ВІРШІ В ЦУКЕРКАХ

Музей Павла Тичини запрошує вчителів на літера – тури й пригощає відвідувачів «цукерками з віршами»
         Якщо при слові «музей» ви згадуєте пісні обличчя екскурсоводів, непривітних вахтерш і законсервовану тишу, - пора ламати стереотипи.

         …Недільний ранок. У літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини на вулиці Терещенківській, 5 перші відвідувачі. Олена Максимівна привела сюди онучку Даринку. Каже: «Щонеділі вхід безкоштовний. Проводять виставки, зустрічі.  Для дітей стільки всього цікавого, що тиждень можна з онучкою обговорювати». Їм раді. За кілька хвилин – нові гості. Потім – ще й ще. «Буває, що до вечора двері не закриваються», - каже директор музею Тетяна Сосновська.

Вона саме клопочеться облаштуванням експозиції для дітей з вадами зору. З 1 вересня малеча зможе не тільки послухати розповідь про поета, а й навпомацки поторкати чорнильницю, музичні інструменти, «поклацати» на друкарській машинці. Фахівці музею вже телефонують у школи для дітей з вадами зору й запрошують у гості.

 

П’ємо каву й рвемо кропиву

У музей можна заходити запросто. Є кімната буккросингу,  в якій можна обговорити культурні новини міста, а потім вибрати собі книжку з полиці. Літературний обмін вітається: гості залишають тут одні книги, а беруть інші. Жартують: відпускаємо книги на волю! В четвер увечері  влаштовують моновистави.

- Наші проекти придумують співробітники музею. Це дуже талановита молодь, - розповідає Тетяна Вікторівна. – Буккросинг, наприклад, організувала Олена Гусейнова. Книжки приносять і знаменитості, й прості кияни. Узяти книжку може будь-хто й безкоштовно. Повертати не обов’язково, основне  - передати її далі, щоб читали інші. Це проект для музею символічний, адже Тичина працював міністром освіти. Коли бачив, що шкільна бібліотека порожня, відправляв туди книжки вантажівкою…

Інша співробітниця -  Ірина Плехова допомогла реалізувати ідею моновистави. Це єдиний в Україні і, можливо, в СНД проект, коли в меморіальній квартирі проходить спектакль про життя письменника. Слухаєш розповідь і можеш простягнути руку й торкнутися експоната. Влаштовуємо їх увечері в четвер чи п’ятницю, щоб люди планували культурну подію на кінець тижня. Інколи чуємо: як, ви не закриваєтесь о шостій?! Відповідаю: ні. Музеї повинні працювати не для співробітників, а для відвідувачів. Тому ми обрали формат роботи без вихідних. У четвер і п’ятницю працюємо до восьмої години. Люди приходять на екскурсію чи моновиставу, а стають нашими друзями.

В цьому, до речі, ще один феномен музею. Його співробітники вже кілька років намагаються популяризувати постать Павла Тичини, робити це активно і нестандартно. Постійні акції, перформанси, марафони читаної поезії, уроки-ігри для школярів та інші заходи справляють інколи зовсім не музейне враження. Сюди справді можна зайти «на каву», але залишитися і з радістю разом з іншими рвати кропиву у внутрішньому дворику. На початку літа музей запросив друзів допомогти прибрати мотлох, пофарбувати, посадити квіти у внутрішньому дворику. Прийшли десятки людей (з автором цих рядків включно)!  Багато киян тільки після знайомства з дружним колективом працівників та помічників музею зацікавилися основним – його експозицією. 

Пішки історією

         Працівники цього культурного закладу раз і назавжди відмовилися від довгих розповідей і перераховування «через кому» маловідомих прізвищ. Заходи для дітей розраховані на 40-50 хвилин. Жодних академічних лекцій!

– Ламати стереотипи – дуже складно, - каже Тетяна Сосновська. – Часто люди сприймають музей (будь-який!) як простір нудьги й архаїзму. А ми хочемо, щоб усі знали: і про Тичину, і про будь-кого з літераторів можна говорити дуже цікаво. Для того, щоб люди краще знали літературну історію міста, ми розробили маршрути «Київ, який  любив Тичина». І для дітей, і для людей старшого віку. Образно кажучи: пройдемо пішки історією».  Екскурсії розробили так, щоб розповісти історію того чи іншого будинку через призму перебування там Тичини. Для розповідей залишили тільки ненудні, кумедні, інтригуючі факти з життя поета та інших літераторів. Їх дуже багато. Хочемо розказати про Тичину справжнього, дивакуватого, щирого, занадто скромного. Бо ж бувало, що коли міністр Тичина заходив у міністерство, а вахтера на місці не було, він сам брав одяг у відвідувачів. Цікаво також буде послухати про Тичину-академіка,  театрала, знавця музики і перекладача. Не такого, яким багато років показувала його радянська пропаганда.

«З’їсти кирпичину»

Кожного дня о шостій ранку на сторінці в фейсбуці «Тичинівська цитата дня» з’являються нові рядки віршів. Вони не мають нічого спільного з розтиражовими радянською владою агітками, за які поет отримав епіграму «Краще з’їсти кирпичину, ніж учить Павла Тичину».

– За радянської влади творчість поета була відома кількома віршами, - каже Тетяна Вікторівна. – У роки Незалежності стали відомі його ранні, далекі від соцреалізму твори.  А повний доробок, з його мудрістю, філософією й поетичною красою залишається тільки для науковців… Між тим один із головних мотивів поезії Тичини — пошук рівноваги, пошук внутрішніх сил у зовнішньо несприятливих і катастрофічних обставинах. Хіба існують часи, для яких це не актуально?...

Запитуємо директорку, чи часто відвідувачі цитують наведену вище епіграму щодо творчості поета.

– Буває, - відповідає вона. - Ці стереотипи вживають люди внутрішньо агресивні й малоосвічені. Але радує, що є й інші, які кажуть: я крім цього, нічого не знаю, допоможіть дізнатися більше. Працювати з ними – одне задоволення.

Літера - тури

З  вересня музей починає проект для вчителів «Літера - тури». 

- Раз на місяць запрошуватимемо вчителів української літератури, щоб вони могли послухати розповідь, лекцію, екскурсію про письменника ХХ століття, який є в шкільній програмі, - пояснює. Тетяна Вікторівна. - У вересні така розповідь буде присвячена Тичині, бо у вересні день пам’яті поета, а у жовтні – Уласу Самчуку. Потім буде зустріч з Іваном Драчем, з Борисом Олійником. Ми мріємо, щоб після зустрічі кожен учитель міг взяти диск з цікавими матеріалами й використовувати його в роботі.

Невелика хитрість

         Учнів молодших класів запрошують до музею… намалювати музику.  Проект так і називається «Я малюю музику».

 - У віршах Тичини переплетені слово й образ, колір. Роздаємо дітям папір, на якому малюють справжні, дорослі художники, ставимо печатку «Я малюю в музеї Тичини». Читаємо вірші, ставимо музичну композицію. Кажемо: закрийте очі й уявіть, що ви бачите. Дивитися на їхні обличчя – одна радість. Малюнки потім забирають з собою і показують удома батькам.  Або пропонуємо малечі зробити невелику книжечку про музей, намалювати, що запам’ятали. Книжечки вивішуємо у спеціальному куточку.

Останні 25 років твори Тичини для дітей не виходили, тому за кошти спонсорів видали книжку «Ластовенянко». Книжка надрукована на гарному голландському папері, кожен вірш ілюструє малюнок (незакінчений). Ми задумали її для роботи батьків з дітьми. Завдання: обговорити малюнок і подумати, як його можна домалювати. Щоб малеча не сиділа перед комп’ютером, а призвичаювалася до літератури й малювання. Вкінці книжечки – кілька чистих сторінок. Батьки повинні допомогти дитині написати свій перший віршик. Це така хитрість, щоб книжечка залишилась у домашній бібліотеці. Її берегтимуть, адже поруч з віршами Тичини – віршик дитини. Видали також книжечку «Хор лісових дзвіночків» для дітей, які вже упевнено володіють олівцем і фарбами.

З 1 вересня стартує й проект «Пишу як Тичина». Друкуємо ошатні записнички з кольорами музею на обкладинці. Запросимо школярів на екскурсію. А це ж і величезна бібліотека, у якій на задніх рядах ховалися крамольні томики розстріляних, забутих і заборонених друзів поета. І ефектний рояль, і кларнет, і незвична бандура з радянською зіркою, яку виготовив для Тичини майстер Володимир Тузиченко. А ще – багато цікавого з побутової культури тих років — посуд, меблі, іграшки. Після закінчення екскурсії даватимемо дітям записнички із завданням: за 20 хвилин написати оповідання про відвідування музею. Для них це інтрига. Потім віддамо їх дітям зі словами: «Це ваша перша книжка, літературно-художній щоденник. Записуйте сюди свої враження».

Поетичний шоколад

На Терещенківській, 5 не бояться дитячого галасу. Навпаки: проводять щосуботи й щонеділі день дитячого кіно. Якщо діти нудяться на екскурсії, - пропонують батькам продовжити огляд, а дітям включають мультики чи фільми. Більш того, у вихідні тут можна залишити дитину на годину-дві.

– Багато батьків планують зустрічі у вихідні, а дітей приводять до нас, - каже директор. – Ми з ними спілкуємося, пригощаємо  «поетичний шоколадом», де під кожною обгорткою – рядки з віршів Павла Григоровича. Дитина п’є чай і читає вірші.  Так  і звикає до музейного середовища. До речі, без батьків діти поводяться набагато слухняніше. А старші школярі й студенти – наші незамінні помічники.

За рік до музею Павла Тичини приходить 15-17 тисяч відвідувачів. Ще більше гостей «заходять» сюди віртуально – за допомогою сайту і сторінок у соцмережах. Лише в червні цього року інтернет-простір музею  відвідало більш як двадцять тисяч оригінальних (тобто таких, кого не рахували двічі) відвідувачів. Віковий прошарок – від 24 до 35 років.

- Це свідчення того, що Тичина – сучасний, молодий і актуальний, - переконана Тетяна Сосновська. – До речі, я мільйон разів переконувалася, що матеріальні ресурси – другорядне. Вони завжди знаходяться, коли є ідея,  ініціативна група та люди, які підтримують.

Звісно, музею непросто.  Як організація він підпорядкований місту, а його майно належить державі. Через це регулярно з’являються всілякі колізії. Наприклад, музей повинен платити орендну плату, на яку не завжди є гроші.

- Ми щосили прагнемо завоювати молодіжну аудиторію та аудиторію соціально активного віку, - каже Тетяна Вікторівна. -  І це повинні робити всі музеї. Бо інакше мине трохи часу й ніхто навіть не розумітиме, навіщо взагалі потрібні музеї як такі. Тому – заходьте до нас. Будемо друзями!

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України»

2013 рік

музейна педагогіка