БІОЛОГІЧНИЙ РЕП

«Привіт вам, п’ятикласники, усі зібрались тут? Сьогодні в нас мета – заглянути у ґрунт!», – так починається реп-урок від учительки біології Яковлівської школи на Харківщині Ольги Халепи. Разом з Ольгою Володимирівною учні рушають у віртуальну мандрівку за село – в поле, до балки, де, приспівуючи, та пританцьовуючи, знайомляться з ґрунтовим середовищем та підземними мешканцями.

«Біологічний реп» одразу підхопили і учні Яковлівки, й їхні батьки (бо це справді цікаво і драйвово), й освітяни з інших областей країни. На фоні шаленого інформаційного потоку дистанційного навчання, плутанини з месенджерами та новими платформами, ці прості, веселі та життєствердні реп-уроки стали і «віддушиною», і антидепресантом і, найважливіше, чудовим способом зацікавити учнів темами біології.

Запитую у Ольги Володимирівни: як прийшла ідея створити такі уроки, наскільки це складно та які навчальні результати дає ноу-хау?

Каже: у перші ж дні карантину почала міркувати, як зробити дистанційні уроки цікавими, як тримати контакт з учнями на віддалі? Інтернет у селі «ще той», у деяких кутках населеного пункту, як жартують односельці, для того, щоб під’єднатися до скайпу, треба вилізти на грушу. Але недоступність онлайн-уроків учительку не зупинила.

– Однією з перших тем на карантині було знайомство з тваринами та рослинами рідного краю, я подумала-подумала, і вирішила зняти відео-урок, – розповідає Ольга Володимирівна. – Зйомка зайняла півтори години, я тоді дуже змерзла, але результати перевершили мої сподівання.

Побачивши, з яким інтересом діти відреагували на відео-урок (та як активно виконували домашні завдання), учителька вирішила рухатись далі. Педагогічні новації підтримали члени родини – чоловік запропонував відвезти для зйомок у мальовниче місце, донька Софійка висловила готовність попрацювати оператором.

На сьогодні знято п’ять  реп-уроків, три для п’ятикласників і два для шестикласників. На створення кожного уроку йде 5-6 годин.

– Спочатку виписую основні пункти, про які треба розповісти, потім пишу римований текст, – каже Ольга Володимирівна. – Підготувавшись, рушаю знімати.

Відео про наземно-повітряне середовище учителька зняла у власному садку. Про покритоносні (квіткові) рослини – у полі за будинком. Урок Ольга Володимирівна починає, сидячи на дереві (найприродніша річ для сільського учня, чи не так?), потім запрошує клас на прогулянку в поле.

– Тема покритоносних рослин містить багато інформації, навіть у класі втримати увагу учнів не просто, – продовжує розповідь пані Ольга. – Довго думала: як же викласти тему так, щоб дітям було цікаво і жодне слово не загубилося. Вирішила, що біологічний реп тут також стане в пригоді. І справді, учні, приспівуючи, запам’ятовують назви олійних, кормових, зернових та інших культур.

Під час роботи не обходиться і без курйозів. Наприклад, під час зйомок на балкових схилах далеко за селом учнями випадково стали… лисенята. Поруч з місцем зйомки знайшлася свіжа лисича нора, яку вчителька одразу вирішила включити до уроку (адже для учня, без сумніву, цікаво «заглянути» до такої нірки). «Я до нори лисиці підходити боюсь, Бо вашій Володимирівні зробить вона «кусь», – читає реп учителька. А учні розуміють – цікавість-цікавістю, але заглядати в нори до диких тварин все ж таки не варто.

Повернувшись додому, Ольга Халепа починає монтаж відео та аудіо. Цей процес найкраще описала б казкова оповідка: «Як ви готуєте це зілля?». «Нічого складного: казанок, інгредієнти і трохи чарів». Так і пані Ольга: додає власне бачення матеріалу, жарти, музику, і в результаті ці уроки хочеться слухати ще й ще.

До речі, на монтаж іде ще дві години часу. Працює учителька зі звичайним смартфоном та ноутбуком. Процес монтажу в «домашній студії» виглядає так: учителька вмикає мелодію на смартфоні і (одночасно) за допомогою спеціальної комп’ютерної програми записує аудіо (виконання репу). Буває, що процес запису перериває несподіваний дзвінок чи гість. Тоді доводиться все починати спочатку.

Своїм учням учителька біології пропонує три варіанти завдань різної складності. Це і відео-уроки, і презентації, і (найпростіший) завдання до параграфу з підручника. Кожен може обрати для себе один з варіантів, а відмовки «не було інтернету» не приймаються (бо книжку можна прочитати і без доступу до всесвітньої павутини). Утім, ледарювати з такою вчителькою просто не цікаво.

Запитую: де вона навчилася цим премудростям? І що потрібно знати та вміти, щоб записати реп-уроки? Іншими словами – чи може створити такі відео людина, яка не має спеціальної підготовки, але має час і натхнення?

– Ніякої спеціальної режисерської освіти не маю, – сміється Ольга Володимирівна. – У школі працюю з 2003 року, перший комп’ютер у навальному закладі з’явився у 2004 році. Заступник директора направила на курси, сказала: «Навчайся, знадобиться». Так і вийшло, що я однією з перший у школі і в селі почала використовувати комп’ютерні технології.

Пані Ольга працювала педагогом-організатором, навчилася працювати з мережею YouTube (і нині веде власний канал), опанувала нові програми для зйомок відео. На волонтерських засадах працювала у місцевому будинку культури. Поступово стала і режисером, і сценаристом.

Стали в пригоді і творчі здібності. Ольга Халепа пише вірші (нещодавно вийшли поетичні збірки «Війна в онлайні» та «Дівчина з високої гори»), оповідання. Написала й роман про історію свого краю в період колективізації, Голодомору та років другої світової (твір готовий до друку, нині розглядаються терміни його видання). Іншими словами – усі активності попередніх років склалися у необхідні для запису реп-уроків компетенції.

Результати педагогічно новації дуже хороші. Діти написали цікаві конспекти до прослуханого, виконали домашні завдання і нині просять «Ще!». Теплі слова висловили в месенджері та при зустрічах і батьки (зізналися, що уроки дивляться навіть дідусі й бабусі). Відгукнулися на «біологічний реп» і члени інтернет-групи, яку веде вчителька. Дякували за драйвовий настрой, який допомагає долати тривожність.

Широкий відгук отримали реп-уроки і в освітянських спільнотах, їх дивляться і вчителі, і учні. Іншими словами – веселі й дотепні рими вчительки зі Слобожанщини зазвучали на заході, півдні країни, в столиці.

У стилі реп Ольга Халепа планує працювати й далі. Втім, її інтереси одним лише репом не обмежуються. Вона керує шкільним музеєм, планує відкрити нові експозиції. Каже: музей довгі роки стояв зачиненим, тож одного дня вона просто попросила від нього ключ і почала працювати.

– Ми влаштували акцію «Поповни фонд шкільного музею», – розповідає співрозмовниця. – До роботи долучилися діти, почали приносити різні експонати. Історія нашого краю дуже цікава, мені важливо, щоб діти її також знали.

У минулому році Ольга Халепа стала однією з фіналісток конкурсу «Людина року» Лозівської об’єднаної територіальної громади (конкурс започаткували у 2019 році місцеві ЗМІ). Члени громади пам’ятають та цінують її волонтерську роботу. Не забули, як вона збирала допомогу (речі та продукти) у Яковлівці та навколишніх селах і відвозила військовим на передову. До волонтерської роботи долучалися і колеги-вчителі, і школярі. Діти малювали малюнки і також передавали військовим.

Цікавлюся у пані Ольги: як вона все встигала? Уроки в класах, позашкільна освіта, волонтерство…

– Не було часу про це задумуватись, – каже вчителька. – Намагалися зробити якнайбільше, говорили: після війни відпочинемо.

До речі, жодного разу за роки педагогічної роботи вона не пошкодувала, що лишилася працювати в селі. Закінчила Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди і повернулася в своє село. Нині у цьому університеті навчається її син.

– Я тут виросла, мені важливий розвиток громади, нові напрямки роботи, – додає пані Ольга.

…Запитую у вчительки – наскільки складно їй «дається» дистанційне викладання? Адже і реп-уроки, і перевірка домашніх завдань займають чимало часу, чи не виникає бажання повернутися до звичних занять?

– Аж ніяк, – відповідає співрозмовниця. – Знаю, що багатьом складно призвичаїтися до нових реалій, зорієнтуватися у потоці технологій. Мені ж навпаки, дуже імпонує дистанційне викладання. Розумієте, в останні роки я «виросла» до певної професійної планки, не дуже розуміла, куди рухатися далі. Одноманітність терпіти не можу! І несподівано «карантинна криза» відкрила переді мною нові можливості. Кожен день сповнений новими відкриттями, ледь встигаю записувати ідеї до нотатника, багато працюю, але не втомлююся. Тому я рада цим змінам, бачу для себе нові горизонти.

Світлана ГАЛАТА
 "Освіта України", 27 квітня