І зашумлять гаї Залізняка

Навесні до Холодного Яру з’їжджаються гості з усієї України: письменники, громадські активісти, політики. Лунають промови,  б’ють тулумбаси, блискають спалахи фотоапаратів. У музеї села Медведівка в такі дні – «аншлаг»,  люди з багатьох міст заходять привітатися з відомим краєзнавцем Богданом Легоняком. 

За день-два гості роз’їжджаються й місцеві ентузіасти лишаються самі. 

Але нудьгувати їм ніколи. Збирають пам’ятки, виховують молодь,  рятують гайдамацький дуб.  

          Про щоденну, «непарадну» роботу музейних працівників (за сумісництвом – заводіяк всіх просвітницьких заходів)  ми розпитуємо завідуючого філією «Холодний Яр» національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Богдана Легоняка.

 Скіфський шолом за пачку цигарок

         -   Пане Богдане, з чого починався музей?

-   З бажання зберегти  історію краю.  У 1992 році у цьому будинку була руїна: стіни обдерті, крізь дах можна було зорі рахувати. Колись тут жив священник, у радянські часи був склад, контора і навіть гуртожиток.  Заповідник купив будинок у сільради і в 1993 році ми вже відкрили першу експозицію. Штукатурили, білили, лагодили дах, збирали експонати.

         - А де діставали експонати?  «Чорні археологи» й перекупники ще з 90-х років хапають усе, що має хоч якусь історичну цінність…

- Ви не повірите, але багато цікавих речей музею дарували люди. Одного разу місцевий тракторист Петро приходить і каже: орав, мовляв, біля лісу й знайшов залізну «шапку».  І дає мені скіфський шолом! Ще й вибачається, мовляв, я його трохи трактором пошкодив, а потім молотком вирівнював.  «Віддячте, – каже, – пачкою цигарок, а шолом музею залиште».  Я вже потім дізнався, що такий раритет коштує 60-70 тисяч доларів …  А чоловік виявив громадянську позицію.

Або ще такий випадок. Принесла жінка в музей рушник, вишитий ще в XVIII столітті. Я такого більш ніде не бачив. На рушникові вишиті… бджоли. Такий от своєрідний символ села. Науковці припускають, що назва «Медведівка» походить саме від слів «мед» і «відати». У лісах було дуже багато диких бджіл і не дивно, що місцеві жителі були бджолярами.

Козацька люлька з ями для сміття

А один експонат потрапив до нас майже анекдотично. Мій приятель-археолог якось вийшов «до вітру»  і з превеликим здивуванням помітив у ямі для сміття козацьку люльку. Їй більш як триста років!

Всього у  музеї п’ять кімнат. У чотирьох розміщені постійні експозиції: ремесла й промисли, коліївщина, період Великої  Вітчизняної війни і, «наймолодша»  -  холодноярська організація.  В п’ятій влаштовуємо виставки.

          - Розкажіть про «наймолодшу».   Українці й сьогодні мало знають про холодноярську республіку… 

- Про холодноярців я дізнався лише на початку 90-х, коли приїхав із Прикарпаття працювати в лісгоспі. У розмовах з місцевими жителями почув вислів: другі гайдамаки. Що за гайдамаки, думаю.  І тільки потім зрозумів: та це ж вони про отаманів-холодноярців розповідають! Тут справді діяв полк гайдамаків Холодного Яру.

Але називати їхню організацію республікою неправильно. Не було окремої «республіки»,  була військова організація, яка визнавала Центральну Раду і боролася за волю України. До речі, багато селян спочатку вітало радянську владу, яка обіцяла роздати землю. Але коли комуністи оголосили продрозверстку,  холодноярці взялися за зброю.

У радянські часи ця тема була повністю заборонена. Після багатьох років пропаганди і репресій дехто з місцевих і нині вважає отаманів-холодноярців розбійниками й бандитами. Але є люди, які пам’ятають (або з розповідей знають), що відбувалося насправді.  Параска Оверківна Чиж  (нещодавно вона померла. –Авт.)  розповідала про свого брата. Казала: він загинув за Україну!

«Червону книгу вивчаємо в лісі»

- Власні наукові дослідження музей проводить?

- Так. Спочатку працюємо «в полі»: знаходимо пам’ятки історії, культури, природи. Потім вивчаємо їх, зберігаємо,  відновлюємо.  Друкуємо наукові статті та розвідки, читаємо лекції.  

У червні до нас на практику приїжджають  учні й студенти. Ходимо з ними в ліс, шукаємо червонокнижні рослини, спостерігаємо за звірами.

Природа Холодного Яру – цікавезна. Коли зустрічаю у лісі рідкісну рослинку чи тварину – радію. До Медведівки приїжджають учені з багатьох країн вивчати  популяцію рідкісного складчастого підсніжника. Навесні були науковці з Москви. Вважалося, що цей вид росте тільки в горах Криму. Фахівці довго сперечалися, звідки він тут узявся. Дехто вважав, що це козаки квіти з Криму привезли. Але працівники  Національного Ботанічного саду імені Гришка довели: цей вид росте в наших місцях з давніх-давен.

        

Не можна встановлювати монополію на патріотизм

- Навесні тисячі людей з усієї України приїжджають до Медведівки і Мельників вшанувати героїв-холодноярців.  Але місцевих, як правило, приходить лише два-три десятки.  Люди не цікавляться історією?

- У квітні й жовтні у нас справді ціле «паломництво» з України і з-за кордону. Часто спостерігаю таку картину: західняки приїжджають і починають повчати східняків, як треба любити Україну. Вони вважають себе єдиними справжніми патріотами…

       -  Встановлюють монополію на патріотизм?

- Так. Я їм кажу: легко у Львові чи Тернополі називатися  патріотами. А ви поїдьте в Донецьк, Сімферополь, Харків, попрацюйте з людьми, знайдіть точки дотику й єднання. Люди з центральної та східної України також є патріотами, - просто вони не завжди добре знають історію. Не можна встановлювати монополію на патріотизм. Треба  робити  спільні справи. До речі, це стосується і політиків!

Щоосені ми проводимо спортивно-патріотичну гру. До нас приїжджають діти з усіх регіонів України.  Ми вчимо їх ставити намети, орієнтуватися в лісі, маскуватися. Проводимо їх повстанськими стежками, знайомимо з місцевими хлопцями. Разом вони шукають у лісі землянки й криївки, які лишилися ще з 20-х років…

         – Тут були криївки?! Холодноярці ж, здається, жили вдома і збиралися тільки в разі небезпеки.

- Були! У одній з історичних книжок описана велика замаскована землянка, яка була влаштована у 20-ті роки для людей і коней. Наші школярі впевнені, що обов’язково її відшукають.

Гайдамацькі дубки біля гір і териконів

- Нещодавно діти садили кущі біля дубу Залізняка. Музей опікується цією пам’яткою природи?

- Так! Ще в середині 90-х ми почали захищати дуб від вандалів.  Спочатку він був на балансі Міжколгосплісу, потім «відійшов» Держлісфонду, ніхто ним не займався.

На жаль, ми робили чимало помилок. Дупла лікували цементним розчином, закопували  під коріння туші корів… Науковці розповіли нам про досвід збереження старих дерев у нашій та інших країнах і тепер  ми дослухаємось до порад  українських і європейських учених. Нещодавно закрили доступ до дерева туристам, - школярі перекопали стежку й посадили там кущі й барвінок.

Нині ми задумали клонувати дуб Залізняка.  Всі наші спроби отримати від нього потомство звичайним способом закінчилися невдачею. А генофонд такого дерева варто зберегти. Над цим працюють науковці, кажуть, що скоро матимемо не один дуб Залізняка.

     -  Ви хочете виростити ще один дуб? Чи цілий гай?

- Цілий гай! А потім розсадити молоді деревця, щоб «гайдамацькі дуби» росли в багатьох містечках України. Молоді «дубочки Залізняка» – хороший символ. Щоб обхопити руками старого дуба,  півтора десятки людей мають взялися за руки. А в нас завдяки дубкам символічно «візьмуться за руки» різні регіони України.

Розмову вела Світлана ГАЛАТА

"Освіта України", 2012