих проектах. І не тільки з цих дисциплін – варто пробувати себе і в інших сферах діяльності.
До речі, хочу запросити до школи колишніх випускників, щоб вони розповідали, як «відбулися» в тій чи іншій спеціальності. Це допоможе дітям переконатися, що немає нічого неможливого, і кожен школяр, якщо захоче, зможе досягти успіху.
З нового навчального року ми плануємо запровадити другу іноземну мову – німецьку. Також подумуємо про польську. Це дуже перспективно, адже Польща надає стипендії на навчання нашій молоді, а науковці з цієї країни все частіше перемагають у дослідницькому конкурсі «Горизонт 2020». Знання польської відкриває перед випускниками шкіл нові перспективи.
До речі, нині багато батьків запитують: чи плануємо викладати предмети іноземною. Мрію, щоб у нас англійською викладали уроки програмування, ІТ. Мені можуть закинути, що то тільки мрії. Але ж мрії – це вже наполовину плани. Якби я не мріяла, не стала б директором.
– Колектив підтримує ваші ініціативи?
– Так. Зустріли мене дуже привітно, і працюю із задоволенням. Якщо треба порада – завжди допоможуть фахівці районного відділу освіти. Також відкрита для спілкування з батьками та дітьми.
– Нині все частіше можна почути, що до школи повинні приходити молоді кадри. А який ваш колектив?
– Є й молоді, й більш досвідчені. Говорити, що я хочу бачити в школі тільки молодих педагогів, мабуть, некоректно: головне не вік, а бажання працювати, змінюватися. Є досвідчені вчителі, які постійно експериментують, вигадують нове.
Педагог повинен насамперед зацікавити, мотивувати. Головне – пов’язувати навчання з життєвими ситуаціями. Не буває, щоб життя було окремо, а знання – окремо. На будьякому уроці матеріал засвоюють краще, коли він пов'язаний із прикладами з життя.
Дуже багато залежить від бажання щось робити. Можна мати найкраще забезпечення і матеріальну базу, але якщо немає такого бажання – нічого не зробиш. Пояснюю це дітям. Кажу, що потрібно бути активними, брати участь у всіх заходах і проектах.
– Після тривалого періоду непублічності останні півроку Введенська гімназія постійно «звучить» в інформаційному просторі. Й ці інформаційні приводи – хороші. У навчальному закладі встановлюють дошки для малювання у коридорах, діти перемагають у змаганнях зі знання історії району, проводяться діалоги з батьками (навіть у мережі «Фейсбук»!). Така публічність – один із ваших конкурсних принципів?
– Коли працювала над стратегією розвитку і готувалася до зустрічі з колективом гімназії – зрозуміла, що цей заклад майже не має зв’язку з навколишнім світом, контактів із громадськістю. Тому перше, що почала робити, – це налагоджувати такі комунікації. Зокрема, сама створила сайт. Якщо чесно, ніколи не думала, що зможу. Сіла і, спираючись на конструктор сайтів, зробила. Нині наповнюємо його, є зворотний зв’язок. Відкрила також сторінку школи у «Фейсбуці», у нас уже дуже багато читачів. Люди коментують, запитують.
Учителі такі нововведення спочатку сприйняли обережно, побоювалися навіть «лайкнути». Сьогодні жваво обговорюють, виставляють свою інформацію. Тобто звикають до прозорості, відкритості. Я викладаю українську мову, створила сторінку «Люблю українську, тому що знаю». Під час карантину її активно відвідували наші школярі, відповідали на запитання стосовно знання мови. Навіть батьки почали цікавитися – як знайти цю сторінку? Вчителі (різних предметів) також розміщують там інформацію. Тобто колеги долучаються до якоїсь ініціативи, і далі вже працюємо разом. Люди стали дружнішими і відкритішими.
До речі, найближчим часом плануємо провести тренінг з педагогами і створити банк ідей з розвитку нашого навчального закладу. Я хочу, щоб стратегія розвитку гімназії була не тільки моїм баченням, а й усього колективу. Вже помітно, що в учителів є дуже багато нових ідей, вони приходять і їх пропонують. Цього не було раніше, бо від них ніякої ініціативи ніхто не чекав.
– Директори-першопрохідці спілкуються, обмінюються досвідом?
– Так, постійно. Влаштовуємо форуми, зустрічі. Розповідаємо, що вдалося зробити, а що – ні. Підтримуємо одне одного. Адже ці півроку – це ж не тільки «історія перемог». Бували моменти, коли серйозно сумнівалася, чи зможу втілити задумане.
– Своєю постановою уряд рекомендував органам місцевого самоврядування запровадити відкриті конкурси на посади директорів шкіл і в інших областях України. Навесні такі «вибори» проведуть у Чернівцях. Як можна покращити цей конкурс? І що потрібно, щоб новообраний директор мав можливості втілити задумане?
– Моє побажання – не зіпсувати те хороше, що було від самого початку. Нині до конкурсних комісій пропонують ввести представників влади. Мені не хотілося б, аби так сталося, це – завжди ризиковано. Обирати має громадськість.
Окрім того, такий конкурс – це, так би мовити, угода громадянського суспільства з освітньою галуззю. Рішення конкурсної комісії мають рекомендаційний характер. Сподіваюся, що до думки суспільства дослухатимуться й надалі.
Реформування освіти має тривати. Директор повинен бути незалежнішим, автономнішим. Наприклад, мати можливість брати на роботу (чи звільняти) вчителів, впливати на систему фінансування. Нині, якби у нас не було помічників – батьківських рад, ми навряд чи змогли б фінансувати елементарні речі. Дискутується питання щодо шкільних бухгалтерій, мовляв, це дуже ризиковано, проводити тендери – велика відповідальність. Але я думаю, що коли команда хороша – це не страшно. Так само й у всьому іншому.
Обрання за конкурсом дає директорові впевненість, внутрішню незалежність. І це – стимул для інших, які подивляться на нас і теж вирішать спробувати. Запевняю: воно того варте.
Спілкувалася Світлана ГАЛАТА,
"Освіта України",
№ 7-8 від 29 лютого 2016 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар